Практична імунологія

захисні медіатори запалення (фактори зсідання крові, фібринолізу, гострофазові протеїни, сироватковий амілоїд А та В тощо);

неспецифічні імуноглобуліни (природні антитіла) відносяться до гуморальної ланки протиінфекційної резистентності, приймаючи участь в опсонізації збудників;

натуральні кілери (NK), які реалізують захисну функцію в ранні терміни після зараження та викликають лізис клітин організму, котрі були інфіковані внутрішньоклітинними мікроорганізмами (в основному, вірусами);

цитокіни (IL-1 та TNF-α) - посилюють природжену та адаптивну протиінфекційну резистентність; IFN-α та IFN-β діють на ранніх етапах розвитку противірусного імунітету; пригнічують синтез та реплікацію вірусної ДНК у вірусінфікованих клітинах; активують натуральні кілери (NК), які лізують інфіковані клітини; посилюють експресію антигенів HLA І класу; 

 СD5+-клітини - особлива субпопуляція В-лімфоцитів, які  продукують антитіла класу IgM, скерованих проти полісахаридів без участі СD4+- лімфоцитів, тобто тимуснезалежним шляхом. Реакція СD5+-клітин на патоген починається рано – через 48 годин після проникнення антигену в організм. Ця субпопуляція лімфоцитів не здатна диференціюватися в клітини-пам’яті. Швидка відповідь, обмежена специфічністю цих клітин, які взаємодіють тільки з найбільш загальними бактерійними антигенами, а відсутність формування імунологічної пам’яті – характеризують СD5+-клітини як учасників неспецифічної імунної відповіді.

 

Резистентність шкіри і слизових

На першому етапі розвитку інфекційного процесу необхідна колонізація мікроорганізмів (прикріплення до клітини-мішені) та їх розмноження в зоні інфікування організму. У випадку малої дози інфекційного агенту, його колонізація не відбувається, у зв’язку з тим, що через непошкоджену шкіру мікроорганізми не проникають. Бактеріоцидними та бактеріостатичними властивостями володіють молочні і жирні кислоти, хлорид натрію поту, катіонні білки (β-дефензини), які синтезуються нейтрофілами і кератиноцитами шкіри. Окрім цього, шкіра здатна до самоочищення, що було доведено в експерименті. Число живих бактерій через 30 хвилин після нанесення на шкіру значно зменшується, тоді, як аналогічне число бактерій, які нанесені на скло чи шкіру померлої людини, навпаки, збільшується. Для проникнення мікроорганізмів через шкіру необхідне її пошкодження. Дискутується питання про можливе проникнення через неушкоджену шкіру Staph. аureus та Propiono-bacterium acne. 

Якщо загальна площа шкіри дорослої людини становить близько 1,6 м2, то площа слизових оболонок дорівнює 400 м2. Антиколонізаційна активність слизових забезпечується наступними факторами: 1) мукоціліарним транспортом (війчастий епітелій, перистальтика, гідростатичний тиск), чихання, кашель, блювота, пронос - в результаті цих механізмів патоген з слизистою рідиною переміщується в одному напрямку – назовні й виводиться з організму; 2) злущення епітелію; 3) наявність нормальної мікрофлори (ШКК, дихальні шляхи, піхва, сечовивідний канал); 4) вивільнення на поверхню слизових антибактеріальних речовин (лізоцим, пероксидаза, лактоферин, трансферин, катіонні білки тощо), які змінюють рН середовища, вміст кисню, регулюють імунну відповідь, сприяють кооперації імунокопетентних клітин; 5) секреція sIgA субепітеліальними плазмоцитами, які працюють в автономному режимі, незалежно від системного імунітету; 6) безперервна регенерація епітеліцитів слизових.

Існують інші місцеві механізми - наприклад, до складу сурфактанту легень входять білки-колектини, які містять лектиновий центр, за допомогою якого вони зв’язуються з мікроорганізмами і колагеноподібними рецепторами на моноцитах/макрофагах. У результаті цього посилюється опсонізуючий вплив компонентів комплементу й антитіл

на фагоцитоз.

Основні цитокіни, які приймають участь у захисті організму людини від інфекцій вказані в таблиці 2.

Таблиця 2

Роль певних цитокінів у протиінфекційному захисті

ЦитокінЛокальні ефектиСистемні ефекти

ІЛ-1Активація судинного ендотелію, активація лімфоцитів, посилення міграції ефекторних клітин через ендотелій судин, локальне руйнування тканинГарячка, пірогенний ефект, ініціація продукції ІЛ-6

ІЛ-6Активація лімфоцитівПідвищення температури тіла

ІЛ-8Хемотаксичний фактор для лейкоцитів, посилення міграції ефекторних клітин через ендотелій судин-

ІЛ-12Збільшення продукції антитілІндукція білків гострої фази

TNF-αАктивація судинного ендотелію і підпідвищення пропроникливості судин, що сприяє збільшеному  поступленню IgG, комплементу, імунокомпетентних клітин у зону проникнення патогену,

посилення плину лімфи через лімфатичні вуз вузлиПідвищення температури тіла, мобілізація метаболітів, ініціація шоку

Найбільш важливу роль у формуванні протиінфекційного імунітету відіграють IL-1 та TNF-α. Функція цитокінів у протиінфекційному захисті таких цитокінів, як IL-1 та TNF-α полягає в стимуляції хемотаксису нейтрофілів, синтезі лейкотрієнів, білків гострої фази, участі в регуляції індуктивної фази специфічної імунної відповіді, модуляції активності натуральних кілерів, підвищенні синтезу інших цитокінів (IFN-γ, IL-6).

Існують три члени родини ІL-1: ІL-1α, ІL-1β, які є антагоністами та антагоніст рецептора ІL-1. ІL-1 - фактор, активуючий лімфоцити, який продукується стимульованими макрофагами. Моноцити експресують в основному ІЛ-1β, а кератиноцити – велику кількість ІL-1α. ІL-1 продукується також ендотеліальними клітинами, фібробластами, клітинами гладеньких м΄язів, кератиноцитами, клітинами Лангерганса шкіри, остеокластами, астроцитами, дендроцитами, епітеліальними клітини тимусу та рогівки, нейтрофілами, ендотеліоцитами та ентероцитами, Т-, В-лімфоцитами, NК-клітинами, клітинами меланоми. Синтез ІL-1 індукують:1) цитокіни TNF-α, IFN-α,-β,-γ; 2) бактеріальні ендотоксини; 3) віруси; 4) мітогени та автоантигени.

 

Біологічна активність та функції ІL-1:

1.Плейотропність (діє місцево та системно) при запаленні, викликаному пошкодженням чи інфекцією; зумовлює гарячку, сонливість, анорексію, синтез гострофазових протеїнів, продукцію цитокінів, стимуляцію молекул адгезії, вазодилятацію, посилення гемопоезу, продукцію та синтез металопротеїназ та факторів росту; значно посилює метаболізм арахідонової кислоти (особливо утворення простацикліну та ПГЕ2) в запальних клітинах типу фібробластів, синовіальних клітинах, хондроцитах, ендотеліальних клітинах, гепатоцитах та остеобластах; стимулює секрецію запальних білків типу нейтральних протеаз (колагенази, еластази,