Польсько-українські відносини 1991 - 2000 рр.: політична та економічна взаємодія

Формування офіційних політичних контактів між Польщею та Україною розпочалося восени 1990 р. Визнавши українську незалежність у грудні 1991 р., польські парламент та уряд проте не підтримали ініціативи деяких політиків (серед них президента РП Л. Валенси) та керівництва української держави стосовно створення тісного військово-політичного союзу між Польщею та Україною. Політичні відносини у другій половині 1993 р. – на початку 1994 р. зайшли у глухий кут, насамперед внаслідок позицій НАТО, США та Російської Федерації. Навесні 1994 р. розпочалося політичне зближення, ініціаторами якого були обидві сторони, у зв’язку з закінченням парламентських та президентських виборів; головним зовнішнім чинником було українсько-російсько-американське порозуміння у питанні ядерного роззброєння України. Проте співробітництво на рівні президентів відновилося лише на початку 1995 року.

Період з 1995 р. до літа 1998 р. відзначений бурхливим розвитком двосторонніх політичних відносин, великою інтенсивністю плідних контактів між президентами, головами урядів, керівниками міністерств і відомств. Польща зробила низку дружніх кроків, спрямованих на підтримку західноєвропейського вектору зовнішньої політики України, надала практичну підтримку Україні у справі інтеграції до європейських політичних та економічних міждержавних організацій, участі в їх діяльності (насамперед, Ради Європи та ЦЄІ). У цей період підписані важливі документи, які продемонстрували світові високий рівень співпраці між двома державами (насамперед, Спільна заява Президентів України і Республіки Польща “До порозуміння і єднання” 1997 р. ; підписання цього документу стало, крім того, одним з результатів ефективної співпраці науковців з діючими політиками; серед науковців значну роль у цьому процесі відіграв, зокрема, люблінський історик Є. Клочовський). Також у цей період у Перемишлі та Львові спостерігався спалах активності екстремістських шовіністичних організацій – як польських, так і українських. Але – і це показово – їх провокаційні акції не знизили рівень польсько-українського співробітництва.

Новий період політичних відносин: осінь 1998 р. – кінець 2000 р. Його характерними особливостями були: безпосереднє підключення США до польсько-українського діалогу та співробітництва (створення Ініціативи Співпраці “Польща – Америка – Україна”, заява віце-президента США А. Гора в липні 1999 р. під час перебування в Україні, інші кроки керівництва США) ; перетворення проекту нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ на один з найважливіших аспектів двосторонніх відносин з далекосяжними перспективами; проблема наближення термінів входження Польщі до ЄС у зв’язку з режимом перетину польсько-українського кордону. З кінця 2000 р. значну роль у відносинах став відігравати процес зближення Росії з політичним керівництвом України та Польщі, що дозволяє говорити про настання нового періоду політичних польсько-українських відносин.

У третьому розділі – “Розвиток польсько-українських економічних відносин: основні події та тенденції” – висвітлені найважливіші факти господарчих контактів, розкриті причини та наслідки у міждержавній та міжрегіональній площинах, здійснений порівняльний аналіз цих процесів з аналогами у відносинах України та Польщі з іншими країнами.

Процес польсько-українських торговельно-економічних відносин 1991 – 2000 рр. складався з трьох етапів. На першому, з 1991 р. до середини 1994 р., створювалися основи договірно-правової бази, спільні координаційні органи, налагоджувалися контакти між урядами, міністерствами та відомствами, вивчалися можливості та напрямки співпраці. Проте практичних дій з реалізації підписаних документів було недостатньо. Хоча обсяги двосторонньої торгівлі у 1993 р. почали зростати, це зростання могло б бути значно більшим, якби більш активно провадився діалог між головами урядів, міністерствами та відомствами, якби жвавіше відбулося створеня сприятливого правового поля. Але інтенсифікація цього процесу затрималася виборчими кампаніями в Україні, закінчення яких дало змогу в липні – серпні 1994 р. розгорнути широкомасштабну співпрацю. Більш інтенсивний період відносин тривав до середини 1998 року. Завдяки розвитку прикордонної інфраструктури, збільшенню обізнаності українських підприємців у можливостях бізнесу сусідньої держави, розвитку правової бази відносин з Польщею та зовнішньоекономічної діяльності в цілому, основні показники торговельно-економічного співробітництва протягом цього періоду щорінчо зростали до середини 1998 року.

Головними з факторів, які гальмували розвиток економічних відносин у 1991 – першій половині 1998 рр., були: несформованість правових та координаційних механізмів двосторонніх зв’язків; внутрішня політична та економічна ситуація в Україні, надто повільні темпи реформування економіки. Польських інвесторів відлякували не тільки недосконалість правового поля, але й високий ступінь криміналізації української економіки, корупція; польські підприємства, здебільшого, були недостатньо міцними, щоб у цих умовах інвестувати в українську економіку.

До середини 1998 р. проблема прикордонних переходів ставала дедалі менш гострою: частково тому, що збільшилася кількість та пропускна спроможність пунктів пропуску на кордоні, а частково – через зменшення кількості осіб, які перетинали кордон у першій половині 1998 р., зниження обсягів двосторонньої торгівлі, особливо так званої “валізкової”.

У середині 1998 р. на провідні місця в міждержавних економічних відносинах вийшли інші проблеми: насамперед, проект створення нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ, а також спільне польсько-українське виробництво різноманітних товарів (перш за все, проект “Бізон” з виробництва польських комбайнів в Україні) з перспективою виходу на ринки східних сусідів України. Саме ці питання, разом із проблемою скасування, у зв’язку зі вступом Польщі до ЄС, безвізового режиму перетинання польсько-українського кордону, а також початком активної безпосередньої участі представників США у польсько-українській співпраці (Ініціатива Співпраці “Польща – Америка – Україна” та інші проекти) визначили характер третього періоду (друга половина 1998 – 2000 рр.).

Розвиток торговельно-економічних відносин у третій період гальмували такі чинники: