Профілактика акушерських та перинатальних ускладнень у жінок після медикаментозної корекції гормональної дисфункції яєчників

Предмет:

Медицина

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

27

Мова:

Українська

Оцінка:

попередніх досліджень, а також останніми даними ряду дослідників (Е. И. Сотникова та співавт., 1994; В. Л. Тютюнник та співавт., 1994; 1999) про необхідність використання при високому ризику невиношування цілеспрямованої гормональної корекції, яка відповідає лікуванню вихідного стану хворих. Використання хоріонічного гонадотропіну проводилося суворо індивідуально під контролем цього показника незалежно від виду порушень гормональної функції яєчників в анамнезі. В ІІІ групі гормонотерапія проводилася туріналом за загальноприйнятим дозуванням (Л. І. Іванюта, 1990). 2 курс (16-20 тижнів) був спрямований на профілактику пізніх токсикозів, плацентарної недостатності та загрози переривання вагітності та включав: повторне застосування магнезіальної терапії, спазмолітичні препарати, антиагреганти, антиоксиданти та гормонокорекцію з урахуванням описаних вище особливостей. 3 курс (26-30 тижнів) включав в себе всі описані вище особливості за винятком гормонотерапії. 4 курс був спрямований на корекцію ускладнень, що розвинулися, і на підготовку вагітної до розродження. Магнезіальна терапія після 36 тижнів не проводилася. При цьому, для допологової підготовки використовувався простин Е2 (вагінальний гель або вагінальні таблетки) по 0, 5 мг упродовж 3-5 днів. При добрій готовності пологових шляхів та компенсованому стані плода проводилися програмовані пологи з ранньою амніотомією, скороченням І періоду пологів та максимальним використанням спазмолітиків.

Як свідчать отримані нами дані, достовірна відмінність з боку частоти різних ускладнень мала місце вже в І половині вагітності. Особливо наочно це проглядається при оцінці рівня загрози переривання (60, 0% порівняно з 24, 0%; р<0, 01) та ранніх токсикозів (46, 0% порівняно з 22, 0%; р<0, 01). Незважаючи на проводиму зберігаючу терапію вагітність переривалася в ранні терміни (до 14 тижнів) тільки в ІІІ групі в 4, 0% випадків. Розглядаючи питання тривалості стаціонарного лікування, в основному, з приводу загрози невиношування, необхідно відмітити, що в ІІІ групі цей показник складав 53, 44, 2 дня, а в ІV – був значно нижчим (21, 21, 8 доби; р<0, 01). Торкаючися ефективності проводимих профілактично-лікувальних заходів можна указати, що при ехографічних дослідженнях в І половині вагітності частота постійного гіпертонусу матки була значно нижчою при використанні розробленої нами методики – 32, 0% проти 68, 0% (р<0, 01). При аналізі найнесприятливіших термінів у жінок з гормональною недостатністю функції яєчників в анамнезі слід відмітити, що найчастіше стаціонарне лікування проводилося в 10-14 тижнів, а також з 18 тижнів вагітності.

В ІІ половині вагітності найчастішим ускладннням, причому без достовірних відмінностей за групами, була анемія вагітних (52, 0% і 50, 0%; р>0, 05), а з боку решти показників, які вивчаються, мали місце достовірні відмінності. Так, на фоні загальноприйнятих профілактично-лікувальних заходів значно частіше зустрічалися фетоплацентарна недостатність (54% проти 22, 0%; р<0, 01) ; пізні токсикози (50, 0% порівняно з 28, 0%; р<0, 05) та загроза передчасних пологів (48, 0% проти 26, 0%; р<0, 01). При більш детальному аналізі основних проявів фетоплацентарної недостатності необхідно відмітити помітне переважання в ІІІ групі маловоддя (18, 0% порівняно з 6, 0%; р<0, 01) та затримки внутрішньоутробного розвитку плода за асиметричним варіантом (16, 0% проти 6, 0%; р<0, 01) та симетричним варіантом затримки внутрішньоутробного розвитку плода (8, 0% проти 4, 0%; р<0, 01). Серед різних форм пізніх токсикозів в обох групах переважають легкі форми (набряк та нефропатія І ст.) – 42% і 22, 0% (р<0, 01). Середнє перебування хворих в стаціонарі вже за поєднаними показаннями (загроза передчасних пологів; фетоплацентарна недостатність та пізні токсикози) складало в ІІІ групі 67, 35, 2 дня, а в ІV – 33, 22, 8 доби (р<0, 01), що менше в 2 рази.

Отже, результати проведених клінічних досліджень дозволяють відмітити суттєву клінічну ефективність розробленої профілактично-лікувальної методики у жінок з різними варіантами гормональної дисфункції яєчників в анамнезі. Безумовно, для адекватного трактування отриманих результатів було проведено додаткове вивчення ендокринної функції фетоплацентарного комплексу.

В наш час не викликає сумнівів той факт, що комплексна оцінка стану фетоплацентарного комплексу з включенням ендокринологічного статусу є найбільш адекватною та дозволяє використовувати отримані результати з метою прогнозування та оцінки ефективності проводимих профілактично-лікувальних заходів (Г. М. Савельева, 1991; Л. Б. Маркін, 1996; R. D. Moss et. al., 1991).

Згідно отриманих нами результатів на фоні загальноприйнятого ведення вагітності в 10-12 тижнів ми не спостерігали достовірних відмінностей з боку всіх показників, що вивчаються (р>0, 05). Надалі, в 20-22 тижнів мало місце достовірне збільшення вмісту хоріонічного гонадотропіну (до 395, 119, 1 нмоль/л; р<0, 05) ; трийодтиронину (до 3, 20, 3 нмоль/л; р<0, 05) та тироксину (до 198, 110, 3 нмоль/л; р<0, 05) на фоні зниження рівня плацентарного лактогену (до 72, 36, 2 нмоль/л; р<0, 05) ; прогестерону (до 373, 528, 3 нмоль/л; р<0, 05) та тиреотропного гормону (до 1, 30, 1 мМЕ/л; р<0, 05). В 27-28 тижнів на додаток до цього відбувається достовірне зниження вмісту естріолу (до 52, 34, 7 нмоль/л; р<0, 05) та естрадіолу (до 36, 22, 8 нмоль/л; р<0, 05). Всі ці зміни зберігаються до моменту розродження (37-38 тижнів). Основною відмінністю ендокринного статусу у жінок, проведених за нашою методикою, явився достовірно більш високий рівень в 10-12 тижнів естріолу (до 11, 31, 2 нмоль/л; р<0, 05) ; естрадіолу (до 13, 11, 1 нмоль/л; р<0, 05) та прогестерону (до 190, 817, 3