Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України

Систематизацію злочинів проти державних фінансів у межах системи, на думку автора, слід проводити залежно від їх видового (групового) об'єкта. За цим критерієм виділено структурні компоненти розділу “Злочини проти державних фінансів”, якими визначено посягання на відносини: а) щодо мобілізації грошових коштів до державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; б) у сфері розподілу, перерозподілу й використання державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; в) щодо регулювання грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю.

У підрозділі 2. 3. “Предмет злочинів проти державних фінансів” визначається, що предмети злочинів проти державних фінансів – це передбачені кримінальним законом речі матеріального світу, які виступають матеріальним виразом суспільних відносин або наявність чи відсутність яких є необхідною умовою їх нормального функціонування. Предмети цих злочинів мають фізичну, юридичну і соціальну ознаки. Залежно від характеру зв’язку з об’єктом (соціальної ознаки) автор виділяє і послідовно аналізує види предметів злочинів проти державних фінансів. На підставі аналізу цих предметів внесено низку пропозицій щодо вдосконалення в цій частині чинного кримінального законодавства:

а) обгрунтовується, що для поліпшення кримінально-правової охорони відносин щодо мобілізації коштів до бюджетів та державних цільових фондів необхідно у статтях 210 “Порушення законодавства про бюджетну систему України” та 211 “Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку” розширити предмет названих злочинів шляхом включення до його складу не лише бюджетних коштів, а й коштів державних і місцевих позабюджетних фондів;

б) аналізуючи історичний розвиток чинного законодавства та його сучасний стан, дисертант доходить висновку, що у ст. 202 КК “Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю” предметом злочину – доходом, отриманим у великому розмірі – виступає вся сума надходжень, одержаних у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах без урахування витрат, пов’язаних зі здійсненням господарської чи банківської діяльності. З метою одностайного застосування цього положення у правозастосовчій діяльності запропоновані відповідні зміни у примітці до цієї статті;

в) доведено необхідність у ст. 233 КК “Незаконна приватизація державного, комунального майна” використовувати для диференціації кримінальної відповідальності у кваліфікованому складі цього злочину предмет, який охоплює не повну вартість приватизованого майна, а тільки грошові кошти, що протиправно не надійшли до державних фондів фінансових ресурсів від такої приватизації;

г) зроблено висновок, що у ст. 201 КК “Контрабанда” контрабанду предметів, не вилучених із вільного цивільного обороту, необхідно декриміналізувати, встановивши окремий склад злочину “Ухилення від сплати митних платежів” як спеціальний щодо “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів”, але який характеризується більш високим ступенем суспільної небезпеки;

д) у ст. 216 КК “Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок” розмежувати в різних складах злочинів суспільно небезпечні посягання, предметами яких виступають марки акцизного збору й контрольні марки, оскільки в останньому випадку шкода завдається не державним фінансам, а відносинам у сфері охорони інтелектуальної власності.

Розділ 3 – “Об’єктивна сторона злочинів проти державних фінансів” -складається з чотирьох підрозділів, у яких на підставі історичного аналізу розвитку кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за розглядувані злочини, його сучасного стану та практики застосування обгрунтовано й внесено низку пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства. У підрозділі 3. 1. “Загальна характеристика об'єктивної сторони злочинів проти державних фінансів” робиться висновок, що об’єктивна сторона злочинів проти державних фінансів – це процес негативного впливу на ці суспільні відносини. Він починається дією або бездіяльністю особи, проходить у конкретних умовах місця, часу, обстановки із застосуванням певних способів, знарядь або засобів, а закінчується настанням суспільно небезпечних наслідків, тобто шкідливих змін в об’єкті посягання, які повинні перебувати в необхідному причинному зв’язку з дією (бездіяльністю).

У підрозділі 3. 2. “Суспільно небезпечне діяння у злочинах проти державних фінансів” виділено й послідовно розглянуто такі форми суспільно-небезпечного діяння у злочинах проти державних фінансів, як: а) активні дії чи бездіяльність, якими безпосередньо завдається шкода державним фінансам; б) активні дії, що створюють реальні умови для завдання шкоди державним фінансам. У випадках, коли ці дії призводить до завдання передбаченої законом шкоди державним фінансам, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю зі злочинами першої форми; в) складні (багатоактні) діяння, коли в одному складі злочину поєднані діяння як першої, так і другої форм.

У підрозділі 3. 3. “Способи вчинення злочинів проти державних фінансів” основними способами вчинення злочинів проти державних фінансів, детермінованими об’єктом, визначено зловживання довірою й обман. Зазначається, що зловживання довірою, пов’язане з правовим обов’язком повіреної особи перед державою, виступає обов’язковою ознакою складів злочинів проти державних фінансів у випадках, коли законом передбачено їх вчинення особою, яка виступає суб’єктом фінансово-правових відносин шляхом заподіяння шкоди об’єктові “зсередини”. Обман передбачений як обов’язковий чи альтернативний спосіб вчинення окремих злочинів проти державних фінансів. Залежно від місця у структурі суспільно небезпечного діяння він може бути іманентним діянню або являти собою самостійне діяння, але в останньому випадку обман має виконувати функцію допоміжного діяння щодо основного. У випадках же, коли при вчиненні суспільно небезпечного діяння обман як допоміжне діяння не знаходиться в необхідному причинному зв’язку з вчиненням основного,