+3 8(066) 185-39-18
fумовах, які сформувалися безпосередньо на земній поверхні.
Розробка найбільш цілісного вчення про біосферу належить В.І. Вернадському, який у 1926 році в монографії “Біосфера” системно розглянув не тільки ті частини зовнішніх оболонок Землі, де безпосередньо зосереджується життя, але розширив діапазон біосфери на інші сфери, які були видозмінені життям. Він доказав, що сукупність живих організмів, які проживали колись і проживають тепер відіграє величезну роль в еволюції біосфери, а також приймають участь у всіх фізичних та хімічних процесах, що протікають на земній поверхні, і у товщі води.
Біосфера, як оболонка Землі має зміні фізичні параметри. Верхня її межа знаходиться на висоті до 20 км, переході тропопаузи у стратосферу. Нижня межа життя проходить по літосфері на глибині 2-3 км і по дну океану у гідросфері. Середня товщина біосфери складає 12-17 км, а максимальна не перевищує 23-36 км.
Процес формування біосфери є гіпотетичним. Усі еволюційні теорії, починаючи від Ч.Дарвіна, базуються на уявленні про розвиток від простого до складного, але тут існують протиріччя – керована система ніколи не може бути складнішою від керуючої. Відкриття і вивчення генетичного коду свідчить, що індивідуальний розвиток групи істот швидше схожий на розмноження. Організми відтворюють собі подібних без складності своєї будови.
У такій ситуації можна зробити висновок, що організми отримують інформацію із зовнішнього середовища з біосфери, а система інформації, що записана в генетичному коді набагато складніша самого організму (14).
Зараз поширеним є принцип Реді “Живе – лише від живого”, який перекреслює абіогенний синтез Опаріна і Холдейна, згідно якому у первісній гідросфері прості сполуки під впливом вулканічного тепла і інших факторів зумовили синтез більш складних органічних сполук і біополімерів.
Ще І.І. Вернадський (23) вважав, що життя – така ж вічна основа Космосу, якими є матерія і енергія. Початку життя в тому Космосі , який ми спостерігаємо, не було, оскільки не було початку цього Космосу. Життя вічне, оскільки вічний Космос. Плівка життя, що виникла біля 3,5-3,8 млрд. років тому на поверхні нашої планети, значно прискорила усі процеси за рахунок властивості поглинати та утилізувати енергію Сонця.
Популярною зараз є гіпотеза формування біосфери викладена Н. Неклюковою (80), згідно якій, на ранніх етапах розвитку Землі, через відсутність захисного озонового шару могло зародитися лише у водному середовищі, головним чином в прибережних частинах морів та внутрішніх водоймах, до дна яких проникало тепло і світло сонячного проміння, в той же час як згубні для життя ультрафіолетові промені поглиналися товщею води. Складні органічні сполуки могли потрапляти в гідросферу з давньої атмосфери, де вони утворювалися із занесених сонячним вітром твердих часточок, під впливом ультрафіолетової радіації. З цих сполук формувалися багато молекулярні системи, що взаємодіяли з навколишнім середовищем. Водне середовище, у якому зароджувалося життя, не тільки захищало живі організми від шкідливого випромінювання, але й полегшувало обмін речовин.
Як відзначалось, формування нашої планети та виникнення життя на ній нерозривно пов’язане фазами попадання Сонця в галактичні струмені і його положення відносно центру Галактики (мал. 1.1). Гіпотези про походження та розвиток життя на Землі правдоподібніше сприймаються по приуроченості тих чи інших процесів до конкретних геологічних епох, які розвивалися в залежності від космогенних факторів.
В пізньопротерозойський час, який продовжувався протягом 1 мільярда років , що зумовило чисельні приближення і віддалення Сонця від центру Галактики, а також його неодноразове входження в зону галактичних струменів, у водному середовищі появились білки і розвивались безскелетні м’якотілі форми.
Встановлено (82), що близько 600 млн. років тому на межі протерозою і палеозою Сонце знаходилось в апогеї по відношенню до центру Галактики, на відстані 14 кпк (приблизно 3260 світлових років). На Землі в цей період інтенсивно розколювався фундамент древніх платформ, що зумовило виникнення лінійно витягнутих впадин – авлакогенів. По розломах піднімалась магма утворюючи пластові інтрузії.
На початку палеозойської ери, у кембрійський період, коли Сонячна система 5 разів перетинала струменеві потоки Галактики, на Землі, більша частина якої була охоплена морською трансгресією в органічному світі бурхливо почали розвиватися всі типи живих організмів та рослин. В морях домінували безхребетні, деякі з них пристосовувалися до формування хітіново-фосфатного, а згодом і карбонатного зовнішнього і внутрішнього скелетів. Кембрій рахується часом розвитку царства трилобітів.
На суходолі в цей час існували примітивні водорості і бактерії.
В ордовицький період, час найближчого перебування Сонячної системи до центру галактики (7 кпк) на Землі відзначився різким зменшенням морських басейнів в яких широкий розвиток мали безхребетні та перші хребетні.
На суші у другій половині ордовику появилися перші рослини.
В силурійський період Сонячна система не відчувала впливу космічних струменів. Органічний світ розвивався планомірно. З другої половини цього періоду безщелепні організми почали освоювати континентальні
прісноводні басейни, а в кінці селуру появились теперішні риби.
На суші розвивались гриби, мохові, плазунові, а також вищі рослини – рініофіти (36).
В девонський період, коли Сонячна система віддалилась від центру Галактики до 10-13 кпк на Землі розпочався інтенсивний розвиток рослинного та тваринного світу. На суші, яка покрилась лісами та чагарниками, пристосувались перші хребетні тварини – стегоцефали, невеликі, незграбні тварини, що розводились біля водойм на заболочених