Практична імунологія

2.Вплив на гемопоетичну систему: ІL-1 функціонує як додатковий фактор росту для Т-хелперів та В-лімфоцитів, потенціюючи ефекти колонієстимулюючого фактору росту; викликає генерацію мієлоїдних клітин із стовбурових клітин, підвищує експресію рецепторів до колонієстимулюючого фактору.

3.Стимуляція Т-хелперів щодо синтезу ІL-2 та експресії рецепторів до цього цитокіну.

4.ІL-1 впливає на функцію ендотеліацитів іn vivo, стимулює тромботичні та пригрічує антикоагулянтні процеси, у зв’язку з чим ІL-1 відіграє важливу роль при венозному тромбозі, артеріосклерозі, васкулітах та ДВЗ-синдромі. 

5.ІL-1 впливає на функціональні властивості макрофагів шкіри відноситься до сильних хемоатрактантів для лейкоцитів.

6.ІL-1 посилює експресію різноманітних генів та поверхневих рецепторів цитокінів, запальних медіаторів, гострофазових протеїнів, факторів росту, факторів зсідання крові, нейропептидів, онкогенів; зменшує експресію певних генів, включаючи альбумін, рецептор р55 фактору некрозу пухлин, інші рецептори на ендотелії.

 

Молекули надродини TNF зв΄язуються з рецепторами, які об’єднані в родину TNF-подібних молекул. Найбільш вивченими є TNF-α (кахектин) та TNF-β (лімфотоксин, розчинна його форма - LT-α та мембранна його форма - LT-β). TNF-α синтезується, в основному, моноцитами та макрофагами, хоча головним джерелом синтезу обидвох (TNF-α та TNF-β) є лімфоцити. Найсильнішим стимулом для синтезу TNF є ліпополісахариди бактеріальних стінок. Впливаючи на макрофаги, він більш, ніж у 3 рази посилює експресію гену для TNF. При цьому, рівень мРНК зростає у 100 разів, а синтез головного білка TNF- у 10 000 разів. Це супроводжується синтезом інших цитокінів, в основному IL-1, що може привести до розвитку септичного шоку та поліорганної недостатності. При хронічних приоцесах довготривале підвищення концентрації TNF-α призводить до кахексії. 

TNF-α відноситься до найбільш потужних прозапальних цитокінів і володіє наступними властивостями: 1) хемотактично діє на моноцити та нейтрофіли; 2) посилює цитотоксичність моноцитів та макрофагів; 3) активізує нейтрофіли, посилюючи їх фагоцитарні властивості, стимулює синтез активних форм кисню; 4) разом з IL-6 посилює проліферацію та диференціювання В-лімфоцитів; разом із IL-2 та IL-6 – проліферацію Т-лімфоцитів; разом із IL-2 посилює цитотоксичність NК-клітин, утворення ЛАК-клітин та Т- цитотоксичних лімфоцитів; 5) приймає участь у противірусному захисті, стимулюючи синтез лімфоцитами IFN-α та IFN-γ.

 

Роль факторів специфічного імунітету в формуванні протиінфекційного імунітету 

Роль Т-клітини в протиінфекційному імунітеті

Перший етап у розвитку специфічної імунної відповіді пов’язаний з активацією Т-лімфоцитів у найближчому лімфатичному вузлі, де проходить специфічна сенсибілізація лімфоцитів. Якщо патоген попадає безпосередньо в кров’яне русло, то основним місцем формування імунної відповіді стає селезінка. Патоген у лімфоїдній тканині фагоцитується антигенпрезентуючими клітинами, які у вигляді імуногенних фрагментів презентують (представляють) його на своїй поверхні для розпізнавання Т-хелперам. Наївні CD4+-Т-лімфоцити проходять диференціацію в двох напрямках: або в хелперні CD4+-Т-лімфоцити (Тh2) з формуванням гуморального імунітету з утворенням специфічних антитіл або в CD4+-Т-лімфоцити запалення (Тh1) з формуванням клітинно-запальної імунної відповіді (таблиця 3).

 

Таблиця 3

 

Участь Т-хелперів та їх продуктів у протиінфекційному імунітеті

Т-хелпериЦитокіниУчасть у формуванні імунітету

Тh1ІФН-γ, ІL-2, 

ІL-3, TNF-α, 

GM-CSFВнутрішньоклітинні інфекції (вірусни, збудники туберкульозу, бруцельозу, прокази, лістеріозу тощо), лейшманіоз, кандидоз та інші

Тh2ІL-3, ІL-4, ІL-5, ІL-6, ІL-9, 

ІL-10, ІL-13,

GM-CSFПозаклітинні інфекції, які викликані стафілококами, нейсеріями, мікоплазмами, кишковими бактеріями тощо; гельмінтози, бореліози

 

Роль В-клітини в протиінфекційниму імунітеті

В умовах інфікування посилюються міграційні властивості В-лімфоцитів. Через високий ендотелій венул за сприяння адгезивних молекул вони проникають у лімфоїдні органи (лімфатичні вузли, селезінку тощо). Після того як у лімфоїдному органі відбулася зустріч наївних В-лімфоцитів з CD4+-Т-лімфоцитами, вони розпізнають патоген і формують антиген-специфічний клон лімфоцитів з подальшою їх диференціацією в плазматичні клітини та активним синтезом антитіл заданої специфічності.

Імунологічна пам’ять

Імунологічна пам’ять – це здатність імунної системи відповідати швидко та ефективно на патоген, з яким був попередній контакт факторів імунної системи. Така пам’ять забезпечується антиген-специфічними клонами В- і Т-лімфоцитів, які утворюються при первинному контакті з інфекційним збудником.

Існує певна послідовність продукції біологічно активних речовин при розвитку запальної реакції організму. В експерименті встановлено, що через 1-3 години після одиничної ін΄єкції бактрійного ендотоксину в сироватці крові збільшується  концентрації цитокінів, які формують розвиток ранньої гострофазної реакції організму - IL-1, TNF-α та IFN-γ. Через 4-8 годин вміст цих факторів в крові знижується і, натомість, підвищується рівень колонієстимулюючих факторів – GM-CSF, G-CSF, M-CSF. Третя група медіаторів, які визначають розвиток запалення, з’являється через 18-24 години після ін΄єкції - це білки пізньої гострофазової реакції – фібрин, сироватковий амілоїд А, які мають спорідненість до фосфатидилхоліну і зв’язують його залишки на клітинній стінці мікроорганізму а також сприяють активації хемотаксису та опсонізації бактерій. 

У розвитку специфічного антиінфекційного імунітету виділяють чотири стадії:

1.Стадія індукції (аферентна) – період від моменту проникнення мікроорганізму в організм людини до процесінгу патогенну та презентації його антигенів фагоцитам для розпізнавання Т-лімфоцитами.

2.Імунорегуляторна (проліферативна) стадія – взаємодія між антигенпрезентуючими клітинами та Т-лімфоцитами, розпізнавання пептидів інфекційного антигену Т-лімфоцитами-хелперами, їх диференціювання в Т-хелпери 1-го та 2-го типу та визначення типу розвитку специфічної імунної відповіді (клітинної та гуморальної). 

3.Ефекторна (продуктивна) стадія – продукція специфічних антитіл, формування клонів специфічних сенсибілізованих Т-лімфоцитів та утворення різних ефекторних медіаторів; визначення особливостей перебігу та закінчення інфекційного процесу з включенням