Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роботі соціального педагога

Теорія систем широко застосовується у роботі з сім’ями, зокрема в сімейній терапії. Адже сім’ю можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами – державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями. 

Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім’ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі – це формальні або неформальні зв’язки організацій чи людей, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони бувають позитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачам наркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути друзі чи родичі, лікарі, соціальні працівники, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо. Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективним в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних, і створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін.

На макрорівні теорію системи застосовують для організації та зміни систем, які впливають на життя людей. Наприклад, в процесі роботи в громаді теорія систем є основною для розуміння зв’язку ресурсів, потреб, міжособистісних стосунків й ефективних методів використання різних частин системи (громади). Наприклад, у деяких хеседах (благодійних соціальних служб європейських громад, орієнтованих на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму, відповідно до якої досвідченні вчителі-методисти, що перебувають на пенсії, проводять репетиторські заняття з дітьми у позаурочний час. Організацію такої програми зумовило кілька обставин: прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізації пенсіонерам і допомогти батькам, які не можуть дозволити собі найняти репетитора, підвищити рівень знань дітей у європейській громаді і таким чином збільшення їхніх потенційних можливостей на ринку праці,залученнядітейтабатьківдо  європейської  служби,  передача традицій [1, 11].

На основі теорії систем можуть розроблятися програми боротьби з відхиленнями у соціальній поведінці, котрі охоплюють діяльність різних соціальних закладів. Хоча теорія систем не пояснює причину правопорушень, а лише допомагає встановлювати зв’язки між різними соціальними чинниками і соціальними правопорушеннями. Теорія систем ефективна й при розробці концепції соціального захисту та планів їхньої реалізації у вигляді проектів. Прикладом може слугувати Концепція створення в межах м. Києва комплексної системи соціальної реабілітації розумово відсталих осіб, схвалена Київською міською радою, яка передбачає координацію роботи відповідних організацій, утворення узгодженої команди фахівців, впровадження ряду взаємопов’язаних програм (раннього втручання, тимчасового догляду, корекції розвитку та поведінки в дошкільному віці, інтегроване навчання, зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом, догляду за дорослими, оздоровлення тощо).

Іншими аспектами макропрактики – боротьба соціальних працівників за зміну системи та ставлення до неї, що може включати застосування навчання (просвіти), переконання і тиску як технік втручання.

Основними обмеженнями цієї теорії є її абстрактний характер, вона здебільшого лише описує те, що може трапитися. Окрім того, робота в рамках системної теорії вимагає від соціальних працівників встановлювати та розвивати  стосунки з багатьма організаціями: такими, наприклад, як місце влади, лікарні чи поліклініки, школи, різноманітні громадські та релігійні організації, які можуть надавати послуги клієнтам, групи самодопомоги чи товариства, професійні організації, міліція тощо. Водночас представники цих організацій можуть бути не зацікавлені в розвитку стосунків та не реагувати відповідним чином на запити соціальної служби. Також варто зважати на ту обставину, що соціальні працівники в більшості випадків діють у структурі певних соціальних організацій, які чітко визначають їхні функції, і звертання до ширшої системи може виходити за рамки повноважень.

Зміни системи відбирають багато часу та зусиль, вони можуть бути безрезультатними і фруструючими. Проте успішні результати можуть змінити на краще життя багатьох людей.

Використання теорії систем зазнало критики наприкінці 1970-х рр.. як з боку прихильників психологічних моделей соціальної роботи, так і неомарксистів. Проте у 1990-х рр.. у багатьох країнах, особливо у Великобританії, системний підхід знову набув популярності, адже на соціальних працівників муніципальних служб поклали обов’язки шукати можливості забезпечення догляду в громаді, координувати надання клієнтові послуг різними соціальними службами, що передбачає використання взаємозв’язків і різних частин системи.

Засновуючи цей підхід, варто взяти до уваги, що існують різні явища, які не вписуються у загальну теорію систем, оскільки вона дозволяє розв’язувати проблеми переважно на макро- та мезорівнях, проте не бере до уваги особистісних рис клієнта. 

Системна теорія використовує