Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України

11. Проведено вперше докладний аналіз способів вчинення злочинів проти державних фінансів. Обгрунтовано, що основними способами їх вчинення, детермінованими об’єктом, виступають зловживання довірою і обман. Зловживання довірою, пов’язане з правовим обов’язком повіреної особи перед державою, виступає обов’язковою ознакою складів злочинів проти державних фінансів у випадках, коли законом передбачено їх вчинення особою, яка є суб’єктом фінансово-правових відносин шляхом заподіяння шкоди об’єктові зсередини. Обман залежно від місця у структурі суспільно небезпечного посягання на державні фінанси може бути іманентним діянню або являти собою самостійне діяння. В останньому випадку обман має виконувати функцію допоміжного діяння щодо основного. Звернено увагу на відмінності зловживання довірою й обману як способів вчинення злочинів проти державних фінансів від невиконання особою правового обов’язку.

12. Уперше зроблено висновок, що обман у вигляді ухилення від реєстрації як суб’єкта фінансово-правових відносин є способом вчинення злочинів проти державних фінансів, детермінованим механізмом заподіяння шкоди цим суспільним відносинам.

13. Обгрунтовано вперше, що в разі ухилення від реєстрації як суб’єкта фінансово-правових відносин шляхом протиправного перекладання юридичного обов’язку на іншу особу – використання фіктивного підприємства, організації чи особи – цей спосіб становить підвищену суспільну небезпеку, а тому в певних випадках повинен бути передбачений як ознака кваліфікованих складів злочинів.

14. На відміну від домінуючої у теорії кримінального права точки зору, обстоюється думка, що усвідомлення протиправності суспільно небезпечного діяння взагалі і посягання на державні фінанси зокрема, не входять до змісту інтелектуального моменту умислу. При вирішенні цього питання, у тому числі й щодо діянь, які полягають в умисному порушенні спеціальних правил, необхідно виходити із презумпції знання особою нормативно-правових актів за умови, що вони були доведені до відома населення у встановленому законом порядку.

15. Уперше аргументується необхідність внесення змін до ст. 367 КК “Службова недбалість”, згідно з якими ця стаття не може застосовуватися до випадків вчинення службовою особою з необережності діянь, умисне вчинення яких не тягне за собою кримінальної відповідальності. За службову недбалість також не може бути призначено покарання суворіше передбаченого за таке ж діяння, вчинене умисно.

16. Розвинено й уточнено положення щодо осудності осіб, які вчинили злочини поти державних фінансів. Обгрунтовується висновок, що розроблене теорією кримінального права поняття “спеціальна осудність” не повинно поширюватися на суб’єктів розглядуваних злочинів. Відсутність у винної особи відповідного рівня професійної підготовки й компетентності щодо виконання певних обов’язків не може бути підставою для визнання її неосудною.

17. Під час аналізу суб'єкта злочинів проти державних фінансів уперше виявлено недоліки ч. 2 ст. 18 КК, відповідно до якої законодавець фактично відмовився від притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом осіб, які не мають ознак спеціального суб'єкта. У зв’язку з цим запропоновано у КК визначити спеціального суб'єкта злочину як суб'єкта, який має додаткові ознаки, передбачені в Особливій частині цього Кодексу.

18. Уперше здійснено комплексний аналіз проблем пеналізації злочинів проти державних фінансів. Зокрема, доведено, що в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України мета спеціального попередження злочинів проти державних фінансів повинна визнаватися першочерговою стосовно мети загального попередження цих злочинів. Зважаючи на це, найбільш ефективними за вчинення злочинів проти державних фінансів з точки зору досягнення юридичного виправлення особи визнані покарання, вплив яких є короткочасним і менш складним, зокрема, штраф, конфіскація знарядь та засобів вчинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, а за певних умов – арешт. Досягненню ж мети запобігання нових злочинів особами, які вчинили суспільно небезпечні посягання на державні фінанси, сприяє покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

19. Наведено додаткові аргументи на користь виключення загальної конфіскації майна із системи покарань за кримінальним правом України. Запропоновано замінити цей вид покарання на спеціальну конфіскацію тих предметів, які використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення злочину, предметів злочину або предметів, здобутих злочинних шляхом.

20. Запропоновано структуру окремого розділу Особливої частини КК “Злочини проти державних фінансів”, сформульовано норми, що його утворюють.

Ці та інші положення дослідження виносяться на захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12. 00. 08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України в цілому, проблем кримінальної відповідальності за окремі види таких злочинів, а також загальної концепції правового регулювання державних фінансів України;

у правотворчості – запропонована модель розділу “Злочини проти державних фінансів” може бути використана в ході наступної кодифікації кримінального законодавства, а окремі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства – у поточної правотворчості;

у правозастосуванні – при вирішенні проблем кваліфікації злочинів проти державних фінансів у слідчо-прокурорській і судовій практиці;

у навчальному процесі – при викладанні курсів Загальної і Особливої частин кримінального права, спецкурсів, присвячених проблемам кримінальної відповідальності за злочини проти державних фінансів, при підготовці підручників