Програма сприяння зайнятості

Виходячи із вище сказаного, зазначимо, що порядок розроблення програм зайнятості усіх рівнів, як один із механізмів державного регулювання залишається загалом нині чинним. Зміни і доповнення стосуються лише інтеграції показників програми зайнятості з основними показниками державної програми економічного і соціального розвитку. Під час складання програми зайнятості населення базового рівня районні центри зайнятості організують свою роботу разом із відповідними економічними відділами та у взаємодії з обласними центрами зайнятості, управліннями праці й зайнятості населення, економічними управліннями облдержадміністрації.

Держава має сприяти повному включенню та ефективній дії ринкових механізмів, які об'єктивно, через вільне коливання цін і заробітків, урівноважують попит і пропозицію на робочу силу в кожному секторі економіки. Варто також сконцентрувати увагу на координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі загальнодержавних і регіональних програм зайнятості. Це один із важливих принципів, що забезпечує ефективність державних заходів у сфері праці на всій території держави.

Наведені принципи державного регулювання зайнятості слід доповнити ще одним не менш важливим – принципом випередження. Його сутність полягає в прогнозуванні розвитку процесів на ринку праці, зміни його кон'юнктури і визначенні на цій основі конкретних рішень у сфері зайнятості населення, що забезпечить максимальну ефективність в ході ринкового реформування. Під час розробки механізмів державного регулювання зайнятості треба спиратись на всі наведені принципи у взаємодії, інакше кажучи розглядати їх як систему.

 

 

Соціально-економічний розвиток країни, особливо у посткризовий період, вимагає перегляду механізмів державної політики регулювання зайнятості населення з метою подальшого якісного оновлення цієї сфери. Основними чинниками, що стримують впровадження нових підходів до управління державним регулюванням зазначеними процесами на практиці і досі залишаються обмеженість фінансування (на перепідготовку кадрів та інші цілі), повільні темпи оновлення робочих місць, а також інертність щодо ініціації змін та управління ними у ринкових умовах.

Аналіз поточної ситуації засвідчує, що протягом останніх років значно скоротився обсяг інвестицій у людський капітал на всіх рівнях соціально-трудових відносин. При цьому, особливо актуалізується потреба розв'язання ситуації, що склалась, на регіональному рівні. Значною мірою це обумовлено тим, що реалізація механізмів державної політики регулювання зайнятості населення посилює навантаження на обласні центри зайнятості, регіональні представництва фондів соціального страхування на випадок безробіття та інші інституції у напрямі створення сприятливих умов для нарощування потенціалу зайнятості. Тому актуальним постає завдання удосконалення існуючих підходів щодо забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом модернізації та якісної трансформації механізму державного регулювання зайнятості.

Результати наукових досліджень засвідчують, що автори розглядають механізм державного регулювання зайнятості населення диференційовано за напрямами. Так, Г. В. Баланда виносить проблему на глобальний рівень; Т. А. Заяць і А. А. Чухно – пропонують змінити підходи щодо зайнятості у регіонах через інституціоналізацію відповідних відносин. І. В. Пономаренко рекомендує запровадити нові підходи до аналізу зайнятості населення. С. І. Бандур, Л. С. Тараєвська, а також Ю. Краснов, одним із шляхів вирішення проблеми вбачають розробку стратегії розвитку робочих місць. У працях вітчизняних вчених представлені загальні підходи щодо забезпечення ефективної зайнятості, які переконані, що остання має бути спрямована на створення сприятливих умов для руху робочої сили, забезпечення робочими місцями, організацією професійної підготовки і перепідготовки тощо. Але розуміння сутності досліджуваної категорії, меж її застосування, способів використання у реальних, ринкових умовах у наукових джерелах різниться. Тому неузгоджені і невирішені аспекти проблеми визначають об'єктивну необхідність їх подальшого дослідження та розробку на цій основі активних, дієвих механізмів державної політики регулювання зайнятості населення, зокрема на регіональному рівні.

Періоди поступового нарощування промислового потенціалу країни, покращення зовнішньоторговельного балансу спричинили скорочення рівня безробіття в середньому по країні. Модернізація виробництв внаслідок вкладення інвестицій дозволили перепрофільовувати їх діяльність та інвестувати у висококваліфікований персонал (до п'яти відсотків фонду матеріального заохочення та розвитку персоналу). Водночас, проблеми структурної трансформації економіки України та наслідки світової фінансової кризи негативно позначились на рівні зайнятості окремих груп населення. Невідповідність наявної пропозиції професії вимогам роботодавців, низький рівня трудової мобільності породили надлишок працівників загострили проблему структурного безробіття, сприяли зниженню ефективності використання трудового потенціалу особливо на регіональних ринках праці.

Суб'єктами державного регулювання зайнятості в регіонах виступають обласні державні адміністрації (та відповідні управління у їх структурі), органи місцевого самоврядування, представництва (регіональні відділення) державної служби зайнятості, до завдань яких віднесено: зменшення рівня безробіття, реалізація державної політики у сфері соціально-трудових відносин на підзвітних територіях, забезпечення підвищення рівня зайнятості населення, оплати і належних умов праці, трудової міграції, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, створення нових робочих місць, сприяння індивідуальній підприємницькій ініціативі, підвищення якості робочої сили, сприяння соціальному розвитку області тощо. Проаналізуємо ефективність реалізації положень державної програми зайнятості на підставі статистичних даних на прикладі Житомирської області (табл. 1). Механізм регулювання у сфері трудових відносин Житомирської області в цілому включає систему соціально-економічні відносин суб'єктів державного регулювання зайнятості (в області це 4 міські і 18 районні центри занятості), організаційні, юридичні та інші методи та способи, що забезпечують їх функціонування у системі трудових відносин.

Характеризуючи ситуацію із зайнятістю економічно активного населення працездатного та старше працездатного віку і порівнюючи дані із аналогічними на національному