Право інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) – у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Творчість характерна для всіх видів діяльності людини: технічної, художньої, літературної, наукової, виробничої.

Умовно ми можемо виділити два види творчості: духовну (література, мистецтво, наука, виконавська майстерність, звукозапис, радіо, телебачення) та науково-технічну (корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, селекційні досягнення, знаки обслуговування, інформаційна продукція).

Усі зазначені результати творчої діяльності об’єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи окремо виділяють промислову власність, до якої відносяться винаходи, корисні моделі тощо. Інші об’єкти інтелектуальної власності, які залишилися поза межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом.

Отже, інтелектуальну власність за нормами європейського законодавства поділяють на авторське право і суміжні права та патентне право.

Спільною ознакою авторських та патентних прав є те, що їх об’єктами виступають результати творчої діяльності людини.

Авторське право і суміжні права.

Авторським правом регулюються відносини, які виникають в процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.

Інститутом суміжних прав регулюються відносини, пов’язані зі створенням та використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

Патентне право – це сукупність правових норм, що виникають у зв’язку зі створенням та використанням об’єктів наукової-технічної творчості – раціоналізаторських пропозицій, промислових зразків, корисних моделей тощо. Промислова власність – збиральний термін, характерний для законодавства ряду країн і міжнародних угод.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини, як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об’єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом.

За законодавством України також можливо простежити поділ на дві групи:

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об’єктом власності? Об’єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об’єкта власності і творець матеріального об’єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджалися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об’єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то немайнове право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо)

Отже, поняття права інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності. В суб’єктивному розумінні – особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені Цивільним кодексом та іншим законом.

Особисті немайнові права невіддільно пов’язані з тією людиною, яка створила твір. Така людина має право, щоб його ім’я зазначалося на примірниках твору, який він створив. А якщо автор хоче