Пісенна культура українців Підляшшя: етнореґіональна специфіка, загальноукраїнський контекст

Незважаючи на складну історичну долю, народнопісенна культура реґіону відзначається багатими традиціями в їх живих автентичних проявах, характеризується відносною системною цілісністю, основу якої складає давній пласт пісень календарно-землеробського і родинно-обрядового циклів.

У другому підрозділі роботи проводиться аналіз календарної поезії, що представлена зразками зимового, весняного та літньо-осіннього циклів і вирізняється різним ступенем збереженості традиції. Зокрема в сучасному побутуванні, порівняно з записами ХІХ ст., простежується тенденція скорочення родинно-господарських колядок, щедрівок, значно швидше вийшли з побутування ритуальні обходи з зіркою, “Козою”. Натомість активно функціонують колядки з церковно-християнською традицією, що широко відомі в Україні.

На тлі загальнонаціональної традиції за активністю сучасного побутування, тематичним багатством і чисельністю найкраще зберігся на Підляшші весняний цикл народного календаря. Простежується розвиненість і розмаїття танково-ігрових та хороводних веснянок.

Літній цикл календарно-обрядового комплексу майже втратив побутування. Маємо на увазі русальні, купальські й петрівчані пісні. Лише окремі зразки купальських творів змістилися у часі виконання та перейшли до весняної обрядовості, засвідчуючи міжжанрову дифузію у фольклорному процесі. Просторова та часова прикріпленість жнивних пісень, що в минулому була строго регламентована, на сучасному етапі обмежується лише заключним обжинковим компонентом, приуроченим до обряду вшанування останнього снопа та обжинкового вінка. Підкреслюючи практичну функцію обрядового контексту, календарний фольклор продовжує зберігати свою язичницьку основу, інколи домінуючи над пізнішими християнськими нашаруваннями.

У календарній поезії Підляшшя, що характеризується генетичним зв’язком і типологічною однорідністю з загальнонаціональною фольклорною традицією, помітні своєрідні риси, що проявляються перш за все у назвах окремих пісень та ритуалів. Найбільшою мірою це стосується щедрування – “гоготання”, у весняному циклі – існування окремих фрагментів волочебних обходів та їхньої вербальної частини на півночі терену; наявність народних назв у веснянках (“постяні”, “володарки”, “жалімони”, “кріп” – у південній частині реґіону, “рогульки” – в північній його частині) ; жнивних ритуальних звичаях (обрядовий сніп у північній частині має назву “перепілка”, у південній – “борода”, “верея”).

Аналізу пісенного матеріалу весільної драми присвячено третій підрозділ “Родинно-обрядовий фольклор”. Структура весілля українців реґіону має загальноукраїнські риси, що проявляються у спільності обрядодій, пісенних сюжетів, мотивів. На сучасному етапі пісенний репертуар весільної драми представлений досить повно і різнобічно. Причину збереження багатьох обрядових констант та їхньої вербальної частини можна пояснити певною законсервованістю, хоча різні компоненти драми по-різному реагували на соціальні, історичні та суспільні явища. Якщо говорити про динаміку весільного комплексу загалом, то він у часі звузився, замість чотирьох, подекуди й семи днів, протягом яких тривали обрядові дійства, збереглося здебільшого три. Незважаючи на певні трансформації в пісенних текстах, скорочення весільного обрядового дійства загалом, втрату окремих пісенних блоків, пов’язаних з ритуалами заручин та “торгу коси”, простежується стабільність весільної пісенної традиції та чітка функціональна регламентація текстів. Крім коровайного обряду, що відзначається особливою розвиненістю поезії, вирізняється також ритуал “випрошування сиру”, багатий на пісенні перекори. Продовжують активно побутувати величальні, ритуальні, заклинальні тексти, що зберігають окремі архаїчні риси та весільна обрядова лірика. До весільного репертуару все частіше залучаються сучасні пісенні новотвори, танцювальні, жартівливі, ліричні та родинно-побутові позаобрядові пісні. Реґіональна особливість весільної драми Підляшшя – відсутність традиції квітчання гільця, колективне благословення молодих напередодні шлюбу.

Традиційна поховальна обрядовість терену збереглася фрагментарно, і в сучасному побутуванні спостерігаємо згасання традиційних плачів. Повністю вийшли з практичного вжитку рекрутські та солдатські голосіння. Разом з тим ми не можемо стверджувати про втрату цієї фольклорної традиції взагалі. Жанр голосінь ще в 50-х роках ХХ ст. побутував у реґіоні, зберігаючи в своїй основі сталі елементи українського поховального оплакування. На сучасному етапі голосіння побутують лише в окремих родинах, де ще дотримуються традиційних форм обрядових церемоній поховання. Проте і тут поховальне оплакування помітно звужується, витісняючись поховальними церковними текстами.

Чимало новаційних рис у порівнянні з фіксаціями ХІХ – початку ХХ ст. виявляємо у сучасному побутуванні позаобрядової лірики українців реґіону, динаміка якої розглядається у четвертому підрозділі роботи.

Традиційна українська пісенність суспільно-побутової тематики (козацькі, антикріпосницькі, рекрутські, солдатські, репатріантські пісні) зберігається на Підляшші лише в пам’яті старшого покоління. Місцевий репертуар соціального змісту поповнювався і за рахунок трагічних подій евакуації українського населення у найвіддаленіші кутки Росії (1915) та депортації на північно-західні землі Польщі в рамках акції “Вісла” (1947). Як реакція на глибоке народне потрясіння, варіанти “Пісень про вивозку” (“От уже од’їжджаєм в Росію”, “А в нас на Подляшшю смутні дні настали”) позначені особливим драматизмом, достовірністю викладу, трагедійністю сюжету й активно побутують в південній частині терену. В північній частині терену зафіксовано зразки стрілецького фольклору.

Життєздатністю, тематичним і сюжетним багатством в українській народнопісенній творчості Підляшшя відзначається лірика про кохання, що складає значну групу родинно-побутової поезії. Серед пісень цього циклу поширені сюжетні ситуації, в яких передаються знайомство, перші зустрічі парубка з дівчиною. Домінуюче місце в реґіональній ліриці кохання належить пісням з мотивом перешкод закоханим. Незгода між сім’ями чи соціальне становище були одними з таких перешкод, що лежали на шляху головних персонажів. Серед місцевих записів любовної лірики популярними є мотиви про зрадливе кохання, розлуку закоханих через людський поговір. Пісні цього циклу вирізняються багатоманітністю варіантів. Особливою популярністю у місцевого населення користуються широко відомі в Україні народнопоетичні твори (“Ой чий то кінь стоїть? ” “Чом ти не прийшов? ”,