Поетика та естетика З. М. Гіппіус

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри теорії та історії світової літератури та культури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. Основні положення роботи апробовані у доповідях, зроблених на Третіх читаннях молодих учених пам’яті Л. Я. Лівшиць (Харків, 1998) ; на міжнародних наукових конференціях: «Творчість Володимира Соловйова у контексті культури Срібного віку» (Дрогобич, 1998) ; «Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур» (Дніпропетровськ, 2000) ; «Проблема рубежу епох: закономірності перехідних процесів у літературі і мові» (Донецьк, 2000) ; всеукраїнської науково-практичної конференції «Творчість Зінаїди Гіппіус у контексті культури Срібного віку», присвяченої 130-річчю з дня народження поетеси (Дрогобич, 1999), підсумкових щорічних наукових конференціях ГДПІІМ (1996-2000), а також у публікаціях.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у семи статтях і трьох тезах, уміщених у збірниках наукових праць (загальний обсяг – 2, 8 друк. арк.)

Обсяг і структура дослідження. Загальний обсяг дисертації 179 сторінок. Основна частина складається з вступу, трьох розділів і висновків. Список літератури містить 292 найменування.

 

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, наукова новизна, визначається мета і завдання роботи, висвітлюється стан дослідженості теми, розкривається теоретичне і практичне значення дослідження, демонструється апробація наукових положень роботи.

Перший розділ – “Філософські й естетичні погляди З. М. Гіппіус” – присвячено дослідженню філософсько-естетичної позиції поетеси, її релігійних поглядів, що визначили усю її поетичну творчість. Також аналізується естетичний світ З. Гіппіус і виділяються його основні категорії. Виявляється своєрідність поглядів на філософію Еросу.

Літературна діяльність З. Гіппіус починалась у гуртку символістів, разом із ними вона заявляла про розрив мистецтва з реальною дійсністю, захищала ідею індивідуалістичного світогляду, визнавала духовний досвід, невловимі відчуття і містичне прозріння. На її думку, основою справжнього мистецтва є релігійне почуття. Духовну опору З. Гіппіус шукала передусім у релігійній культурі. Саме у релігії вона відкривала невичерпні можливості оновлення сучасного мистецтва, мріяла про злиття світу духовного і сучасної душі.

У підрозділі 1. 1 “Філософсько-релігійні пошуки З. М. Гіппіус” розглядається роль З. Гіппіус у духовному відродженні початку ХХ століття, що знайшло практичне втілення в організації “Релігійно-Філософських Зборів” та поширенні “нової релігійної свідомості”.

У літературі З. М. Гіппіус відведене особливе місце. Сполучаючи інтерес до християнської філософії із запереченням догм релігійного мислення, вона прагнула до оновлення шляхів духовного розвитку людства. З. М. Гіппіус (у союзі з Д. Мережковським) стояла у витоків Релігійно-Філософських Зборів, що об’єднали видатних мислителів епохи. Вона брала активну участь у виданні журналу «Новый путь», проповідувала ідеї богошукання і намагалась заснувати власну церкву Третього Заповіту; протиставити розроблену з Д. Мережковським філософсько-містичну систему традиційному християнству, названому ним «історичним».

На початку ХХ ст. З. Гіппіус відігравала важливу роль у пробудженні релігійного інтересу і неспокою у літературі і культурі, оскільки однією з найголовніших тем духовного життя Росії була тема релігійного значення культури, історії, людського життя. Саме у цей час були зроблені спроби поєднати зусилля філософії і релігії в осмисленні призначення людини і людства. Одна з таких спроб – діяльність Філософсько-Релігійних Зборів, організація яких вважається найбільш “яскравою подією” життя З. Гіппіус. Сенс Зборів полягав у заклику до релігійного відродження і проповідуванні апокаліптичного неохристиянства, вірою у Христа грядущого, при цьому стверджувалась рівносвятість Святої плоті і Святого духа в їх очікуваному майбутньому синтезі. Свою діяльність у неохристиянському відродженні З. Гіппіус сприймала як моральний обов’язок перед Росією, своїми сучасниками і майбутніми поколіннями.

З. Гіппіус пропагувала нову форму суспільства, нову церкву. На зміну традиційному християнству, на її думку, мало прийти «нове» християнство. Для цього необхідним було створення нової церкви і нове розуміння Євангелія, оскільки старе не змогло пізнати справжнього Христа. Таким чином вона визначає основні принципи «нової релігійної свідомості», створює церкву Нового Третього Заповіту. На переконання З. Гіппіус, традиційне церковне християнство вичерпало себе формальною обрядовістю, на зміну йому має прийти «нове». Стара церква повинна бути реорганізованою, і «нова релігійна свідомість» має замінити її догми. У зв’язку з новим розумінням релігії апокаліптична надія на нове суспільство нею пов’язується з ідеєю революційного перевороту. Тут мова йшла про релігійну communitas, яку З. Гіппіус визначила як суспільність, або як «соборність», і яка уявлялась кінцевою метою релігійних пошуків. Головною на Релігійно-Філософських Зборах була тема християнства, його дане й належне, його втілення у світі, в історії, у людстві. Головний смисл і зміст релігійного відродження Росії З. Гіппіус бачила у реформуванні християнства і Церкви. Центральними у християнстві ХХ ст. вона вважала теми Третього Заповіту, релігійної творчості, релігійного ставлення до світу. З. Гіппіус імпонувало «соціальне» християнство. Вона хотіла об’єднати все і всіх: релігію і філософію, церкву і мир, релігію і революцію, і, звісно ж – релігію, філософію і мистецтво, а також Дух і Плоть. Усе це також обговорювалось на засіданнях Релігійно-Філософських Зборів.

Досвід З. Гіппіус для нас є справжьою духовою і культурною цінністю. Це досвід відкритого чесного культурного діалогу церкви та інтелігенції, пошук контакту, діалогу,