Проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні

Однією з перших країн де було запроваджене медичне страхування, є Німеччина. Система медичного страхування створена в Німеччині ще в 1881 році.

Основним принципом німецької системи медичного страхування є те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд над функціонування усієї системи медичного страхування.

В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200 страховик кас (страхових фондів), побудованих по професійному принципу (шахтарі, фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзац каси. [3]

Територіальні страхові каси беруть на себе страхування тих категорій, що не охоплені страхуванням на підприємствах.

Всі три різновиди кас входять у систему керованого державою медичного страхування.

Головна функція уряду по відношенню до медичного страхування -забезпечення відповідності діяльності страховик кас нормам закону, зокрема, забезпечення виконання страхових програм.

У зв'язку з цим держава надає медичному страхуванню обов'язковий характер та визначає його головні умови – базові ставки страхових внесків, схема фінансування та організації медичної допомоги, бере участь у формування цін на медичні послуги, надає недержавним органам – страховим компаніям та асоціації лікарів значні функції в управлінні системою.

Страхові каси в Німеччині – це автономні організації, яким надано право встановлення ставки страхового внеску вище його базового рівня, розширення сфери медичних послуг вище базової програми, вибору форму взаєморозрахунків із лікувально-профілактичними закладами.

Звідси їх повна фінансова незалежність від держави. Але це, у свою чергу, не значить, що страхові каси не є частиною системи охорони здоров'я Німеччини.

Страхові каси є органічною невід'ємною частиною всієї системи охорони здоров'я, його підсистемою.

Страхові каси тісно взаємодіють з урядом, в виконані активної політики стримування росту вартості медичної допомоги, беручи на себе зобов'язання більш жорсткої системи взаєморозрахунків з медичними закладами, введенням доплат застрахованим та інше, в результаті чого страхові каси не є опонентами органів управління охороною здоров'я та розділяють із ними відповідальність за стан медичної допомоги населенню.

У Франції медичне страхування було введене в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року, ці фонди були перетворені в страхові компанії. [7]

На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація – Національна страхова організація (Національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерством соціального забезпечення та праці і обіймає собою 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожен з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою.

Місцеві відділення мають певну автономію, але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з центру. Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але й вони, в цілому, підпорядковані загальним правилам, встановлених урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення.

Окрім цього, Франція має розвинену сітку приватних страхових компаній у випадку отримання страхового полісу у приватній страховій компанії, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнтів за прийом лікарям.

Шкала додаткових послуг варіює та виступає предметом конкуренції приватних страхових компаній.

Уряд встановлює суми оплати кожного виду послуг по соцстраху, та відшкодовує працівникам та службовцям основну частину цих видатків (70-90%).

Фірми та організації щомісячно відраховують у фонд обов'язкового страхування 36% коштів, з яких 6, 5% – кошти із заробітної плати працівників.

У 2011 році виплати по соціальному страхуванню становили 500 млрд. франків, близько 8% ВВП.

Загальні виплати по додаткової компенсації медичних витрат склали 82 млрд. франків. По джерелам компенсації ця сума була розподілена таким чином: 45% – виплачено страховими компаніями, 45% – фондами взаємодопомоги, 10% – інститутами соціального захисту.

У Нідерландах медичне страхування зародилось у 1901 році і на той час представляло собою декілька сот товариств взаємодопомоги та страхових компаній. Деякі з них були великими, але більшість була маленькими організаціями, які представляли інтереси населення невеликого міста, підприємства. [3]

В 1940 році почалось введення керованого медичного страхування, яке вимагало введення стандартизації в створенні системи медичного страхування, у зв'язку з чим більшість невеликих компаній об'єднались в більш великі страхові фонди.

Діяльність територіальних страхових організацій в теперішній час регулюється Центральною Радою страхових фондів, яка складається з представників роботодавців, профспілок, медичних асоціацій, органів управління.

Цей орган не є урядовим, але йому делеговані ряд важливих повноважень, зокрема, слідкувати за тим, щоб страхові компанії не відмовляли населенню в наданні страхових медичних послуг, контролювали витрати ресурсів, надавали інформацію необхідну для визначення нормативу централізованого фінансування страхових організацій, розрахунку страхових внесків та тарифів.

Більша частина населення була включена в систему керованого страхування з наданням права самостійно вибирати страхову компанію.

До 1990 року 60% Нідерландів знаходилось в системі регульованого страхування. Більш як 30% населення були застраховані у