Практична імунологія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Л е к ц і я 8

ПРОТИІНФЕКЦІЙНИЙ ІМУНІТЕТ

________________________________________________________________

 

Інфекційні хвороби продовжують залишатися основною причиною захворюваності та смертності в цілому світі. За останні роки виникли нові причини для збільшення числа хворих на інфекції:

•ідентифіковані нові збудники, які викликають такі хвороби, як хвороба легіонерів, синдром набутого імунодефіциту, SARS, каліфорнійський грип тощо;

•все частіше констатується той факт, що клінічний перебіг “старих” інфекційних хвороб не вкладається в класичну клінічну картину;

•зростає кількість хворих на вторинні імунодефіцити, зумовлені ятрогенними причинами, що стають фактором ризику розвитку опортуністичних інфекцій у таких хворих;

•встановлено, що нетипова імунна відповідь на мікроорганізми часто є причиною розвитку соматичної, автоімунної, алергічної, онкологічної патології;

•дедалі частіше для пересування на далекі відстані використовуються  повітряний транспорт, завдяки якому посилюється можливість “обміну” регіональними специфічними збудниками.

Історично розвиток імунології розпочався з вивчення протиінфекційного захисту. Сьогодні чітко доведено, що сприйнятливість людини до різних видів збудників інфекційних хвороб неоднакова і має значні індивідуальні відмінності, які залежать як від збудника, так і від “господаря”. 

Зі сторони збудника мають значення фактори:

•інфікуюча доза;

•вхідні ворота інфекційного агенту;

•вірулентність збудника.

 

Існують наступні фактори, які визначають можливість розвитку інфекційного захворювання зі сторони “господаря”:

•злагодженість роботи факторів природженого імунітету;

•адекватна функція адаптивного імунітету;

•індивідуальні імуногенетичні особливості, скеровані на розпізнавання специфічного мікроорганізму клітинами імунної системи “господаря”

 

Всі системи організму людини, в тому числі імунна, еволюціонували в постійній взаємодії з мікроорганізмами, які живуть в оточуючому середовищі. Мікроорганізми також удосконалювалися та адаптувалися до існування в організмі людини, використовуючи його резерви для своєї життєдіяльності. У результаті цього склалися наступні стосунки між мікро- та макроорганізмом: антагоністична взаємодія, яка призводить до розвитку інфекційного процесу; синергічна взаємодія, яка пов΄язана з існуванням в організмі людини умовно-патогенних мікроорганізмів (в основному в кишківнику, на шкірі та дихальних шляхах тощо). Важливим типом взаємодії організму людини та мікроорганізму є кооперація з нормальною мікрофлорою та формування колонізаційної резистентності. 

Одним з найважливіших факторів, які визначають розвиток інфекційного процесу, є стан імунної системи людини, її природжених факторів захисту та адаптивного імунітету. Коли імунна система людини розпізнає патоген, вона повинна на нього відповісти достатньо швидко, сильно і в певному місці. Значне посилення імунної відповіді може призвести до надмірного запального процесу в організмі. Її значна тривалість створює загрозу “переорієнтації” атаки на власні тканини з наступним формуванням автоімунної патології. Тому, і протиінфекційна мунна відповідь повинна бути добре регульованою та контрольованою, з метою досягнення рівноваги між усуненням патогену та посиленям запального процесу. Відсутність такої рівноваги може призвести до формування хронічної інфекції та пошкодження тканин. Перспективу взаємодії збудник-організм людини створюють фактори резистентності організму, які мають назву - механізми природженого імунітету. Особливості їх дії в організмі при контакті з мікроорганізмами показані в таблиці 1. 

 

Таблиця 1

Взаємодія факторів протиінфекційного природженого імунітету

Місце подіїАктивний компонентМеханізм дії

Шкіра  

 

піт, шкірний жир (жирні кислоти)

Механічний бар΄єр, злущування клітин шкіри та видалення ороговілого епітелію унеможливлюють колонізацію бактерій; низьке pH (молочна та жирні кислоти)  знижує здатність мікроорганізмів до розмноження

Дихальні шляхи 

кашель, чхання, секрети слизовихМеханічне видалення мікроорганізмів, шляхом змивання з поверхні слизових за допомогою секретів

Шлунково- кишковий каналСоляна кислота  Забезпечення низького pH, пригнічення розмноження  бактерій, затруднення колонізації бактерій, виділення бактеріоцинів (коліцинів) та протигрибкової субстанції, конкуренція нормальної мікрофлори з патогенними мікроорганізмами за поживні речовини 

Кров, рідкі середовища організмуЛактоферин, трансфериЗв’язування заліза, необхідного для життєдіяльності мікроорганізмів

Інтерферони, TNF-α

Індукція імунної відповіді; безпосереднійвплив на життєвий цикл вірусів

Лізоцим  Руйнування клітинних стінок бактерій

Система комплементу  Цитотоксичний, цитолітичний ефект, опсонізація та фагоцитоз, хемотактичний вплив  

С-реактивний білок та інші гострофазові білкиАктивізація комплементу, опсонізація та фагоцитоз 

 

 

Гранулоцити, NК-клітини Фагоцитоз, клітинно-залежна та антитіло-залежна клітинна цитотоксичність

CD5+ В-лімфоцитиСинтез IgМ з обмеженою специфічністю

 

 В основі розвитку інфекційного процесу лежать механізми проникнення і розмноження в організмі господаря патогенного збудника та відповідь на це формування комплексу захисних реакцій зі сторони господаря. Інфекційний процес часто служить тригерною патогенетичною основою розвитку хвороби в організмі.

 

 До факторів природженого протиінфекційного захисту належать:

біологічно активні речовини, які визначають бар΄єрні властивості епітелію, слизових оболонок та шкіри (бактерицидні речовини, секреторні імуноглобуліни та ферменти)

альтернативний шлях активації комплементу, основними функціональними відмінностями якого є швидка відповідь на патоген, для чого не потрібні специфічні антитіла; компонент комплементу С3, якого є достатньо в плазмі, постійно розщеплюється на С3а та С3b, компонент С3b виступає в якості опсоніну для мікроорганізмів і разом з С5b виступає в якості запального фактора, сприяючи притягуванню в зону проникнення патогену фагоцитуючих клітин;

клітини фагоцитарної системи – моноцити, гранулоцити, макрофаги, які елімінують чужорідний матеріал за рахунок своїх власних внутріклітинних ферментних систем та генерації активних метаболітів кисню,