Пісенна культура українців Підляшшя: етнореґіональна специфіка, загальноукраїнський контекст

Народна поезія родинного життя охоплює типове для цієї сфери пісенності коло тем, сюжетів і мотивів. Переважна більшість творів місцевого репертуару, як і пісень про кохання, є варіантами, близькими за змістом і текстуально до надрукованих у багатьох джерелах та записаних у різних реґіонах України. Разом з тим, серед них є й немало оригінальних підляських версій родинно-побутових пісень. Поширені у місцевому репертуарі теми про розлуку молодої з родом, нелегку долю жінки в сім’ї чоловіка, нещасливе подружжя, лиху долю, змарноване життя, вдівство.

Порівнюючи місцеві варіанти із записами з різних теренів України, спостерігаємо вилучення або додавання контамінованих пісенних блоків, внаслідок чого відбуваються семантичні трансформації. Окремі твори побутують у скорочених варіантах.

Невід’ємним складником реґіональної творчості є жартівливі та танцювальні пісні, що завжди були для народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту й лихоліття. Ці дотепні твори продовжують активне життя і виконуються на весіллях, родинних святах. Місцеві записи жартівливих пісень є варіантами до записаних у багатьох місцевостях України.

Позаобрядова лірика українців Підляшшя зберігає одну з основних особливостей народних ліричних творів – здатність до контамінації, міжжанрової взаємодії на рівні формул, словесних блоків, композиційних мотивів, що призводить до процесу варіативності. Спостерігаємо також залучення у творчий процес, поряд з традиційними фольклорними джерелами, літературних творів, тенденції до пісенних переробок, текстових скорочень. Народнопісенна лірика Підляшшя характеризується багатством мотивів, що віддзеркалюють складний спектр душевних переживань, пов’язаних з драматичними соціальними, любовними та родинно-побутовими конфліктами.

Помітне місце в традиційному пісенному репертуарі Підляшшя займає балада. Вона стала об’єктом аналізу п’ятого підрозділу дисертації. Місцеві записи балад органічно належать до загальноукраїнського фонду, мають ознаки та реалії, що простежуються і в контексті слов’янського фольклору. В сучасному побутуванні традиційна балада представлена творами про кохання та родинно-побутові стосунки, зафіксовано окремі зразки балад з елементами міфології. Балади, в яких драматизм людських взаємин виявляється в контексті історичних або соціальних обставин, перейшли у пасивний фонд побутування і зберігаються у пам’яті старшого покоління.

Підляський жанр української балади тематично розмаїтий і включає численні варіанти з сюжетною канвою про самогубство, отруєння закоханих, зраду в коханні, втрату коханого, дівочу легковажність, нерівні вікові шлюби, про знущання свекрухи над невісткою, трагічні конфлікти між панами і слугами, про розбійників та їхні жертви. В сучасному побутуванні балади зафіксовано явище контамінації з творами родинно-побутової поезії, осучаснення в змалюванні поведінки персонажів, деталей побуту, вкраплення в текст сучасної лексики. Проте подібні модифікації та трансформації не руйнують баладу як жанр, а створюють перехідні форми у динаміці фольклорного процесу і свідчать про життєздатність жанру.

У третьому розділі “ПІСЕННА ТРАДИЦІЯ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ПІДЛЯШШЯ” робимо спробу проаналізувати складний діалектичний процес взаємодії традиційних і нових опосередкованих форм побутування української пісенної творчості в системі сучасної народної культури. Розглядаємо лише північну частину реґіону, оскільки українці південної частини терену після депортаційних заходів та часткового повернення зазнали майже повної асиміляції, відбулася руйнація внутрішньо-етнічних культурних процесів і єдиним виявом національно-культурного життя залишаються лише кілька парафій православної церкви. Саме релігійний фактор є етновизначальною ознакою українства як південної, так і північної частини реґіону.

Сучасна народна культура – складна і мінлива система, що перебуває у постійному розвитку завдяки кардинальним змінам у традиційному побуті та естетичних потребах. В ній співіснують та взаємодіють різні види виконавського мистецтва, різні типи художньої творчості. Тому в контексті фольклор і народна культура, як наголошують дослідники, важливо звернути увагу на розуміння фольклору як процесу сприйняття, трансформації й адаптації народом усіх видів мистецької діяльності.

З перемогою демократичних сил у Польщі та утвердженням державної незалежності України створюються передумови для активізації культурно-просвітницької діяльності серед української спільноти терену і налагодження контактів з метрополією. Важливим осередком національного руху з 1992 року стає реґіональна організація – Союз українців Підляшшя (СУП), що виступає ініціатором багатьох культурних починань. Зокрема, започатковано часопис “Над Бугом і Нарвою”, що сприяє поширенню етнокультурної інформації, введено україномовну радіо- та телепередачу. Важливою подією у розвитку мовно-культурної сфери було запровадження з 1994 року української мови у шкільну програму двох початкових навчальних закладів, адже впродовж тридцяти років українська мова була повністю вилучена з системи освіти. Розроблена державна програма “До традиції”, спрямована на збереження та розвиток національної самобутності меншин, вивчення локальних народних традицій.

Одним із шляхів збереження духовної культури підляшан є підтримка та розвиток творчого потенціалу самих носіїв художньої творчості, створення сприятливих умов для подальшого функціонування її традиційних форм. Відтак важливе місце в сучасному культурному житті українства реґіону належить аматорській творчості, а також такій характерній формі фольклоризму, як фольклорно-етнографічні ансамблі, що пробуджують інтерес до народної спадщини. В роботі аналізується діяльність і репертуар окремих автентичних народних колективів, молодіжних “експериментальних” гуртів, існування та створення яких свідчить про розвиток та функціонування пісенної традиції, про збереження спадкоємності поколінь. Включаючись в сучасну культуру, народні традиції краю відтворюються, реконструюються не лише фрагментарно, а як цілісна система,