Польсько-українські відносини 1991 - 2000 рр.: політична та економічна взаємодія

Внаслідок покращення стану української економіки, збільшення взаємної поінформованості українських та польських підприємців, подолання наслідків російської економічної кризи 1998 р. та спрямованих на забезпечення партнерства зусиль президентів і урядів, 2000 рік став переломним у динаміці товарообороту, але через порівняно малу частку товарообороту між Україною та Польщею в загальному обсязі української зовнішньої торгівлі товарами цей показник не був вирішальним для визначення економічних відносин як стратегічних і для виділення окремих етапів. До кінця 2000 р. проект ЄАНТК залишався стрижнем польсько-українського стратегічного партнерства у сфері економіки. Зима 2000 – 2001 рр. не стала межею чергового етапу економічних відносин, натомість у політичних відносинах відбулися важливі зміни, пов’язані зі зміцненням позицій російської компанії “Газпром” в Польщі, з різким загостренням антипрезидентської боротьби в Україні, з покращенням стосунків керівництва Російської Федерації з керівниками Польщі та України.

У другій половині 1994 – на початку 1995 років польський та український уряди й президенти об’єднали зусилля у справі зближення, інтеграції до європейських структур. Проголошені найважливішими у середині 90-х рр. економічні відносини плідно розвивалися відповідно до стратегічних планів Києва. Проте вирішення багатьох проблем просувалося не так швидко, як планували Адміністрація Президента і МЗС України. Це стосується проекту ЄАНТК, розбудови кордонних переходів, розвитку єврорегіонів.

3. Польща уклала з Україною низку важливих угод, які заклали правові підвалини політичного та економічного співробітництва. Проте у 1993 – на початку 1994 рр. Польща гальмувала розвиток співпраці з Україною через те, що: 1) зберігався значний ступінь політичної та економічної залежності Польщі від Росії; 2) польське керівництво прагнуло дистанціювати свою країну від України, вважаючи це необхідним для прискорення інтеграції до ЄС і НАТО; 3) міжнародний авторитет України у світі в 1993 р. був нижчим, ніж у 1994 році. Навесні розпочалося поступове зближення Польщі з Україною, основними причинами якого були: 1) російсько-українсько-американське порозуміння з питання ядерного роззброєння України; 2) занепокоєність Польщі та Західної Європи посиленням імперських настроїв у Росії; 3) збільшення потреби польських підприємців в українському ринку.

Зрив планів збільшення товарообороту наприкінці 1998 р. був спричинений, насамперед, такими чинниками: 1) польський та український президенти недооцінили наслідки російської фінансової кризи 1998 р. для польсько-української торгівлі у 1999 р., а також вплив певних груп інтересів в Україні та в Польщі; 2) низка законопроектів, спрямованих на розгортання широкомасштабного польсько-українського економічного співробітництва, не була прийнята Верховною Радою – частково з причини протидії певних політико-економічних лобі, частково внаслідок не завжди ефективної роботи Верховної Ради у другій половині 90-х рр через гостру політичну боротьбу.

Порівняльний аналіз змін обсягів польсько-українського товарообороту та аналогічних показників торгівлі України й Польщі з третіми країнами виявив, що у 90-і рр. кількісні зміни польсько-української торгівлі були віддзеркаленням загальних тенденцій зовнішньої торгівлі Польщі та України, внутрішньоекономічних процесів у цих країнах, результатом широкомасштабних економічних трансформацій у СЦЄ та змін кон’юнктури на світовому товарному ринку. Зміни обсягу товарообороту були у більшій мірі результатом політики урядів Польщі та України щодо усієї сукупності зовнішніх партнерів, ніж результатом цілеспрямованої активної реалізації декларацій про польсько-українське партнерство.

У парламентах обох країн у 1991 – 2000 рр. діяли, з одного боку, депутати, які перешкоджали розвиткові дружніх відносин між Польщею та Україною (наприклад, маршал Сенату РП А. Гжешковяк), а з другого, – конструктивні сили, які створили координаційні органи (зокрема, Українсько-Польський/Польсько-Український Форум) для зближення. Хоча ефективність роботи цих органів була незначною, їхнє створення все ж мало позитивне значення. Акції польських та українських екстремістів проти сусідніх народів не здійснили значного негативного впливу на загальні тенденції добросусідських відносин. Ці акції засвідчили, що радикальні противники польсько-українського стратегічного партнерства здебільшого локалізовані в Перемишльському та Львівському регіонах.

Проведений в даній роботі аналіз підтвердив, що відносини Польщі та України в 1998 – 2000 рр. були стратегічними у політичній та економічній сферах.

4. Розвиток польсько-українських політичних та економічних відносин 1991 – 2000 рр. сприяв наближенню України до проголошеної керівництвом і багатьма впливовими політичними силами мети – вступу до Європейського Союзу і таких об’єднань, як ЦЄІ, ГАТТ/СОТ та інші. Це сприяння здійснювалося як безпосередньо, завдяки ініціативам польських лідерів, так і опосередковано, внаслідок розширення на всіх рівнях політичних та господарчих зв’язків між Україною та Польщею. Українські керівники та спеціалісти – представники різних галузей економіки та державного управління – отримували через польських колег сучасні знання й досвід переходу від командно-адміністративної системи управління й господарювання до ринкової.

Допомога Україні з боку Польщі приносила останній значні матеріальні та політичні дивіденди, збільшувала авторитет Республіки Польщі на міжнародній арені. Ця допомога була продиктована у значній мірі вимогами з боку НАТО і ЄС зберігати і зміцнювати дружні стосунки зі східними сусідами. Дружні відносини слугували для обох держав потужним інструментом зміцнення суверенності, стримування загрози для цієї суверенності. Добросусідські стосунки були для обох держав важливим “козирем” у відносинах з європейськими і євроатлантичними структурами, з Росією та СНД.

Протекціоністські заходи України у другій половині 1990-х рр. були, здебільшого, корисними для