Пісенна культура українців Підляшшя: етнореґіональна специфіка, загальноукраїнський контекст

Чільне місце в історії збирання та вивчення фольклорної культури українців Підляшшя займає дослідницька діяльність вченого-славіста М. Янчука. Науковим підходом до вивчення локальної місцевої традиції вирізняється його праця “Малорусская свадьба в Корницком приходе Константиновского уезда Седлецкой губернии” (1885). Проаналізувавши стан побутування місцевого українського весільного комплексу, М. Янчук виявив глибоку автентичність та своєрідність пісенного репертуару весільної драми. Не лише значна кількість зібраного, систематизованого ним матеріалу, але й висновки та спостереження сприяли розширенню уявлень про локальну та реґіональну фольклорно-етнографічну спадщину українців терену, оскільки аналогічних записів весільної обрядовості ХІХ ст. майже не збережено.

Вагомий внесок у збирання і видання пісенного фольклору українців Підляшшя зробив відомий польський фольклорист О. Кольберг, представивши українські народні пісні у томах “Mazowsze” (1887, 1890) та “Chelmskie” (1890). Попри мовні неточності, безсистемне розміщення українських текстів серед польських, що було взагалі характерним явищем у польській фольклористиці ХІХ ст., матеріали О. Кольберга відображають місцевий репертуар, містять цікаві спостереження щодо умов його побутування, завдяки чому праці стали цінним джерелом відомостей про духовну культуру українського етносу реґіону.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. засвідчує підвищення уваги до наукового опрацювання пісенного фольклору Підляшшя як серед польських, так і серед російських дослідників. Окремі публікації фольклорно-етнографічних матеріалів та їх інтерпретація з’являються на сторінках періодичних видань – “Wisły”, “Biblioteky Warszawskej”. Серед окремих досліджень цього періоду варто відзначити працю І. Бессараби “Материалы для этнографии Седлецкой губернии /Забужная Русь и Ломазский приход/” (1903) та розвідку А. Плещинського “Opis historyczno-statystyczny parafii Międzyrzeckiej” (1911), де поруч з розділом про звичаї та обряди мазурів автор помістив “Рieśni i dumki Rusinów”. Ці видання мають наукову цінність і містять важливі фактологічні відомості. В дослідженні традиційних жанрів фольклору в цілому, як і в попередні періоди, перевага надається обрядовій поезії календарного та родинного циклів.

Давність народної пісенної традиції краю, її збереженість та реґіональні особливості розкрито у науковому описі весілля, зробленому філологом Є. Рудницьким у 20-ті роки ХХ ст. Матеріал його рукописного збірника “Українське весілля на Підляшші” не підкреслює якусь його винятковість порівняно із загальноукраїнським пісенним репертуаром, але водночас засвідчує локальну своєрідність і несе в собі чимало елементів архаїки.

Новим етапом в історії збирацької та видавничої діяльності дослідників народнопоетичної творчості Підляшшя слід вважати останні десятиліття ХХ ст. У Польщі в цей час видаються праці, які популяризують пісенний фольклор українців реґіону, серед них, зокрема, заслуговують на увагу студії О. Олещука. Значно доповнює відомості про сучасну українську пісенність терену дослідження О. Барщевського “Białoruska obrędowość i folklor wschodniej Białostocczyzny” (1990), до якого поряд з білоруськими народними піснями увійшли й українські, необґрунтовано віднесені автором до білоруського етнокультурного ландшафту.

В контексті загального українознавства опублікована праця С. Килимника “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” (1994), в якій аналізується весняна календарно-обрядова поезія Підляшшя.

Суттєва увага в роботі надається народознавчій діяльності І. Ігнатюка. Його багата фольклорно-етнографічна колекція південної частини реґіону (окремі матеріали якої зберігаються в рукописних фондах ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України) є одним з небагатьох джерел, яке дає можливість простежити сучасний стан української пісенної традиції терену.

Історії збирання та публікації народнопоетичної творчості української спільноти присвячено праці підляського ученого Ю. Гаврилюка. Окремі жанри обрядового фольклору та його сучасні особливості проаналізовано у розвідках місцевих дослідників Є. Рижик, М. Гайдука, А. Радзіковської, С. Копи.

Народнопоетична творчість українців Підляшшя залишалася практично поза увагою української радянської фольклористики. Лише з проголошенням державної незалежності України створюються передумови для вивчення народної культури українців зарубіжжя і, зокрема, історико-етнографічного реґіону Підляшшя. Питання історії вивчення українського фольклору та аналіз сучасного стану пісенної творчості терену висвітлюються у студіях Р. Кирчіва, Л. Вахніної.

Цінний матеріал для порівняльних досліджень народної пісенності міжетнічного пограниччя міститься у праці С. Грици “Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського” (1995). Належну увагу багатьом аспектам духовної спадщини українців реґіону приділено в історико-етнографічному дослідженні “Холмщина і Підляшшя” (1997), яке є однією з перших спроб узагальнити проблеми історії та народної культури українців терену. Пісенний фольклор в обрядовому контексті розглядається у статтях В. Борисенко, Є. Рижик.

Узагальнивши результати проведених спостережень, робимо висновок, що представниками української та зарубіжної науки про народну творчість, численними збирачами фольклору протягом ХІХ-ХХ ст. нагромаджено великий фактичний матеріал з історії пісенного фольклору Підляшшя, чим закладено підґрунтя для комплексного міждисциплінарного дослідження пісенної культури українців реґіону.

У другому розділі “ЖАНРОВА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ ПІДЛЯШШЯ”, що складається з п’яти підрозділів, проаналізовано історично сформовану жанрову систему народної пісенності терену. Розглядаючи жанр як єдність змісту, художньої форми і суспільно-побутової функції, визначено жанровий склад пісенного фольклору.

У першому підрозділі “Своєрідність історико-етнографічного реґіону. Умови побутування народнопісенної творчості” розглядається комплекс факторів (географічні, історичні, мовні), що мали помітний вплив на