Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роботі соціального педагога

Системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, даючи змогу побачити, де елементи взаємодії між клієнтами та їхнім оточенням призводять до проблем. Системний підхід є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорій соціальних систем та їхні межі, оцінити їхнє функціонування (або дисфункції), виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. При системному підході втручання та зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему. При цьому контекст розгляду проблем задає сукупність особистої, сімейної і соціальної системи.

Як зазначалося вище, системний підхід використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують наявність впливу на клієнта цих чинників та інших людей. Далі соціальний працівник разом з клієнтом шукає можливість різними (здебільшого альтернативними) засобами допомогти клієнтові допомогти поставленої мети, «оминути» ті обставини, що можуть призвести до негативних наслідків або до «побічних» негативних явищ. Важливою технікою є пошук ресурсів (вхідних даних) визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно відіграють роль брокера соціальних послуг. Ця робота може бути особливо ефективною при роботі з «групами ризику», бо соціальні працівники, на відміну від представників правоохоронних органів, розглядають делінквентну поведінку як проблему невикористаних можливостей клієнта, його соціальної та емоційної незрілості.

Також корисно підкреслити особливості моделі теоретичного обґрунтування соціальної роботи, що спирається на системні уявлення про будову і розвиток суспільства . Системні ідеї сходять до загальної теорії соціальних систем Берталанфі. У первинному своєму варіанті ця теорія, як відомо, була розроблена на біологічному матеріалі і показувала, що всі організми є системами, складеними з підсистем, а сама система в заспіваю чергу є частина надсистему. Так, чоловік представлявся як частина суспільства, але складається з циркулюючих систем кровообігу, травлення, а також клітин, які в свою чергу складаються з атомів, що включають в себе ще більш дрібні частинки. Ця теорія стала широко застосовуватися для аналізу соціальних систем, що включають соціальні групи та громадські інститути, сім'ї, малі спільноти, колективи.

Сьогодні традиційно розрізняють дві форми використання теорії систем в соціальній роботі: а) використання положень загальної теорії систем, про що було сказано вище, б) розробку і використання екологічної теорії систем. Вузловим поняттям теорії екологічних систем в соціальній роботі стала категорія "моделі життя". Модель життя розглядає людей як системно організованих суб'єктів життєдіяльності, які постійно пристосовуються у їх взаємодії до різноманіття умов буття. Вона виходить з того, що там, де людина може розвиватися через зміну, де його в цьому підтримує середовище, оточення, існує взаємна адаптація [1].

 

 

Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі зумовлена тим, що теорія систем має справу з цілим, а не з частинами людської або соціальної поведінки, як це роблять інші теорії. Системний підхід відрізняється від індивідуальної роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації; він є ближчим до більш комбінованої або командної роботи, яка дає змогу розв’язувати значну кількість питань одночасно, орієнтуючись на взаємопов’язаність різноманітних підсистем.

Ідея застосування системного підходу до соціальної роботи полягає в тому, що задовільне життя людини залежить від системи, які її оточують. Отже, центральне поняття теорії – «система». Її розглядають як ціле, що складається з незалежних частин чи компонентів (елементів), між якими існує тісна взаємодія чи стосунки. Зміни в одній частині системи чи її компоненти призводять до змін в інших складових системи. Наприклад сім’я та її розвиток тісно пов’язані з розвитком цієї громади, до якої вона належить, а ресурси громади, як-от школа з досвідченими вчителями та досконалим технічним обладнанням, лікувальні заклади, транспортне забезпечення, умови для проведення вільного часу тощо, можуть бути доступними або недоступними цій сім’ї.

Системний підхід – це методологія наукового пізнання, яка спирається на такі уявлення про об’єкти вивчення, як «цілісність», «організація», «управління». Завдяки своєму універсальному характеру такий підхід дозволяє розв’язувати не тільки науково-дослідницькі, але й прикладні завдання. Соціальні системи належать до особливого класу відкритих систем, здатних до саморегулювання, елементами яких є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути, їх взаємозв’язки, взаємовідносини. Цінність системної моделі для практичної соціальної роботи полягає у тому, що вона дозволяє будь-яку проблемну ситуацію уявити з системних позицій як таку, що визначається взаємодією складників та включену у більш широкий контекст (сім’я, освітній заклад, громада, регіональна і загальнодержавна соціальна політика і т. д.). Інструментом даної теоретичної моделі виступає схема аналізу проблемної ситуації з її поділом на такі системи: - агента змін (соціальні працівники, установи); - клієнта; - мети; - дії. Даний підхід допомагає побачити «слабкі місця», дисфункції елементів системи, та працювати над їх усуненням. Так, здійснення певних заходів соціального характеру неможливе без