Польсько-українські відносини 1991 - 2000 рр.: політична та економічна взаємодія

Після періоду значного падіння обсягу польсько-українського товарообороту в другій половині 1998 – 1999 рр. (у 1998 р. було зафіксоване зниження рівня товарообороту між Польщею та Україною на 13% порівняно з 1997 р., а в першому півріччі 1999 р. обсяг зменшився, порівняно з першим півріччям 1998 р., на 38%) значення цього показника у 2000 р. знову почало зростати.

Зміни обсягів польсько-українського товарообороту в 1991 – 2000 рр. були віддзеркаленням і частиною загальних тенденцій зовнішньої торгівлі Польщі та України, результатом широкомасштабних економічних трансформацій у СЦЄ та змін кон’юнктури на світовому товарному ринку, про що свідчить здійснене в роботі порівняння показників польсько-української торгівлі зі статистичними даними про товарооборот Польщі та України з третіми країнами.

У четвертому розділі – “Міжрегіональне співробітництво: розвиток економічних відносин” – розглядається розвиток контактів, насамперед економічних, між окремими адміністративно-територіальними одиницями.

Співробітництво між регіонами інституціалізувалося із запізненням порівняно з відносинами на рівні держав. Хоча неофіційні та напівофіційні контакти громадян – здебільшого, так звана “валізкова торгівля” – бурхливо розвивалися у першій половині 1990-х рр., широкомасштабне співробітництво легального малого, середнього і великого бізнесу окремих регіонів Польщі та України почало помітно зростати лише з середини 90-х рр. Якщо у східних та південних регіонах України контакти з громадянами Польщі розвивали переважно великі підприємства, то в областях Західної України співробітництво було досить поширеним також серед малих та середніх підприємств: по-перше, малий бізнес на Сході України був взагалі менш розвинутим, ніж у західних областях; по-друге, це пов’язано з віддаленістю Сходу та Півдня України від Польщі.

“Карпатський Єврорегіон” і Єврорегіон “Буг” так і не стали настільки потужними та автономними в економічному аспекті об’єднаннями, як планувалося при їх створенні. Причинами повільних темпів їх розвитку стали: 1) надмірні розміри єврорегіонів і надто великі етнічно-культурні та майнові відмінності населення польської та української частин; 2) слабка вмотивованість, низька зацікавленість центральних органів влади України та Польщі в економічному розвитку прикордонних територій; слабкість регіональних еліт цих територій, їх малі можливості щодо лобіювання інтересів своїх регіонів на рівні Сейму РП і Верховної Ради, урядів і президентів.

Серед віддалених від західного кордону України областей значну роль у співробітництві з Польщею відігравали Київська, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Луганська області (основні напрямки співробітництва: торгівля товарами, польські інвестиції у підприємства регіонів, спільне виробництво на території України).

У висновках підведено загальні підсумки дисертаційного дослідження.

1. Керівники держав, урядів і зовнішньополітичних відомств Польщі та України у 1991 – 2000 рр. характеризували як найбільш важливі політичну та економічну сфери двостороннього співробітництва. З середини 1993 р. пріоритетними вважалися господарчі зв’язки. Польське керівництво на початку 1990-х рр. недооцінювало важливість налагодження активної політичної та економічної співпраці з Україною. Але з весни 1994 р. Польща проголосила і почала реалізовувати курс на активізацію партнерства з Україною, передусім, у сфері економіки. Керівники України протягом усього періоду 1991 – 2000 рр. проголошували Польщу стратегічним партнером України, причому у 1991 – першій половині 1993 р. пріоритетним напрямком вважали політичні контакти, а з другої половини 1993 р. пріоритетним стало економічне співробітництво як підґрунтя для стратегічного політичного союзу, спрямованого на стримування потенційної загрози з боку Росії.

2. Міждержавні контакти розпочалися в грудні 1991 р. і розвивалися динамічно до серпня 1993 року. Було створено фундаментальну частину договірно-правової бази відносин. Однак польське керівництво, побоюючись загальмувати процес інтеграції Польщі до європейських та євроатлантичних структур, відмовилося від формування політичного альянсу з Україною, і в серпні 1993 р. розпочалося охолодження політичних стосунків (серед головних симптомів погіршення стосунків – різка заява прем’єр-міністра Л. Кучми з приводу підписання в серпні 1993 р. польсько-російської угоди про будівництво газопроводу для транспортування російського газу через Білорусь і Польщу до країн Західної Європи), яке тривало до лютого 1994 р., а повністю було подолане в січні 1995 р. Проте проголошені найважливішою ділянкою відносин міждержавні економічні стосунки значно активізувалися вже у серпні 1994 року. Тому періодом стагнації польсько-українських відносин, на нашу думку, можна вважати лише період з серпня 1993 р. до серпня 1994 р., тобто менший відрізок часу, ніж запропонував С. Бурант та деякі інші дослідники.

Наступний етап політичних відносин розпочався на початку 1995 р., а економічних – в серпні 1994 р. ; тривав він до середини 1998 року. У цей період політичні та економічні проблеми були ще тісніше взаємопов’язані, ніж у попередні роки. З середини 1998 р. до кінця 2000 р. головні особливості стосунків утворили, практично, єдинe ціле. У проекті транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку – Супса – Одеса – Броди – Гданськ – Західна Європа (ЄАНТК) органічно