+3 8(066) 185-39-18
fзниження середньої тривалості життя.
Проблема компенсації магнітного поля Землі є одним з ефективних напрямків для оздоровлення людей.
В пошуках компенсаторних технологій результатами наукових досліджень встановлено, що окрім магнітного поля Землі, яке негативно впливає на стан здоров’я хворих людей, цей вплив збільшується внаслідок техногенної насиченості простору різними за частотами та величинами фізичними полями електромагнітної природи.
Теплове поле
Теплове поле Землі, як і гравітаційне формується внаслідок дії зовнішніх та внутрішніх джерел енергії.
Температура на земній поверхні визначається сонячним тиском, потік якого складає в середньому 3,4х10-2дж
/(с* м2). Але в кожній конкретній ситуації ця величина змінюється і залежить від багатьох чинників: періоду року, часу доби, рельєфу місцевості, географічної широти, погодних умов, характеру поверхні (вода, лід, рослинний покрив) тощо.
Рахується, що поверхня Землі знаходиться у стані близькому до теплової рівноваги, тобто випромінює таку ж кількість тепла, що отримує. Такий баланс за своєю структурою є складним нестійким у часі. Температурні коливання різного періоду проникають на різні глибини. По довгоперіодних варіаціях теплового поля отримуємо інформацію про епохи материкових зледенінь, сліди яких встановлені не тільки в четвертинному а в більш древні періодах. О.Н. Павлов допускає, що довгоперіодні зміни теплового поля біля географічної оболонки Землі проходили майже одночасно із змінами її гравітаційного поля.
Але Земля не тільки отримує, а і віддає теплову енергію, якою у багатьох випадках користується людство (гейзерна вода, термальна лікувальна вода тощо). Рахується, що основним джерелом внутрішнього тепла Землі є радіоактивний розпад довгоживучих ізотопів.
Відомо, що температура гірських порід з глибиною підвищується приблизно на 3,30 на кожних 100 м занурення в Землю. Це спричиняє своєрідні складнощі при видобутку корисних копалин. Теплова енергія, що акумулюється у ґрунтовому покриві, витрачається на ріст та дозрівання рослин, одного з основних складників біосфери.
3.5. Ендогенні процеси і їх вплив на суспільство
Основними з ендогенних процесів, що мають безпосередній вплив на стан здоров’я людей і створюють дискомфорт їх проживанню є вулканічні процеси та землетруси.
Для екологічної оцінки територій де указані процеси домінують або мають незначний вплив ми наводимо географію їх розповсюдження і коротко приводимо генетичні механізми їх прояву, щоб кожна людина була спроможна пояснити вплив цих внутріпланетарних процесів.
Вулканічні процеси
Географічна оболонка Землі в процесі свого розвитку, внаслідок дії геодинамічних процесів, безперервно змінюється. Більшість з них проходить настільки повільно, що людина за своє життя не може визначити будь яких змін. Вулканічні процеси, землетруси, повені тощо, відбуваються раптово з нанесенням суспільству значних збитків.
В залежності від характеру руху магми та її проникнення у верхні горизонти земної кори вулканізм розділяється на два типи: ефузивний та інтрузивний. При ефузивному процесі магма прориває всю земну кору і у вигляді виверження покриває денну поверхню Землі, утворюючи вулканічні апарати. При інтрузивному вулканізмі магма проникає у верхні горизонти земної кори і не виходячи на поверхню, застигає на відповідній глибині, утворюючи різні за складом та формою геологічні тіла.
Особливості вулканізму, в основному, визначаються режимом тектонічного розвитку земної кори. Ефузивний вулканізм за типом виверження розділяється на 3 типи: Ісландський, Гавайський і Центральноафриканський. Ісландський тип вулканів формується в океанічних рифтових зонах, Гавайський на океанічних плитах, а Центральноафриканський – в межах материкових рифтових зон.
Географічне розповсюдження вулканів. В наш час, на початку 21 сторіччя на земній кулі нараховується декілька тисяч згаслих вулканів. Число діючих вулканів не перевищує 550. В їх географічному розподілі визначена закономірність, пов’язана з повільною історією розвитку земної кори. На материках вулкани розташовані головним чином в їх крайових частинах, на узбережжях океанів і морів – в межах молодих тектонічно рухомих гірських систем.
Особливим поширенням користуються вулкани в перехідних зонах від материків до океанів – в межах острівних дуг, що співпадають з глибоководними западинами. Власне в океанах чисельні вулкани приурочені до серединно-океанічних підводних хребтів, вершини яких, в окремих місцях утворюють вулканічні острови, і до глибоких тектонічних розломів.
Таким чином, основною закономірністю розташування сучасних вулканів є їх приуроченість тільки до визначених рухливих зон земної кори. Розташування вулканічних апаратів в межах цих зон безпосередньо пов’язане з активними тектонічними розломами мантійного закладення. Як приклад, можуть бути острівні дуги Японської, Курило-Камчатської, Алеутської систем.
Вулкани розповсюджені у вигляді ланцюжків по розломних лініях, з перевагою повздовжніх по відношенню до напрямку простирання хребтів, а також на перетині головних повздовжніх розломів з поперечними чи тортогональними.
Деяка частина вулканів зустрічається в межах більш древніх масивів, але омолоджених у новітньому етапі горотворення, коли сформувались молоді глибинні розломи.
На земній кулі за А.Ф. Якушевою (106) виразно виділяються декілька вулканічних зон (мал.3.4).
Тихоокеанська зона. Указана зона характеризується найбільшим розвитком сучасного вулканізму. В її межах виділяються дві підзони: підзона краєвих частин материків і острівних дуг, представлена у вигляді кільця вулканів, що оточують Тихий океан, і власне Тихоокеанська підзона з вулканічними апаратами, що розташовані на дні Тихого океану.
Перша підзона у західній частині Тихого океану проходить через Камчатку, де зосереджено 129 вулканів, з яких 26 проявляють сучасну діяльність. Серед них найкрупнішими рахуються: Ключевський,