Програма сприяння зайнятості

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

враховувала б взаємний зв'язок між завданнями сфери зайнятості та іншими економічними й соціальними цілями, була б убудованою до загальноекономічного механізму. Відносно невеликий обсяг так званого фіксованого ринку праці (рух через службу зайнятості) і повільне зростання безробіття за умов значного тиску на ринок праці, що спричинюють приховане безробіття, збільшення незайнятого населення та обмежені обсяги працевлаштування вимагають активної державної уваги до питань відновлення попиту на робочу силу з боку роботодавців, стимулів до підприємництва та відновлення мотивації до праці з боку працівників, безробітних. Нагальними залишаються такі напрями, як: сприяння ефективній зайнятості на підприємствах усіх форм власності, розробка механізмів регулювання вивільнення кадрів, підвищення конкурентоспроможності робочої сили, створення ефективної й економічно доцільної системи соціального захисту на ринку праці.

Слід зауважити, що проблеми зайнятості населення завжди були в центрі уваги української науки, сучасних учених-економістів і управлінців. Вагомий внесок у розвиток управлінської науки про зайнятість населення, трудовий потенціал, ринок праці зробили С. І. Бандур, Д. П. Богиня, Н. П. Борецька, В. С. Васильченко, Г. К. Губерна, М. В. Данюк, В. В. Дорофієнко, Ф. Д. Заставний, К. В. Зайцева, О. Ф. Новикова, В. П. Оніщенко, І. Л. Петрова, В. М. Петюх, С. І. Пирожков, Н. Л. Юрлова та ін.

До цього часу зусилля держави спрямовані в основному на вдосконалення програм зайнятості населення. Останні, зазнавши за декілька років розробки значну позитивну еволюцію, все-таки не змогли вирішити цієї проблеми. Реальна державна політика зайнятості залишається, по суті, відомчою, пасивною та очікуваною. Сама практика вже не перший раз демонструє, що у сформованій системі управління прагнення вирішити проблему за рахунок дедалі глибшого наукового пророблення програм зайнятості є, в принципі, шляхом, що веде у глухий кут. Завдання довгострокової стратегічної програми реформування ринку праці полягають у такому:

- введення цілей ефективної зайнятості до загального механізму реформування та структурної перебудови економіки; їх узгодження з пріоритетами, етапами та окремими заходами на загальнонаціональному рівні;

- констатація ідеальної соціально-ринкової моделі регулювання ринку праці стосовно окремих напрямів регулювання;

- створення взаємопов'язаних та взаємозумовлених організаційно-правових механізмів сприяння ефективній зайнятості та доцільному соціальному захисту, відповідно, на рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств тощо, – які органічно поєднували б політику зайнятості у вузькому та широкому значеннях, що стосується всього економічно активного населення;

- визначення етапів, а на більш короткий термін – конкретних заходів щодо формування бажаних рис політики зайнятості за її окремими напрямами;

- узгодження цілей, пріоритетів, напрямів та окремих заходів політики зайнятості з напрямами, етапами реформування загальної соціальної політики тощо.

Регулювання процесів зайнятості населення в Україні проходить на трьох основних рівнях: державному, регіональному, на рівні підприємства. Основною метою політики регулювання процесів зайнятості є досягнення максимальної узгодженості дій на всіх цих рівнях.

На державному рівні визначають мінімально необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію систем соціального та трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їх участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці.

Крім використання нормативів прямої дії, держава здійснює безпосереднє регулювання ринку праці через податкову, грошово-кредитну системи, а також за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави у формуванні ринку праці.

Разом з тим макроекономічне регулювання ринку праці не може охопити всіх його аспектів, урахувати особливості територій. Тому дуже важливим рівнем регулювання ринку праці є регіональний. На цьому рівні вивчають стан ринку праці, співвідношення попиту та пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. Залежно від пріоритетів розвитку конкретного регіону формують концепцію зайнятості, передбачають заходи стимулювання тих чи інших підприємств з метою подолання проблем, що виникли.

Третій рівень регулювання ринку праці – підприємство. Тут проходить застосування всіх заходів, які впливають безпосередньо на працівника. На цьому рівні регулюванню підлягають: робочі місця та трудові процеси, планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист. Механізм державного регулювання зайнятості є ефективним лише в тому разі, коли ґрунтується на правовій основі, гарантуючи забезпечення прав людини на працю, регулювання та організацію зайнятості населення, одержання компенсаційних виплат при втраті роботи.

Сьогодні механізм регулювання ринку праці включає в себе чотири групи заходів з активізації ринку праці, а саме:

1) зі стимулювання пропозиції праці (сприяння професійній підготовці, працевлаштуванню, зайнятості, у тому числі самозайнятості, скоординована міграційна політика, диференційована система надання допомог тощо) ;

2) зі стимулювання попиту на працю (сприяння створенню нових робочих місць, субсидіювання зайнятості, організація громадських робіт тощо) ;

3) з узгодження попиту та пропозиції робочої сили (інформаційна й консультативна діяльність для осіб, які шукають роботу, професійне тестування, різні програми професійної реабілітації тощо) ;

4) з надання допомоги регіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна допомога підприємництву, регіональні програми зайнятості тощо).

Згідно із цими групами заходів впливу на ринок робочої сили створюють державні програми зайнятості населення.

Реалізацію зазначеного комплексу заходів покладено на обласний, міські та районні центри зайнятості, головними проблемами яких є нестача приміщень та неукомплектованість необхідними спеціалістами. Разом з тим близько 90% від загальної чисельності їх працівників становлять працівники з вищою освітою. Підвищення ефективності діяльності служби зайнятості відіграє