Програма сприяння зайнятості

Таким чином, унаслідок перелічених змін у період 2000-2007 рр. суттєво була деформована міжгалузева структура зайнятості. У її загальному складі значно скоротилася частка працівників провідних галузей економіки та галузей, що визначають науковотехнічний прогрес: промисловості, будівництва, науки і наукового обслуговування при недостатньому підвищенні їх частки у сфері обслуговування й одночасному зростанні в сільському господарстві, апараті органів управління, сфері кредитування, страхування. У цілому це характеризує депресивний стан зайнятості, який, у свою чергу, є відображенням загального стану економіки.

Отже, глибинні процеси, що відбуваються зараз у галузевій структурі зайнятості, полягають, у першу чергу, у зруйнуванні всієї макроекономічної системи, перш за все, у структурно-регресивному спаді виробництва, зруйнуванні колишніх ринків і механізмів господарювання при надто повільному формуванні нових. Крім того, існуюче становище пов'язане з тим, що політика зайнятості формується під тиском надзвичайних обставин, не враховуються її наслідки на макроекономічні процеси, вплив на становище того чи іншого прошарку населення та суспільно-політичний клімат. Та чи не найголовніше значення має те, що в Україні поки що не визначився ринок праці, де, з одного боку, товар, а з іншого – гроші. Ця ринкова формула насправді не підтверджується, оскільки фіксоване безробіття являє собою лише прикриття для імітації діяльності бюрократичних структур з регулювання ринку праці, тоді як їх основна діяльність має зосереджуватися на політиці запобігання масштабам безробіття, що зростають, і включати широкий спектр питань, охоплюючи і контингент працівників, які перебувають у вимушених відпустках у зв'язку зі спадом виробництва. Насправді це зовсім не так.

Офіційні заклади – центри зайнятості – коло своєї діяльності поширюють лише на осіб, які звернулися до них з питань реєстрації безробітних та одержання грошової допомоги на період до працевлаштування або перепідготовки. Тому класифікувати цей механізм як механізм ринку зараз можна тільки умовно. До того ж слід додати, що на одного офіційно зареєстрованого безробітного припадає більше ніж десять працівників, які входять до категорії прихованого безробіття. Цей контингент також не має ознак ринку праці, оскільки, вважаючись працівниками найманої праці, більшість з них не одержують заробітну плату згідно з відпрацьованим часом і чинними нормативами. Тобто другий компонент ринкової формули під впливом різних причин також не реалізується. Але навіть у тих випадках, коли заробітна плата нараховується і враховується у статистичній звітності, суттєво на механізм ринкових відносин це не впливає через відсутність дієвих важелів регулювання відносин між наймачами робочої сили і власне робочою силою. Іншими словами, ще не сформувавшись, ринок робочої сили вже перебуває під впливом умов, які негативно впливають на цей процес, що заздалегідь деформує в населення уявлення про ринкові соціально-трудові відносини, їх демократичні принципи. Тому за останні роки ще більш суттєво зменшились мотиваційні прагнення до сумлінної високопродуктивної праці, яка і в попередні роки не відзначалася високими характеристиками. Особливо знизилась дисципліна праці, відповідальне ставлення працівників до неї. Дія перелічених та інших факторів призвела до глибокої кризи зайнятості населення. Про це свідчать:

- систематичне зменшення в загальній структурі робочої сили частки працівників, зайнятих у галузях економіки, що підвищує навантаження на одного працівника непрацездатними членами суспільства і скорочує можливості перерозподілу ВВП на соціальні потреби;

- невиправдане збільшення масштабів незайнятого населення;

- підвищення частки осіб пенсійного віку в структурі працівників при значних темпах скорочення молоді і втраті мотиваційних стимулів до праці;

- великі масштаби прихованого безробіття;

- зменшення частки інтелектуального потенціалу в структурі працівників.

Розглянемо ще один фактор – вплив цінової політики. Він має негативні наслідки із самого початку перебудови економіки і, не маючи дієвих важелів управління, у подальшому призвів до поглиблення кризи, включаючи і трудові відносини. Взятий курс з початку перехідного періоду до ринкових відносин на вільне ціноутворення став однією з причин диспропорцій в економіці, у тому числі й формуванні робочої сили. В умовах, коли господарська діяльність підприємств була повністю підпорядкована централізованій системі управління, вільні ринкові ціни на продукцію стали головним фактором знецінення обігових коштів, порушення паритету виробничої діяльності підприємств, зростання інфляції та гіперінфляції. Досить сказати, що за період виробничо-господарського циклу ціни встигали збільшуватись так стрімко, що підприємству недостатньо було виручки на подальшу купівлю засобів виробництва. У ці роки великого розвитку набув багатосторонній бартер з численними посередницькими послугами і відповідним підвищенням цін на продукцію. За таких умов підприємствам дуже невигідно стало утримувати робочу силу. Найбільш дієвим важелем її регулювання стало зниження частки ціни робочої сили у структурі продукції. У свою чергу, це стало першим кроком до різкого зниження мотиваційних стимулів до праці, у результаті чого відбулося значне вимивання з виробництва кваліфікованої робочої сили та працівників найвищої продуктивності.

Щодо недостатності коштів для господарської діяльності підприємств, то криза наявної грошової маси в Україні виникла не раптово. Вона бере свій початок ще з розпаду Союзу, коли з України в різні регіони теперішнього СНД було вивезено велику кількість продукції, за яку вона врешті не одержала грошей. У подальшому це збіглося із загальною кризою економіки, стагнацією виробництва і невиваженою, на наш погляд, жорсткою фінансово-монетарною політикою. У результаті були майже повністю зруйновані налагоджені фінансові розрахунки між підприємствами й чільне місце зайняв бартер. При чому якщо на початку 1990-х рр. бартер був зумовлений знеціненням грошової маси, високими темпами інфляції, то із середини 1990-х рр. – переважно відсутністю в обсязі грошової маси і відповідним зменшенням ролі кредиту в господарській діяльності підприємств.

В умовах відсутності правових важелів та кризи неплатежів дефіцит коштів торкнувся насамперед інтересів працівників. Надто велика кількість працівників одержує мінімальну заробітну плату. На багатьох підприємствах нормою стала оплата праці виробами власної продукції. Однак особливо великих розмірів набула заборгованість у виплаті заробітної плати, що на багатьох підприємствах сягло шести і більше місяців.

Враховуючи перелічені та інші фактори дестабілізації зайнятості, слід наголосити, що для підвищення її ефективності, на наш погляд, необхідно у найближчі роки радикально змінити місце проблеми зайнятості у системі пріоритетів державної економічної політики та в рамках адміністративної реформи відповідно переглянути структуру управління. Для підвищення ефективності формування і використання робочої сили потрібно посилити роль і розширити функції органів, котрі безпосередньо займаються макроекономічною політикою. Це, у свою чергу, дасть змогу спрогнозувати розвиток подій на ринку праці, опрацювати цілеспрямовані механізми регулювання основних процесів формування попиту і пропозиції робочої сили в контексті логіки реформ.

 

 

Отже, у сучасних умовах структура зайнятості населення значною мірою змінюється під впливом міграційних процесів, розвиток яких, з одного боку, є наслідком демократизації суспільно-виробничих відносин, а з іншого – результатом реакції громадян на характер економічних перетворень в країні, їх невдоволення відсутністю позитивних результатів таких перетворень з погляду покращення свого рівня життя.

Досвід показує, що втручання держави у трудові відносини має бути виваженим і програмно плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим у розвинутих країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає більш ефективною за рахунок державних програм.

 

 

1. Транченко Л. В. Програма зайнятості населення як один із механізмів державного регулювання ринку праці

2. Плотнікова М. Ф. Перспективи механізму політики регулювання зайнятості населення на регіональному рівні

3. Бендесюк О. О. Заходи активізації зайнятості населення