Планета Земля і людство

ландшафтах (79).

Серед рослин домінували папоротникові. Розглядаючи загальний хід розвитку рослинності у девоні, необхідно відзначити, що за декілька мільйонів років сформувались найважливіші групи вищих рослин, а деякі з них дожили до наших днів.

В карбоновий період Сонячна система знаходилась в апогеї відносно центру Галактики, а на Землі буйно розвивалась наземна рослинність, час розвитку земноводних тварин і, що дуже важливо – появилися плазуни (котілозаври) та крилаті комахи.

В пермський період, тобто у кінці палеозою Сонячна система 4 рази зустріла космічний вітер, що позначилось на біосфері Землі. На нашій планеті почали скорочуватись морські басейни, відзначалась аридізація клімату, адже Сонячна система наближалась до центру Галактики і Земля відчувала підвищення температури. В органічному світі суходолу збереглась рослинна зональність, започаткована в кінці карбону, але вперше появились хвойні різновиди. Арідізація клімату зумовила більший розквіт плазунів і вимирання холодноводних видів.

Органічний світ мезозойської ери був своєрідним займаючи проміжне положення між палеозоєм і кайнозоєм. В тріасовий період, коли Сонячна система максимально наблизилась до центру нашої Галактики (7 кпк) на Землі відбувалися процеси зумовлені глобальним підвищенням температури. Внаслідок активізації ерогенних процесів відбулося підняття материків, руйнування герцинських гір, загальна регресія моря (59).

Для тваринного світу тріасу характерним було царство рептилій і скорочення амфібій. В середньому тріасі появилися динозаври, а в пізньому – перші ссавці.. У рослинному світі юрського періоду домінували папороті, появилась сосна і кипарис.

В органічному світі моря появились іноцерами, брюхоногі молюски, корали, що в пізніші епохи стали матеріалом для рифів.

Тваринний світ суходолу був своєрідним – це домінуючий стан рептилій. Окрім травоїдних появились і хижаки

– карнозаври (99). Рептилії опанували і повітряний простір – крилаті ящірки. Ссавці були мілкими і мало

розповсюдженими, проте комахи мали розквіт.

У крейдовий період, що існував 70 млн. років Сонячна система 4 рази пересікала зони космічних струменів і віддалилась від центру Галактики на максимальну відстань (14 кпк). На Землі розпочалася потужна трансгресія моря.

В органічному світі суходолу відбулись різні зміни у рослинності – вперше появились покритонасінні рослини.

Серед тварин продовжували домінувати динозаври, які в кінці крейдяного періоду раптово всі вимерли.

За Г.І. Немковим (79), кінець мезозойської ери, яка закінчилась крейдяним періодом, це був час найзначніших перетворень в органічному світі Землі.

Причина так званого великого вимирання мезокайнозойських груп організмів, як морських так наземних є не зовсім ясною. Розглядаються питання взаємовідносин організмів, що мали велике значення в еволюційному процесі, а співпадання етапів розвитку, як морських так і наземних організмів приводить до висновків про те, що у процесі еволюції біосфери на рубежі мезозою і кайнозою вирішальну роль зіграли певні планетарні зміни абіотичного середовища.

Притримуючись концепції про безпосередній вплив на події, що відбуваються на нашій планеті має положення орбіти Сонячної системи відносно центра Галактики і пересічення нею струменевих галактичних зон, необхідно відзначити, що саме на рубежі крейди і палеогену наша Сонячна система в черговий раз пересікала зону космічного вітру, що могло і відзначитись в біосфері Землі.

В науковій літературі в останні десятиріччя розглядаються різні гіпотези про космічні причини екологічної катастрофи на рубежі крейди і палеогену (вибух Зверхнової зірки та ін.). Появилися докази обґрунтовані фактичним матеріалом відносно причини великих перемін в органічному світі в кінці мезозою. Геологічними дослідженнями встановлено, що на ділянках безперервного осадконакопичення на межі крейди і палеогену, як в морях, так і континентах, в малопотужному шарі глин між маастрихтським та датським ярусом встановлений різко підвищений вміст платиноїдів – іридію, осмію і інших.

Допускають, що ці елементи привнесені на Землю в результаті падіння астероїда – крупного метеорита або комети 65 млн. років тому. Є припущення, що вимирання біологічного світу в кінці мезозою було пов’язане з космічною катастрофою, за результатами якої різко змінились фізико-хімічні умови середовища (температура, хмарність, підвищений вміст аерозолів в атмосфері тощо).

В кайнозойську еру у розвитку біосфери визначився новий етап. Серед хребетних вимерли динозаври і їх

місце зайняли ссавці, які домінували на суходолі. Продовжувався розвиток покритонасінних рослин.

В палеогеновому періоді в неглибоких теплих морях розвивались бентосні та планктонні форми.

Органічний світ суші був своєрідним. Плазуни були представлені малочисельними крокодилами, черепахами та зміями, а в повітрі домінували птахи. Ссавці швидко розвивались і досягли значних різновидів. Серед копитних найбільше поширення мали коні, носороги. Парнокопитні появились в олігоцені, у вигляді примітивних свиней, оленів, верблюдів тощо.

В кінці еоцену появились дійсні мавпи – антропоїди.

Серед наземної флори продовжувався розвиток покритонасінних. За матеріалами Г.І. Немкова (79), в Європі до берегів Балтійського моря росли густі тропічні і субтропічні ліси з властивою для них рослинністю.

В неогеновий період органічний світ поступово набув рис близьких до сучасного. Особливо це проявилось на суходолі, де продовжувалось зниження температури.

Серед водних хребетних домінували костисті та хрящові риби, найбільшими серед яких були акули. Тоді ж появились ластоногі – тюлені та моржі.

На суходолі в органічному світі відбулися глибокі видозміни, особливо серед ссавців, яким необхідно було адаптуватися до проживання не тільки у лісах, а у степах та лісостепах. Почали розвиватися сучасні сімейства