Політична реклама в Україні

- Теледебати і телевиступи як жанр політичної реклами дозволяють кандидатам безпосередньо звернутися до громадян, користаючись найефективнішим із засобів масової інформації [3, с. 49].

У ряді політичних технологій дуже ефективна така форма політичної реклами як direkt mail- розсилання листів поштою конкретним людям із пропозицією проголосувати за конкретного кандидата. Звертання до виборця по імені по-батькові, переконливий текст, підпис кандидата роблять потрібне враження [3, с. 49].

Імовірність голосування за даного кандидата у кілька разів збільшується. На виборах губернатора Санкт-Петербурга в 1996 році А. Собчак мав перевагу перед своїм суперником В. Яковлевым у 30 відсотків голосів (по опитуваннях). І тоді В. Яковлев скористався системою direkt mail- направив петербуржцям довірчі листи. І в остаточному підсумку перемогу на виборах одержав В. Яковлев [3, с. 49].

Отже, засоби маніпуляції, які активно використовують в політичній рекламі під час виборчих кампаній є найбільш впливовую на маси людей. Маніпулятивні аспекти використовуються в політичній рекламі постійно і маніпуляції несуть в собі як позитивні емоції так і негативні, хоча не завжди манімуляції застосованні в політичній рекламі є дієвими.

 

 

 

Розбір польотів фантазії української політичної рекламної кухні пропоновано автром почати з чинної нашої влади – Партії регіонів. Милує око чарівний напис «Партія регіонів, що більше нагадує «Куріння шкідливе для вашого здоров’я». Що насправді обурює, так це герої реклам ПР: шахтар, директор школи, будівельник, пенсіонери [1].

Шахтарі люди, які ризикуючи життям, за копійки, прямують у надра землі добуваючи чорне золото. Їх втомлені очі, які можна вирізнити з поміж тисяч інших за смолянистими чорними віями, в які на віки в’ївся вугільний пил [1].

І ось перед нами шахтар Партії Регіонів: такий чистенький, такий відкритий. Нам не показали не легке життя справжніх шахтарів, які не бачать своєї заробітної платні. Не показали тяжке життя дружин шахтарів, їх матерів, які з болем в серці щораз відпускають чоловіків й синів на роботу.

І ось цей милий чоловічок, який доводить нам, що все добре, все супер, життя прекрасне – це просто неповага до трудівників – шахтарів, це неповага до кожного українця. Але це є політична реклама, яка спрацювала дуже добре на виборах 2012 року на користь Партії Регіонів [1].

Директор школи, Образ знайомий до болю кожному. Цей образ так само добре знайомий, як і рівень заробітної плати українських освітян. А мила жінка каже нам: ні – ні – ні, це лише початок. Так, мабуть далі буде ще гірше. І також політична реклама зробила своє діло [1].

Пенсіонери, «Для них кожне нарахування до пенсії – буханець хліба». Пенсіонери – найнезахищеніша верства населення України. Пенсіонери – люди позбавлені гідного фінансового забезпечення, які мають певні пільги лише на папері, а в дійсності – зневагу та грубість від оточуючих. Що ж ми бачимо: пенсіонери – біль українства, ті, хто виборов для нас мирне небо над головою, ті, хто віддав кращі роки свого життя для будівництва країни, – щасливі. Вони впевнені, що скоро все буде чудово завдяки продуманій соціальній політиці чинної влади. Пенсінери купилися на цей трюк політичної реклами дуже швидко [1].

Комуністи, вирішили відкараскатися від того, що весь цей час були в коаліції з Партією Регіонів, і могли реалізувати всі свої ініціативи, які зараз активно пропагують. Цікаво, що в містах України можна було побачити машини з символікою Комуністичної Партії та піснями Цоя. Вражаючий мікс: вимір політичного життя, який звів нанівець ініціативи національного державотворення, який згубив життя тисяч молодих хлопчиків у нікому непотрібній Афганській війні, і пісні Цоя, в який прагнення самовираження, прагнення життя, прагнення абсолютної свободи. В сеж таки політична реклама є реклама [1].

Опозиція. Батьківщина. Бабуся – свята. Лише два рекламних ролики, а який високий рівень драматургії. Найпотужніший емоційний надрив – ролик з бабусею, яка бореться з загарбниками – будівельниками. Це дійсно картина українських реалій: старенька, яка з гідністю приймає виклик влади й виходить на останній бій з іконою та вимитими сінями [1].

Але оцей шматок правди не може виправдати політичну бездіяльність опозиціонерів й не дає їм права винуватити у всьому чинну владу: чи не таку ж картину можна було змалювати за часів кермування Ющенка і Ко? Не дуже сумно, а надзвичайно боляче, що цей шматок правди, ця бабуся з іконою – це наша країна, наш біль і тривога, наша реальність, наші будні. В кількох хвилинах, в кількох епізодах те, що відбувалося з початком української незалежності й відбувається досі. Ця політична реклама була визнана однією з найбільш впливовішою на маси людей різного віку, статусу та політичної прихильності [1].

Отже, вирішувати нам, вірити гарним фальшивим картинкам чи вкотре повірити в правдиву картинку, яку нам обіцяють виправити. Альтернативи ми не маємо. Наш вибір залишається рівноцінним, як би не відрізнялися одна від одної політичні сили, єдине що їх різнить – це назви. Суть їх діяльності –