Поетика та естетика З. М. Гіппіус

Необхідність для авторки висловити любов до Бога спричинює її особливу відокремлено-інакомовну манеру. З. Гіппіус притаманне устремління до неземних ідеалів, невідомого і такого, що не може бути втіленим, що виразилось у постійному очікуванні «дива». Уся творчість тяжіє до «див», до «митей», до «осягнення того, що не може бути осягненним», чого немає в світі.

У підрозділі 3. 2. “Мотив сповідання як жанроутворюючий” виділяється окрема риторична форма, притаманна молитві, віршова молитва аналізується та систематизується за своєю тематичною спрямованістю.

У своїй творчості Гіппіус стверджує, що поезія повинна бути неземною, таємничою. У зв”язку з цим у ліриці виникає мотив сповідальності. Він набуває рис молитви і тим самим стає мистецтвом. У її творчості за своєю тематичною спрямованістю мотив сповідальності трансформується на літературну молитву.

Для творчості З. Гіппіус характерне використання окремих риторичних форм, притаманних молитві. Віршована молитва у творчості З. Гіппіус – це і стан її душі, і форма її світосприйняття, і структуротворчий фактор її внутрішнього світу. Композиція таких віршів здебільшого має двочану структуру: спочатку йдуть релігійно-етичні розмірковування поета, потім – звернення до Бога з благанням, надією отримати відповіді на невирішені питання. Більше п’ятдесяти віршів у поезії З. Гіппіус є вираженням ставлення автора до Бога, прямого чи опосередкованого, з обов’язковим згадуванням імені Бога. Ми виділяємо три їх різновиди: молитви, звернені до Бога; молитви, звернені до Невідомого друга; молитви, звернені до читача. Однак, враховуючи наявність у композиційній структурі віршів-молитов різних елементів зображення змісту – описового, сповідального або жертовного, нами виокремлено три підвиди молитов: молитви – сповіді, молитви – описи життєвого чи психологічно-емоційного стану та жертовні молитви. Жанрова структура молитви дає можливість розкрити символістську концепцію З. Гіппіус-поета: за реальними, побутовими подіями і фактами шукати пророчий зміст, битійну наповненість.

Творчість З. Гіппіус не вписується у традиційне уявлення про «жіночу поезію». Вона ховає своє обличчя за маскою відстороненого оповідача, її вірші абстраговані від конкретного часу і місця подій. У її поезії не знайдете відкритого висловлення емоцій, безпосередніх переживань. ЇЇ поезія холодна і стримана, наповнена постійними пошуками внутрішньої цілісності. Значення творчості Гіппіус визначають і поезії на релігійно-містичні теми, і вірші по-справжньому художні, коли поетеса відволікалась від проповідування містичних ідей.

У висновках узагальнено результати дисертаційної роботи.

У роботі висвітлено філософсько-релігійні шукання З. Гіппіус, які передумовили релігійне відродження і визначили основні принципи «нової релігійної свідомості» інтелігенції кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Організація Релігійно-Філософських Зборів, видання журналу «Новый путь» та фундація власної церкви Третього Заповіту виявили потяг З. Гіппіус до оновлення шляхів духовного розвитку людства.

Досліджуючи ідейно-тематичну спрямованість поетичної спадщини З. Гіппіус, дисертант звертається до світоглядної та естетичної позиції поета. При цьому центральною фігурою естетичного світу З. Гіппіус є людина, в якій її цікавило передусім особистісне духовне начало. Уявлення про людину у З. Гіппіус невідривно пов’язане з її самотністю.

В естетичній концепції З. Гіппіус проявляється дуалістична позиція поета: почуття краси і заперечення краси. З одного боку, вона хотіла бачити і відчувати красу в житті, а з іншої – заглибитись у страждання людського духу, оскільки краса не має постійності і реальна дійсність її нищить. Із «злим життям», на думку З. Гіппіус, бореться Кохання. Кохання – найвищий різновид енергії, що переповнює душу людини, вона просякнута божественним началом. Ідеальне кохання – це духовний союз двох сердець і Бога. Це почуття поетизується у творчості.

У дисертації зроблено висновок про те, що філософсько-релігійні шукання та естетичні погляди З. Гіппіус знаходять відображення у ліричному світі поета. Це відбито у тематиці і мотивах творів, й у свою чергу, визначає особливості її художнього світу.

Дисертант приходить до висновку, що поетичний світ З. Гіппіус має структурну побудову тематичних і мотивних опозицій, а також образів-символів, що співвідносяться з ними.

У роботі з”ясовано, що творість Гіппіус структурована тематично. Основні теми, навколо яких концентрується її творчість – це Людина, Кохання, Смерть, Бог, що є відображенням ідейних шукань поета. Ці теми виступають як значимі, актуальні саме з огляду на свою проблемність і постановку нагальних життєвих питань, які автор осмислює та оцінює. Таким чином, саме через теми проглядає системність поетичного світу, позиції ліричного героя, естетичний орієнтир самого поета.

Потреба передати стан роздвоєності, характерний для її особистості, призводить до двоїстості, подвійної природи поезії. Цей дуалізм пронизує всю поезію, тому поетичний світ З. Гіппіус тримається на протиріччях.

У творчості З. Гіппіус автором роботи були виділені чітко відстежувані теми: життя і смерті, душі людини і пов’язаний з нею мотив гріховності, тема кохання. Лейтмотивами творчості є мотиви самотності, замкненості, пустоти, мовчання, безмовності і тиші.

Творча манера З. Гіппіус визначена