Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Планета Земля і людство

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
19
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Безім’яний, Толбачинський, Авачинський, Корякський та Жупановський. Від Камчатки указана смуга вулканів простягається на Курильські острови, де функціонує 39 вулканів, в тому числі наймогутніший Алаїд. Південніше Курильської смуги вулканів розташовані Японські острови на яких нараховується 184 вулкани, з яких 53 дієво проявились в наш історичний час. Найактивнішими проявами відзначились Фудзіяма, Асо і Бандай. В результаті колосальних газових вибухів при виверженнях у багатьох японських вулканах утворились вражаючі кальдери.

Дальше вулканічна підзона простягається до острова Тайвань, проходить через Філіппінські острови, Нову Гвінею, Нову Британію, Соломонові острови, Нові Зеброїди, через Нову Зеландію і потім переходить на Антарктиду, де на острові Расса височать чотири молодих вулкани, з яких найбільш відомими є Еребус, що активно діяв у 1841 і 1968 рр. і Терфор з чисельними боковими кратерами.

Описана смуга вулканів переходить на Південно-Антильський підводний хребет (занурене продовження Апа), що витягується на схід і супроводжується ланцюжком островів: Південні Шотландські, Південні Оркнейські, Південні Сапувічеві і Південна Георгія. В подальшому згадана смуга переходить на узбережжя південної Америки. Тут, вздовж західного берега материка підіймаються високі молоді гори – Анди, до яких приурочені чисельні вулкани, що розташовані лінійно вздовж глибинних розломів.

Як відзначив Г.П. Горшков (32), в межах Анд налічується декілька сотень вулканів, 15 з яких є діючими в наш час, або проявлялись у недалекому минулому.

Найбільш напружена вулканічна діяльність проявляється у Центральній Америці в межах вузької смуги молодих гірських споруд, що з’єднують південну та північну Америки. Тут найбільш відомими є величаві молоді вулкани: Попокашепель, Орісаба, Ісалько, який називають маяком Тихого океану із-за безперервних вивержень; три постійно діючих вулкани Поас, Турриальба й Ірасу, які оточують Сан-Хосе – столицю Коста-Ріки.

До цієїактивної Тихоокеанської зони Центральної Америки примикає Мало-Антильська вулканічна дуга

Атлантичного океану, де знаходиться знаменитий вулкан Мон-Пеле.

В межах північної Америки діючих в наш час вулканів небагато, але наявність потужних лавових потоків і покривів свідчить про активну вулканічну діяльність в минулому.

Тихоокеанське кільце замикається вулканами Аляски із знаменитим вулканом Кантамай і Алеутських островів.

В наш час тут нараховується 76 діючих вулканів.

Друга підзона – власне Тихоокеанська область. В останні роки на дні Тихого океану закартовані підводні хребти і велика кількість розломів, до яких приурочені чисельні вулкани, які виступають над акваторією у вигляді островів, або знаходяться нижче рівня океану. Необхідно відзначити, що більшість островів Тихого океану своїм виникненням зобов’язана вулканічній діяльності. Серед них найбільш вивченими є вулкани Гавайських островів.

Середземноморсько-Індонезійська зона. Дана зона прояву сучасного вулканізму також розділяється на дві підзони: Середземноморську і Індонезійську.

Середземне море і прилеглі до нього області континентів відрізняються великою рухомістю. Воно утворилось в результаті опускання земної кори по розломах, які відділяли його від оточуючих молодих гірських утворень (Апенніни, Балкани). До розломів указаних гірських систем приурочені чисельні вулканічні апарати. Найбільша вулканічна активність на західному узбережжі Італії. Так, південніше Флоренції з давніх давен є відомими виділення вулканічної пари і чисельних гарячих джерел. Неподалік від Неаполя височіє вулкан Везувій з постійними парово-димовими викидами, а на самому півдні Італії – в Сицилії величаво над оточуючими ландшафтами височіє вулкан Етна, з своїми чисельними мікроконусами. В Тіренському морі північніше Сицилії розташовані вулкани Ліпарських островів.

Іншим районом прояву молодого вулканізму у Середземноморській зоні є Егейське море, власне група островів Сапторії, де вулканічна діяльність проявилась у 1945 р.

Значно більшою вулканічною активністю характеризується Індонезійська підзона до якої входять вулкани Великих і Малих Зондських островів, а північніше – Андаманські острови. Це типові острівні вулканічні дуги, обмежені розломами і глибоководними впадинами. Тут зосереджена велика кількість діючих і згаслих вулканів. Лише на о. Ява нараховується 72 вулкани, багато з яких знаходяться у стадії стагнації, виділяючи гази і пари. На сході Індонезійська підзона зчленовується з Тихоокеанською.

Між активними Середземноморською і Індонезійською вулканічними підзонами розташовано ряд згаслих вулканів у внутріматерикових гірських системах. До них відносяться вулкани Малої Азії, півдня Туреччини та Кавказу (Ельбрус і Казбек). Довкола кавказьких вулканів діють чисельні гарячі джерела, на основі яких функціонують лікувальні заклади.

Атлантична зона. В межах Атлантичного океану сучасна вулканічна діяльність менше проявляється між у Тихоокеанській смузі. Всі вулканічні апарати приурочені, головним чином до Серединно-Атлантичного хребта. Частина крупних островів має вулканічне походження.

На острові Ісландія нараховується 140 вулканів з яких 26 є діючими. Тут, ще недавно відбувались тріщинні виливи основної лави. Південніше, послідовно вздовж хребта розташовані вулкани Азорських островів.

Відзначається велика активність вулканічних процесів на Канарських островах. Тут, на о. Лансаратне у 1703

р. утворилась велика тріщина в межах якої сильні виверження утворили 25 конусів виносу висотою до 300 м.

Індоокеанська зона. В Індійському океані багато згаслих вулканів. Чисельні острови розкидані навколо Антарктиди, напевно, вулканічного походження. Сучасні діючі вулкани розташовані біля острова Мадагаскар, та на Коморських островах.

Вулкани центральних частин континентів. Найбільший прояв сучасного континентального вулканізму відзначений в Африці. У районі, що прилягає до Гвінейської затоки знаходиться стратовулкан Колярун, останнє виверження якого відбулось у 1959р.

В Сахарі на вулканічному плато розміщуються вулкани з кальдерами до 13 км, у яких знаходяться по декілька конусів і функціонують гарячі джерела.

У Судані є багато згаслих вулканів. У Східній Африці, особливо, в Танзанії і Кенії є значна кількість вулканів,

як згаслих так і діючих (Меру, Кіліманджаро).

В межах Західної Європи діючих вулканів немає. Згаслі вулкани розповсюджені у Франції, у прирейнському районі Німеччини та інших країнах. В окремих випадках з ними пов’язані виходи джерел мінеральних вод.

Інформація про географічне розповсюдження вулканів свідчить, що вони приурочені головним чином до рухомих зон земної кори.

Магматичні осередки виникають локалізовано, при умовах порушення термодинамічної рівноваги: підвищення температури або зниження тиску, що викликає перехід речовини з твердої фази у рідку. Згадані осередки магми виникають на ділянках інтенсивних тектонічних рухів, що супроводжуються утворенням нових і оживленням древніх глибинних розломів у земній корі.

Детальний розгляд вулканічних процесів, особливо їх географічного розповсюдження зумовлений значним

негативним впливом їх на суспільство планети. Вулканічні виверження наносять значні матеріальні збитки народному господарству країн, знищують селітебні зони поселень, а також родючі землі. Нерідко при вулканічній експлозії гинуть люди. Активність вулканів провокує прояви землетрусів.

Населення, яке проживає в межах вулканічних зон у повсякденному житі відчуває майже непомітні струси географічної оболонки, що негативно впливає на стан серцево-судинної та інших систем організму.

Позитивним фактором вулканічної діяльності є приуроченість до вулканічних масивів джерел термальних та мінеральних вод. В багатьох регіонах розповсюдження вулканічних зон створені курортні заклади для відпочинку і лікування людей (Кавказ, Карпати, Альпи тощо).

Землетруси

Даний ендогенний процес має глобальні прояви і за величиною збитків не поступається виверженню вулканів. Він зумовлює стихійні лиха на значних територіях, нерідко з великими людськими жертвами. Ми розглянемо механізми виникнення землетрусів та їх географічну приуроченість.

Екологічно освічена людина повинна вміти пояснити прояви цього ендогенного процесу і об’єктивно оцінити можливі зміни географічної оболонки у зонах прояву землетрусів.

Під землетрусом розуміють особливі види тектонічних рухів, що виражається у раптових хвилеподібних коливаннях географічної оболонки, що призводять до стійких деформацій у земній корі.

Вулканічні землетруси виникають під час виверження вулканів і мають значну силу, але проявляються на незначних територіях.

Тектонічні землетруси зумовлюються раптовими переміщеннями мас речовини у надрах земної кори і верхній мантії Землі.

Джерело землетрусу називається гіпоцентром, а його проекція на денній поверхні – епіцентром. При розміщенні епіцентру на дні моря відбувається моретрус, який супроводжується утворенням велетенських морських хвиль – цунамі.

В залежності від глибини гіпоцентру розрізняють землетруси поверхневі (гіпоцентр до 50 км), проміжні (50-

300 км) та глибинні ( понад 300 км).

Сила землетрусів визначається, в основному, за 10-бальною шкалою Ріхтера, яка дозволяє співставляти сейсмічні явища в залежності від величини магнітуди.

Географічний розподіл землетрусів. Прояв землетрусів у глобальному масштабі не є рівномірним, а приурочений до сейсмічних областей. До них відносяться в першу чергу гірські масиви Середземноморського і Тихоокеанського вулканічних поясів. Перший простягається від Гібралтару на схід через Атлас, Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати, гірські споруди Малої Азії, Кавказ, Копетдаг, Гіндукуш, Гімалаї, гори Бірми, острови Індонезії.

Другий пояс охоплює береги Тихого океану, включаючи Камчатку, Алеутські острови, Кордильєри північної

Америки, Анди, Нову Зеландію, Філіппіни, Японію і Курильські острови.

Окрім цих основних глобальних зон сейсмічні області знаходяться на Тянь-Шані, Монголії і Китаю,

Прибайкаллі та області Великих озер у Африці.

На окремих ділянках географічної оболонки платформ, де активно проявляються неотектонічні рухи, відбуваються незначні за силою землетруси, а їх прояв дуже рідкий (Україна, північна Європа, Сибірська платформа, рівнинні частини Африки та Індії тощо).

У географічному розподілі землетрусів визначена закономірність, обумовлена історією геологічного розвитку окремих частин земної кори.

Усі землетруси генетично пов’язані з рухомими зонами земної кори, в яких проявляються сучасні вулканічні і інтенсивні диференційовані тектонічні рухи.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Перерахуйте фізичні параметри Землі.

2. Що означають розділи: Мохоровичича, Конрада, Гутенберга?

3. Які властивості астеносфери?

Фото Капча