Поетика та естетика З. М. Гіппіус

Символом справжньої свободи і духовного спасіння у творчості З. Гіппіус є Кохання, особливо кохання неподілене. Воно є ще й символом віри, яку поет дуже цінує. Кохання, на переконання авторки, є основою християнського віровчення. Дві головні заповіді християнства – любов до Бога та любов до ближнього – завжди у центрі її уваги. Світ, що втратив духовні орієнтири, потрапляє під вплив диявола.

Підрозділ 2. 4. “Тема смерті і життя” розглядає третю головну тему поетичного світу Гіппіус. Смерті присвячено чимало віршів й усі вони пов”язані з почуттями Бога і Любові.

Починаючи з раннього періоду творчої діяльності, З. Гіппіус цікавила тема життя і смерті. Смерть, в уявленні поета, звільняє душу, і тому є бажаною й очікуваною: «странно сердце радует безмолвие и смерть» («Иди за мной», 1895). Ця смерть дає початок новому життю, вказує шлях до чогось світлого. Життя для Гіппіус – «приниження», це царство пиявок, що прилипли до людини від самого її народження. Життя не має іманентної цінності і смислу, воно завжди усвідомлювалась З. Гіппіус як вічний потяг, вічне наближення до абсолюту. Теми життя і смерті є стійкими у поетичній творчості З. Гіппіус. Тематична опозиція «життя – смерть» співвідноситься із системою образів-символів. Так, тема життя народжує систему образів, що є ієрархічно впорядкованою: «світло – свічка – лампа», тема смерті: «темнота – пітьма – морок».

У підрозділі 2. 5. “Тема двоїстості, дуалізм образів у поезії” розглядається полярне світобачення поета, амбівалентність творчості, що відбивається на тематиці поезії, її образах, на виборі художньо-зображальних засобів.

У поезії Гіппіус прагнула передати в образі таємничу музику інтуїції і почуттів. Цим цілям і підпорядковується її складна «роздвоєна» поетика, надзвичайно багата виражальними засобами і прийомами. До основного кола життєвих питань, на яких З. Гіппіус зосереджує свою увагу, належать: тема двоїстості, дуалізм образів поезії. Поетичний світ З. Гіппіус, незважаючи на його метафізичні визначеність і закінченість, дуже рухливий, реалізується як постійний діалог між двома протилежними полюсами: з одного боку – індивідуалістичний бунт, упевнений у собі егоцентризм, з другого – потужне релігійно-містичне почуття. Її світосприйняття тримається на протиріччях: потребі у вірі і відступі від неї; уславленні смерті й потягу до життя; самоствердженні і самоприниженні. Ця притаманна поету амбівалентність, інтерес до двох безодень, Христа й Антихриста, двоїстість, дуалізм образів творчості визначають зміст її поезії. З. Гіппіус – поет антитез та оксюморонів, але вони не лише не ускладнюють сприйняття духовного лейтмотиву віршів, а, навпаки, створюють ту гармонію протиріч, яка допомагає осягнути внутрішній світ автора. В її ліриці, у самому тоні і ритмі чуємо, без будь-яких слів, ту ж складність і змішаність почуттів, які повсякчас намагались виразити її слова.

Третій розділ дослідження “Провідні мотиви поезії З. М. Гіппіус” присвячений аналізу мотивних і лейтмотивних елементів. Характеризується оригінальність жанрової форми – молитви, виокремлюється мотив сповідання як жанроутворюючий.

Підрозділ 3. 1. “Лейтмотиви лірики” являє собою досить розгорнутий аналіз провідних мотивів лірики З. Гіппіус. Результати аналізу переконують, що творчість З. Гіппіус можна розглядати як взаємодію, співвідношення тем і мотивів. Певні мотиви і лейтмотиви пронизують усю поезію та виражають умонастрої поета. Мотив у З. Гіппіус розглядається як поширення і поглиблення основної теми. Так, з темою Людини пов’язаний мотив самотності, замкненості та пустоти, з темою кохання – мотиви мовчання, тиші, з темою душі людини – мотив гріха, а з темою Бога – мотив дива і демонічні мотиви.

Християнська тематика у творчості З. Гіппіус уживається із богоборницькими ідеями та демонічними мотивами. У її віршах відображені всі символістські мотиви: пошук спасіння від нудьги повсякденності у світі фантазій і передчувань, культ самотності й усвідомлення власної обраності, естетизація занепаду. Але при цьому в її поезії було й своє: намагання подолати декадентство на шляхах віри, а іноді – розчарування в ній, побоювання «пустої пустоти» небес. Звідси присутність у поетичному світі З. Гіппіус різких непримиренних контрастів над індивідуалістичним самоствердженням, безстрашним викликом людини життєвим ситуаціям і смиренності, відмовою від власної волі; мотиви відходу від можливості виконання віри, надії і страху перед «важкістю щастя».

Мотиви самотності, замкненості, пустоти є наскрізними, характерними для всієї творчості поета. Відокремлення та ізоляція часто виражаються у вигляді «замкненості» або «замкненості у самому собі», душа і свідомість є в’язницею: «Твоя душа в плену... « («Гризельда», 1895). Мотив самотності пов’язаний з образом-символом «дверцят», який нагадує про «замкненість». Про самотність, замкненість також нагадують образи-символи «ланцюг – кільце», які є сполучною ланкою для образів «коло – коловерть – кільце».

У творчості З. Гіппіус мовчання, безмовність, тиша стають художньо виразними образами. Висловлювання у З. Гіппіус здійснюють функцію говоріння про те, що неможливо або немає бажання говорити; про те, що не передається, тобто «не-сказуемо». Тема неможливості, небажання висловлювати досягає вищої точки у мотиві втрати мови, «німуванні», мовчанні. Слова втрачають свої початкові значення і стають беззвучним вираженням тиші.

У творчості поета з темою душі людини тісно переплітається мотив гріха. Ліричний герой не здатний до постійних вольових дій, оскільки у ньому