Правове регулювання підприємницької діяльності та підприємницький ризик

- обмежені можливості підвищувати кваліфікацію працівників;

- труднощі з фінансуванням, подоланням заборгованості, отриманням кредитів, вузькість маркетингової служби;

- відсутність соціальних пільг працівникам фірми та їхнім сім'ям [2, 15].

 

Рис. 2. Сутність і види підприємництва

 

 

Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва». Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання.

Підприємницька діяльність в Україні здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах:

- без використання найманої праці;

- з використанням найманої праці;

- без створення юридичної особи;

- зі створенням юридичної особи.

Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб'єкт підприємництва заноситься до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється ідентифікаційний код [8, 147].

Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво.

Реєстрацію підприємництва здійснюють виконавчі органи міських, районних, сільських та селищних рад.

Порядок реєстрації передбачає такі організаційні процедури.

1. Підготовка установчих документів.

2. Вибір назви фірми.

3. Сплата встановленої законодавством частини заявленого установчого фонду (залишкова частина установчого фонду вноситься впродовж року).

4. Сплата державного мита за реєстрацію.

5. Здача документів на реєстрацію у виконавчий орган відповідного рівня.

6. Після отримання рішення виконавчого органу про реєстрацію підприємства потрібно стати на облік у державній податковій адміністрації, а також у позабюджетних фондах.

7. Отримання дозволу на виготовлення печатки.

8. Відкриття постійного розрахункового рахунку в банку.

Крім державної реєстрації підприємства всіх форм власності мають отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Перелік видів діяльності, на які потрібна ліцензія, визначається Законом України «Про підприємництво».

В Україні створена Ліцензійна палата, до завдань якої входить впровадження загальнодержавної системи ліцензування, організація ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, введення Єдиного державного ліцензійного реєстру.

Подамо стислу характеристику основних типів фірм у ринковій економіці.

Індивідуальна – фірма, якою власник неподільно володіє та розпоряджається, має право на весь її прибуток після сплати податків, самостійно несе відповідальність за збитки. Саме таких фірм найбільше, вони швидко виникають, але й швидко закриваються з причин недостатнього особистого досвіду, нестачі фінансових коштів, високого ступеня ризику.

Партнерство (товариство) – це фірма, що знаходиться у власності кількох осіб, що об'єднались на добровільних засадах для спільного бізнесу та отримання прибутку. Існують партнерства з повною та обмеженою відповідальністю. Повне партнерство з необмеженою відповідальністю означає, що кожний партнер повністю відповідає за борги фірми.

Структуру підприємницьких утворень за формами власності та організації на рис. 3.

 

Рис. 3. Структура підприємницьких утворень

 

Партнерство з обмеженою відповідальністю передбачає, що кожен партнер отримує прибуток і відповідає за збитки фірми відповідно до внесеної частки капіталу в спільну справу. Партнерство, як засвідчує практика, здебільшого обирають для невеликих підприємств, ефективна робота яких залежить від зусиль кожного компаньйона. Ця форма бізнесу найчастіше використовується у будівництві, громадському харчуванні, у сфері надання консультаційних послуг у юридичній справі та з питань економіки.

Командитнє товариство – форма організації підприємництва, в якій поєднуються обмежена і необмежена відповідальність. У командитному товаристві є два типи учасників. Перші відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, другі – усім майном. Характер взаємовідносин учасників товариства визначається угодою. В одних країнах командитнє товариство виступає юридичною особою (Франція), в інших – Швейцарія. Якщо командитнє товариство не є юридичною особою, воно має ті самі переваги, що й повне товариство: звільняється від сплати податку на прибуток (доход) підприємства, має свободу у виборі своєї структури і програми діяльності.

Колективна фірма (кооператив) – форма організації бізнесу, за якою його члени виступають колективним власником майна і коштів, рішення приймають колективно, прибуток розподіляють згідно з частиною коштів, внесених до кооперативу, та з прийнятою угодою. Керівництво такими структурами, як правило, здійснюється за принципом «один член – один голос». Є кооперативи виробничі і споживчі [8, 169].

Історично в багатьох країнах кооперативам відводиться важливіша роль, ніж просто формі організації бізнесу. Вони можуть надавати фінансову, соціальну, страхову допомогу або здійснювати споживчий контроль а інтересах своїх членів.

Акціонерне товариство (або корпорація) – форма організації бізнесу, де власниками виступають акціонери (володарі акцій) ; керівництво здійснюється рішенням зборів акціонерів та ради директорів; прибуток розподіляється у вигляді дивідендів на акції. Для їх функціонування створюється акціонерний капітал за рахунок випуску та продажу акцій.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.

Власний капітал