Програма сприяння зайнятості

Державні служби зайнятості (ДСЗ) не в змозі повністю забезпечити потреби населення в пошуках роботи. Стан роботи в цій сфері покращить створення аналогічних комерційних структур, які повинні надавати допомогу для всіх бажаючих знайти більш престижну або високооплачувану роботу (за визначену плату).

Висока мобільність, гнучкість, оперативність у вирішенні конкретних питань, швидке реагування на зміни в кон'юнктурі ринку дадуть змогу комерційним службам зайнятості конкурувати з державними службами. Крім того, альтернативні служби зайнятості допоможуть швидше налагодити відносини з міжнародним ринком праці. Необхідно цілеспрямоване формування єдиного ринкового простору (в тому числі ринку праці) у рамках Євро-Азійської економічної спільноти держав. Це дасть змогу вирішити проблеми забезпечення зайнятості, що назрівають, на нормальній, взаємовигідній основі, у тому числі за рахунок контрактної міждержавної міграції трудових ресурсів у межах обумовлених договорами квот, за умови економічної й соціальної захищеності працівників.

Законодавчо відрегулювали процес міграції населення у 1970-1980-х рр. нові індустріальні країни Азії, ядром яких є «чотири дракони”: Тайвань, Сінгапур, Південна Корея й Гонконг. Вони створили ще одну потужну галузь економіки – експорт робочої сили. Це сприяло не тільки скороченню кількості безробітних, значному послабленню соціальної напруженості, а й принесло великі кошти в державні бюджети цих країн

Щодо надання допомоги в підборі місця роботи, то підрозділи обласної служби зайнятості проводять це за декількома напрямами:

1) вжиття заходів з одержання від підприємств, організацій та установ даних про наявність вільних робочих місць і вакантних посад;

2) створення єдиного обласного банку даних про потребу в робочій силі;

3) вжиття заходів з надання допомоги в пошуках роботи без звернення до служби зайнятості. Для цього в регіоні організовано видання спеціального бюлетеня про наявність вільних робочих місць і вакантних посад;

4) організація прийому громадян та підбір місця роботи в міських і районних центрах зайнятості.

Основними причинами, які спонукають громадян звертатися до служби зайнятості, є: низький рівень заробітної плати (більше ніж 35% працівників), постійні відпустки без збереження заробітної плати (майже 40% працівників), можливе звільнення у зв'язку зі скороченням штатів (близько 15%).

Останніми роками відбуваються позитивні зміни у формуванні галузевої структури зайнятості. Тільки в 2007 р. кількість вивільнених досягла майже 138, 3 тис. осіб, тоді як у 2001 р. 244, 6 тис. осіб. Якщо в попередні роки скорочення працівників із галузей економіки значною мірою компенсувалось їх збільшенням у сфері індивідуального бізнесу, то останнім часом навіть при абсолютному збільшенні зайнятих цим видом діяльності масштаби скорочення в галузях економіки перевищували можливості поглинання їх індивідуальним бізнесом, оскільки з об'єктивних причин цей фактор підвищення зайнятості дещо втрачає свої позиції. В умовах стагнації економіки і відсутності робочих місць це призвело до небажаного зниження в загальній структурі робочої сили частки зайнятих у галузях економіки і систематичного підвищення частки незайнятого населення. У 2007 р. рівень зайнятості населення дорівнював 56, 7%, у 2000 р. він становив 55, 8%. Скорочення кількості працівників у ці роки було наявним у всіх провідних галузях матеріального виробництва та більшості галузей невиробничої сфери.

У сфері матеріального виробництва найбільших зрушень зазнали промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок. За рахунок цих трьох галузей у період між 2000-2007 рр. було забезпечено близько 85% загального скорочення працівників. При чому залежно від функцій галузі, її матеріально-технічного стану і значення у міжтериторіальній структурі господарства пік зменшення робочої сили припадав на різні роки.

Першими наслідки економічних зрушень відчули будівництво, транспорт і зв'язок. Втрати міжтериторіальних зв'язків та зменшення потреби транспортування вантажів у великих масштабах були причинами значного скорочення кількості на транспорті уже з початку 1990-х рр., як і консервація багатьох будівництв союзного значення, зменшення потреби в об'єктах будівництва в рамках України стали важливими факторами скорочення працівників будівництва. У подальшому дія цих факторів збіглася зі стагнацією економіки, і скорочення працівників відбувалося швидкими темпами.

З часом масштаби скорочення працівників промисловості дещо зменшились з незначною тенденцію уповільнення темпів у 2007 р. (244, 8 тис. осіб порівняно з 426, 3 тис. у 2000 р.). Але в умовах спаду виробництва це пов'язано не стільки зі збільшенням потреби у працівниках, скільки з певною політикою держави, яка передбачає в скрутних економічних умовах за краще утримувати людей на підприємствах, ніж звільнити їх, і тим самим посилити напруження в суспільстві. Проте в умовах відсутності вільних робочих місць більшість працівників також прагне зберегти своє робоче місце, незважаючи на недостатню заробітну плату. У результаті таких зрушень у період між 2000-2007 рр. промисловість залишив кожен третій її працівник, будівництво – майже кожен другий.

Скорочення працівників охопило майже всі галузі невиробничої сфери. Причому в деяких із них темпи перевищували навіть провідні галузі матеріального виробництва. Разом з тим слід вказати і на деяку позитивну тенденцію, яка визначалась до 2007 р. у формуванні зайнятості галузей невиробничої сфери. Це стосується передусім зменшення кількості працівників у сфері фінансування, кредитування та страхування.