+3 8(066) 185-39-18
fstyle="text-align: justify;">Якщо для зовнішнього та внутрішнього ядра встановлені, хоч і орієнтовно, геофізичні межі, то перехідна зона не має чітких контурів і власне сама характеризується як перехідна.
Зовнішнє ядро, вірогідно, є розрідженим, що підтверджують наступні фактори: проходження через нього поперечних хвиль не встановлено; існування вікових варіацій магнітного поля Землі, які при твердофазовому стані шару Е (290-4980) не змогли би проявитися.
За результатами інтерпретації збільшення швидкості хвиль у перехідній зоні, допускають, що внутрішнє ядро є твердим.
Склад ядра розглядається як залізо-нікельовий з домішками кремнію і сірки.
Вважають, що усі три шари ядра є близькими за складом, хоча повної відповідності очікувати неможливо, так як в умовах припущеної рівноваги між розчином і твердою фазою багатокомпонентні системи відрізняються за складом.
3.3. Зовнішні оболонки планети
Усі абіотичні процеси, дія яких відбивається на стані та почуттях живих організмів, і в першу чергу, на організмі людини, знаходяться у тісному взаємозв’язку різних складових оболонок Землі, як внутрішніх так і зовнішніх.
До зовнішніх оболонок Землі відносимо атмосферу, гідросферу, частину літосфери, власне ґрунтовий покрив і біосферу, як інтегральну складову, яка об’єднує згадані вище оболонки, синтезуючи життя. В даному розділі ми розглянемо генетичну сторону зовнішніх оболонок, їх склад та функції, а інформація про процеси, що забезпечуються їх функціонуванням і найчастіше негативно позначаються на людському організмі буде викладеною нижче.
Атмосфера
Газова оболонка нашої планети, що утримується силою тяжіння Землі та обертається разом з нею називається атмосферою. За результатами досліджень Міжнародного геофізичного року (1957/58) верхню межу атмосфери умовно приводять по висоті 700-800 км від середньостатичної поверхні Землі, глибше якої починається безструктурна область розсіювання – екзосфера.
Перехід до космічного простору поступовий , тому верхню межу атмосфери, з урахуванням екзосфери проводять по висоті 2000-3000 км.
За різними джерелами маса атмосфери оцінюється в межах 5,15-5,26 х 1015 тон.
В наш антропогеновий період розвитку Землі науково доказано, і детально вивчено приземну частину атмосфери, що зумовлює існування біологічного життя і має значний вплив на розвиток людства.
Атмосфера неоднорідна. За речовинним складом, температурою і характером повітряних течій у ній виділяють декілька шарів, межі між ними мають назву пауз: тропопауза, мезопауза. Вони фіксуються за різною зміною температур і швидкостей вітру, а також за складом і станом газів, що їх наповнюють. Виділені паузи мають свою внутрішню структуру, що забезпечує гетерогенність атмосфери.
Протягом усього свого історичного розвитку людство вивчало приземну частину атмосфери, тобто ті особливості які формують безпосередній вплив на живі організми.
За переважаючим вмістом газів у приземній атмосфері домінує азот – 78,08%, трохи менше кисню – 20,94% і зовсім мало вуглекислого газу 0,03%. На решту газових компонентів припадає 0,02% від загального її об’єму.
Особливістю атмосфери та її своєрідністю серед інших газоутримуючих оболонок Космосу є надто низький вміст водню і гелію, незважаючи, що власне ці гази домінують у Всесвіті. Виходить, що газова оболонка Землі є аномальною по відношенню до газових складових як нашої так і інших галактик.
Формування сучасної атмосфери Землі відбувалось під впливом багатьох факторів, які виникали протягом всієї геологічної історії розвитку планети і зумовлювали її еволюцію.
Первинна газова оболонка Землі складалася переважно з водню і гелію, що були захоплені протопланетою в період її зародження і утримувалися силами тяжіння. Розвиваючи погляди І.М. Коротуна (59), вже на початку геологічного розвитку нашої планети, завдяки формуванню магнітосфери нашої планети, що захистила Землю від сонячних еманацій та одночасному прояву ендогенних процесів, в основному виверженню вулканів, починала формуватись вуглекисла атмосфера планети, власне у якій розпочалось зародження життя. Це був етап вторинної атмосфери Землі.
У процесі подальшої еволюції нашої планети з часу виникнення біосферної оболонки і її розвитку до стадії зелених рослин та виходу останніх на сушу, а це відбулося на початку девонського періоду, коли Сонце в черговий раз пересікало галактичні струмені, розпочався сучасний, кисневий етап формування атмосфери.
Сучасна атмосфера характеризується шаруватою будовою. В ній виділяється 5 своєрідних концентричних сфер розділених вище згаданими паузами, у яких періодично виникають розриви, що зумовлюють обмін речовин і енергії тим самим розширюють функції меж. Якщо рахувати від поверхні Землі, то виділені сфери мають наступне розміщення: тропосфера (рис.2.2). Безпосередній постійний вплив на стан людини мають тропосфера та нижня частина стратосфери, інші, більш віддалені оболонки виконують захисні функції від згубного впливу Космосу на Землю.
Тропосфера – найнижча частина атмосфери. Положення її верхньої межі визначається висотою вертикальної конвекції – висхідних і низхідних рухів повітря, які складають основну рису тропосфери. Загальна потужність тропосфери змінюється від 16-17 км на екваторі і 10-12 км у помірних широтах до 8 км на полюсах . У тропосфері зосереджується близько 80% загальної маси повітря і майже вся водяна пара атмосфери.
Поряд з газами, тропосфера утримує пил різного походження, в тому числі і техногенного, іони і солі різних хімелементів, промислові викиди, бактерії та радіоактивні речовини.
З висотою знижується температура повітря, нагрівання якого відбувається від земної поверхні, а не від Сонця. З кожним кілометром у висоту температура знижується на 6,0 – 6,50С. У тропосфері утворюються різні