Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Розгляд спеціальних кваліфікуючих ознак злочинів проти державних фінансів дав підстави для висновків про необхідність: а) з метою вдосконалення законодавчої техніки, уникнення зайвих повторів із назви ст. 202 КК виключити вказівку на порушення порядку зайняття банківською діяльністю, виклавши її в такій редакції: “Порушення порядку зайняття господарською діяльністю”; б) враховуючи значну поширеність і підвищену суспільну небезпеку вчинення певних злочинів проти державних фінансів шляхом використання фіктивного підприємства, організації чи особи, передбачити цю ознаку у кваліфікованих складах ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ч. 2 ст. 207 КК), незаконного відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ч. 2 ст. 208 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. 3 ст. 212 КК), ухилення від сплати митних платежів, незаконного виготовлення, підроблення, використання або збуту незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ч. 3 ст. 216) та шахрайства з фінансовими ресурсами – у запропонованій дисертантом редакції – незаконного одержання, використання або злісного ухилення від повернення державних фінансових ресурсів (ч. 3 ст. 222 КК).

Розділ 7 – “Проблеми пеналізації і депеналізації злочинів проти державних фінансів” – містить два підрозділи. Підрозділ 7. 1. “Проблеми пеналізації злочинів проти державних фінансів” розпочинається з визначення цілей покарання за злочини проти державних фінансів. Обгрунтовується, що при здійсненні пеналізації злочинів проти державних фінансів необхідно виходити із необхідності досягнення таких цілей покарання, як спеціальне попередження, до складу якого входять виправлення засуджених і запобігання вчиненню ними нових злочинів, та загальне попередження. При цьому в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України мета спеціального попередження повинна визнаватися першочерговою стосовно мети загального попередження.

Здійснено аналіз окремих видів покарання з точки зору досягнення ними цілей покарання за злочини проти державних фінансів. Доводиться, що юридичне виправлення осіб, які вчинили названі злочини, як правило, не потребує тривалого впливу на їх особистість.

Обгрунтовується, що загальна конфіскація майна є покаранням, яке несумісне з існуванням демократичної, ринково-орієнтованої держави. На підставі цього запропоновано у КК відмовитися від загальної конфіскації майна, замінивши її на конфіскацію предметів, які використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення злочину, предметів злочину або предметів, здобутих злочинних шляхом, а також внесено відповідні пропозиції щодо змін у законодавстві.

Аргументується необхідність відмови від необгрунтовано суворих видів покарань за ці злочини, зокрема безальтернативного позбавлення волі на тривалий строк. З урахуванням особистісних особливостей осіб, що вчинили злочини проти державних фінансів, обгрунтовується недоцільність широкого застосування покарання у вигляді обмеження волі, на підставі чого внесено пропозиції про скорочення його використання у санкціях розглядуваних статей КК.

При аналізі загальної превенції як мети покарання за вчинення злочинів проти державних фінансів автор виходить із того, що умовами її досягнення є: а) невідворотність застосування покарання за вчинення злочину; б) достатня міра суворості, репресивності покарання. Зазначається, що на сьогоднішній день в Україні покарання за злочини проти державних фінансів не може бути визнано таким, що застосовується з достатньої мірою невідворотності. Із цього випливає, що ефективність кримінального покарання за ці злочини з точки зору досягнення ним мети загальної превенції є досить низькою. Але при цьому наголошується, що вона не може бути підвищена лише за рахунок посилення репресивності покарання. Такий підхід є неприпустимим, оскільки його практичне втілення може призвести до вкрай негативних наслідків як для суспільства в цілому, так і для окремих його громадян.

Внесено низку пропозицій щодо вдосконалення системи санкцій за злочини проти державних фінансів, усунення суперечливостей і недоліків, пов’язаних із недостатнім урахуванням ефективності окремих видів покарань за розглядувані злочини, а також недодержанням законодавцем у цій частині вже вироблених теорією кримінального права правил побудови санкцій.

У підрозділі 7. 2. – “Проблеми депеналізації злочинів проти державних фінансів” проаналізовано проблеми звільнення осіб, які вчинили злочини проти державних фінансів, від кримінальної відповідальності та покарання. Обгрунтовано доцільність кримінально-правового компромісу при вчиненні окремих злочинів проти державних фінансів, зокрема ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК) та ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК). Дається аналіз умов звільнення осіб, які вчинили названі злочини, від кримінальної відповідальності. Внесено пропозиції щодо вдосконалення ч. 4 ст. 212 КК (в частині уточнення моменту, до якого особа повинна відшкодувати завдану державі шкоду) та щодо доповнення ст. 207 частиною 4, яка передбачає звільнення за певних умов від кримінальної відповідальності за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті.

У Висновках відзначається, що проведене дослідження дозволило створити концепцію кримінально правової охорони державних фінансів України, яка відповідає сучасним умовам економічного й соціального розвитку України, грунтується на здобутках вітчизняної науки фінансового права і гармонічно вписується в механізм правового регулювання цих суспільних відносин. Зроблено висновок про необхідність, доцільність і можливість виділення на основі єдності родового об'єкта в Особливій частині КК самостійного інституту “Злочини проти державних фінансів”, до складу якого виходитимуть норми, об’єднані в окремому розділі КК, що передбачають відповідальність за посягання на такі видові (групові) об’єкти злочинів: а) відносини щодо мобілізації грошових коштів до державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; б) відносини у сфері розподілу, перерозподілу й використання державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; в) відносини щодо регулювання грошового