Правове регулювання підприємницької діяльності та підприємницький ризик

 

Вступ

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СУБ’ЄКТ РИНКУ

1.1 Мікроекономічна модель підприємства

1.2 Сутність підприємництва, його функції та умови існування

1.3 Види і форми організації підприємницької діяльності

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ РИЗИК

2.1 Організаціно-правові форми підприємництва в Україні

2.2 Підприємницький ризик

Висновки

Список використаних джерел

  

 

Ринкова економіка – це економіка вільного підприємництва, тобто система господарювання, заснована на широкому прояві бізнесу. Для того щоб успішно займатися бізнесом, уникнути невдач і провалів, потрібно глибоко розуміти сутність підприємницької діяльності.

Передусім слід з'ясувати, чи однозначні за змістом та економічною сутністю терміни «Підприємництво» і «бізнес». Так склалося, що у багатьох людей в нашій країні слово «бізнес» викликає певні негативні емоції, пов'язані з «тіньовою» економікою. Багато в чому це пояснюється тим, що у роки тоталітарного режиму слово «бізнес» ототожнювався з буржуазною «імперіалістичною» системою, легким і великим заробітком на межі криміналу.

Що ж насправді означає цей термін? У перекладі з англійської бізнес – це справа, діло, заняття. Стисло бізнес можна визначити як економічну діяльність з метою отримання прибутку. Цей термін характеризує сферу діяльності господарського суб'єкта, його економічний інтерес, підприємництво.

А що означає поняття «підприємництво»? Підприємництво – форма діяльності у сфері виробництва і обміну товарів та надання послуг з метою отримання прибутку.

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Поняття «підприємництво» уперше ввів у науковий обіг англійський учений Р. Кантільон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. А. Сміт трактував підприємницьку діяльність насамперед як діяльність з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємці сприяють задоволенню потреб суспільства [13, 144].

 

 

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підприємства – так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва) : засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Процесор – це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме – виробничий процес. Вихід – кінцеві результати виробництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва, – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, – засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо) ; підприємницький хист.

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого – період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші – як постійні; довгострокового – період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид продукції, тобто монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку.

Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

- що виробляти?

- яким чином виробляти?

- для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні – це, передусім, технологічні відносини. Технологія – це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва.

«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом