Правове регулювання підприємницької діяльності та підприємницький ризик

Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу стали система франчайзингу та венчурного підприємництва.

Франчайзинг – це система дрібних приватних фірм, які укладають контракт на право користування фабричною маркою великої фірми у своїй діяльності на певній території та у певній сфері. Вони мають пільги на ціни, допомогу в доставці товарів, придбанні устаткування, кредитах тощо. Дрібні фірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній. Такі контракти взаємовигідні, оскільки дрібні фірми отримують фінансову й торговельну підтримку від великих корпорацій, а останні мають економію на реалізації своєї продукції, а також додатковий прибуток від своїх філій.

Венчурна фірма – це комерційна організація, що займається розробкою наукових досліджень, фінансує і консультує компанії, які займаються нововведеннями. Венчурне підприємство зародилося в США після другої світової війни. Нині венчурні фірми створюються і в Україні, однак не отримали поширення, як і малий бізнес в цілому.

Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йому доводиться конкурувати як з великими, так і з малими фірмами. В результаті він переростає або у великий бізнес, або перестає існувати. Виняток становлять лише ті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції, що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництво іивалідноі техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).

Великий бізнес відрізняється більшою стійкістю, ніж середній чи малий. Тенденція до зростання розмірів підприємств була характерною для першої половини XX ст. Вона пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах – збільшенні розмірів підприємств і зростанні частки великих підприємств в тій чи іншій галузі.

Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратами виробництва і реалізації на одиницю продукції (рентабельністю). Якщо масштаби підприємства перевищують оптимальний розмір, це супроводжується зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.

Концентрація виробництва сформувала основу для великого підприємництва, що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в економіці домінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствах яких зосереджено близько 20% усіх зайнятих на виробництві і 3/5 усіх отримуваних прибутків. У ФРН налічується близько 3600 великих підприємств, в Японії кількість великих підприємств не перевищує 10% їх загальної кількості.

До переваг великого підприємництва слід віднести; економічну раціональність, що зумовлена економією витрат виробництва, фінансуванням науково-технічного прогресу. Велика фірма забезпечує оптимальний варіант для інвестора при вкладанні капіталу в умовах конкурентного ризику; велика фірма розробляє коротко- і довготермінові бізнес-плани, стратегію маркетингу, володіє значним кадровим потенціалом, має можливість ефективно вирішувати соціальні проблеми на підприємствах корпорації; більш висока конкурентоспроможність дає змогу великій фірмі мобілізувати у разі необхідності значний капітал; великі фірми мають прямий вихід на зовнішній ринок, здійснюючи масштабні експортно-імпортні операції

Однак історія розвитку підприємництва на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і нині сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова система. Про розвиток малого та середнього бізнесу в розвинених країнах світу може дати приблизне уявлення кількість малих і середніх фірм в окремих країнах (з чисельністю до 500 зайнятих) : в США їх налічується до 8 млн, в Японії -5, 4, Франції-3, 1, ФРН- 1, 9, Великій Британії- 1, 3, Нідерландах – 1, 2, Канаді – 0, 6 млн. За останнє десятиріччя значні темпи у розвитку малого і середнього підприємництва спостерігалися в Польщі. Угорщині, Чехії та Словенії. Так, у Польщі кількість таких фірм нині перевищує 2 млн, в Угорщині їх частка у загальній кількості підприємств більша ніж 70% [8, 144].

Малі та середні підприємства в розвинених зарубіжних країнах – це юридично самостійні структури, спеціалізовані на галузях виробництва. Вони належать до сфери ризикового бізнесу. Нерідко їх очолюють вчені, інженери, винахідники, які прагнуть найшвидше впровадити свої ідеї, розробки або винаходи. Водночас малий бізнес дає можливість вирішити і ряд гострих соціальних проблем, що виникають в умовах ринкового господарства, наприклад проблеми зайнятості (безробіття), збільшення доходів, активізації творчого потенціалу окремої особи або групи людей, об'єднаних загальним інтересом.

Велика кількість спеціалізованих високотехнологічних малих і середніх підприємств на ринку західних країн успішно конкурують з більш інертним великим бізнесом. Ця конкуренція є своєрідним стимулятором ринкової діяльності та перешкоджає створенню монополістичної структури ринку.

Водночас у системі малого підприємництва існують свої проблеми та труднощі, що трактуються як негативні сторони у функціонуванні малих і середніх фірм:

- слабка стійкість у конкурентній боротьбі;

- недостатній обсяг власного капіталу для фінансування розвитку підприємництва;

- відсутність прогнозування та неспроможність упроваджувати принципові новітні наукові і технологічні досягнення;

- недостатність інформаційного забезпечення про кон'юнктуру цін на ринках;

- невисока продуктивність праці;

- більш висока інтенсивність праці за рахунок тривалого робочого дня;

- економія