Профілактика акушерських та перинатальних ускладнень у жінок після медикаментозної корекції гормональної дисфункції яєчників

При аналізі частоти невиношування від виду та тривалості медикаментозної корекції гормональної недостатності яєчників до вагітності встановлено, що при лікуванні прогестероном та парлоделом частота мимовільних викиднів була достатньо низькою (2, 2%), особливо якщо вагітність настала після 3 та більше місяців. Серед всіх жінок, які отримували до вагітності лікування парлоделом в комплексі з іншими препаратами, в 4, 9% випадків виявлена вагітність, що не розвивається, при цьому, практично, всі вони отримували курс цього препарату менш 3 місяців. Як видно, у хворих з гіпофункцією яєчників парлодел здатний досить швидко викликати овуляцію, однак повноцінне функціонування жовтого тіла настає пізніше (після 3 і більше місяців лікування парлоделом). Це співпадає з думкою В. П. Прилепської (1998) про необхідність більш тривалого використання парлоделу у комплексному лікуванні хворих з ендокринною неплідністю. При лікуванні ановуляції тільки кломіфеном або клостільбегітом частота невиношування та замершої вагітності (2, 2%) навпаки більш низька, якщо курс лікування складав до 3 місяців. Незважаючи на комплексну профілактику недоношування в обох групах, частота передчасних пологів складала 8, 6% в загальній групі з переважанням цього показника у жінок з ановуляцією в анамнезі (10, 8%) порівняно з недостатністю лютеїнової фази. Безумовно, в мету та задачі проводимого наукового дослідження не входило підвищення ефективності лікування даної форми неплідності, однак відмічені закономірності, на наш погляд, мають практичне значення і можуть вплинути на тактику проведення профілактично-лікувальних заходів.

Абдомінальне розродження є однією з основних проблем сучасного акушерства, що зумовлено значним зростанням цього показника на фоні стабільно високого рівня перинатальних утрат (В. И. Краснопольский та співавт., 1993; В. Н. Серов та співавт., 1997; Б. М. Венцківський, 1998). Особливу групу тут складають жінки з неплідністю в анамнезі, частота кесарських розтинів у яких хитається від 30% до 90% (Г. М. Савельева, 1990; Е. И. Сотникова та співавт., 1994; Y. Agata et. al., 1995). На нашу думку, така суттєва питома вага різних ускладнень під час вагітності вплинула і на частоту кесарських розтинів, яка складає в загальній групі 64, 6% і була достовірно вищою у жінок з ановуляцією в анамнезі (75, 3%; р<0, 05). При аналізі структури основних показань до абдомінального розродження достовірні відмінності спостерігалися тільки з боку внутрішньоутробної гіпоксії плода, яка не піддається медикаментозній корекції (50, 0% проти 41, 9%; р<0, 05), яка була відповідно вищою у жінок з ановуляторним циклом в анамнезі. При оцінці решти показників достовірних відмінностей не було, однак можна відмітити відносно високу питому вагу таких як: вік при перших пологах понад 30 років (37, 2%) ; передчасний розрив плодових оболонок (37, 2%) ; аномалії пологової діяльності (29, 2%) ; тазове передлежання (18, 6%) та крупний плід (17, 7%).

Порівняльний аналіз стану новонароджених показав достовірні відмінності з боку частоти асфіксії різного ступеня тяжкості (75, 3% проти 47, 6%; р<0, 05) та гіпотрофії (26, 9% порівняно з 15, 9%; р<0, 05). Причому, більш виражено страждають діти від матерів з ановуляцією в анамнезі. В цій же групі були достовірно вищими і питома вага постгіпоксичної енцефалопатії (34, 4% проти 24, 4%; р<0, 05). Заключні дослідження, присвячені аналізу післяпологової захворюваності жінок з різними порушеннями функції яєчників в анамнезі, показали відсутність достовірних відмінностей за групами (р>0, 05). Найчастіше тут мали місце субінволюція матки (16, 0%) ; ранова інфекція (8, 6%) та ендометрит (6, 9%). Також, необхідно звернути увагу і на високу частоту гіпогалактії (50, 9%), яка достовірно частіше зустрічалася у жінок з ановуляцією в анамнезі (61, 6% порівняно з 40, 0%; р<0, 05).

Отже, як показали результати проведених клініко-статистичних досліджень, жінки з гормональною корекцією порушень функції яєчників складають групу високого ризику щодо розвитку, в першу чергу, фетоплацентарної недостатності, а також пізніх токсикозів та аномалій пологової діяльності. Це зумовлює у них високу частоту кесарських розтинів та перинатальної патології. Порівняльний аналіз отриманих даних з урахуванням конкретного виду гормональних порушень (ановуляція або недостатність лютеїнової фази) показав, що у першому випадку достовірно частіше розвиваються фетоплацентарна недостатність та пізні токсикози, що негативно впливає на перинатальні виходи розродження. Все викладене вище свідчить про необхідність розробки специфічних лікувально-профілактичних заходів для цієї групи хворих з метою поліпшення результатів розродження.

Резюмуючи особливості клінічної характеристики обстежених жінок на ІІ етапі нашої роботи (ІІІ та ІV група) необхідно відмітити, що їх розподілення проводилося відповідно принципу рандомінізації, необхідного для адекватної оцінки отриманих результатів. Основні моменти преморбідного фону, діагностики та лікування даної форми неплідності співпадають з установленими раніше на етапі клініко-статистичних досліджень.

Розроблений нами комплекс профілактично-лікувальних заходів проводився в ІV групі хворих чотирьма курсами в такі терміни вагітності: 6-8; 16-20; 26-30 та 34-38 тижнів. 1 курс включав в себе магнезіальну терапію; спазмолітичну; седативну та гормонокорекцію, яка явилася продовженням медикаментозної терапії недостатньої функції яєчників. Профілактичне використання гормонокорекції за описаною вище схемою починалося з моменту остаточної діагностики маткової вагітності і до 35-36 тижнів вагітності. Такий підхід зумовлений результатами наших