Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Фосген уражає організм тільки під час вдихання його пари, при цьому спостерігаються слабке подразнення слизової оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабкість, кашель, важкість у грудях, нудота (блювота). Після виходу із зараженої території ці явища проходять і впродовж 4-5 годин стан ураженого не викликає занепокоєння. Потім унаслідок набряку легенів настає різке погіршення самопочуття: частішає дихання, з’являються сильний кашель з рясним виділенням пінистого мокротиння, головний біль, ядуха, посиніння губ, прискорюється пульс, виникає біль у ділянці серця, слабкість. Температура тіла підвищується до 38-39С. Набряк легенів триває кілька діб і зазвичай настає летальний кінець.

Перша допомога. На ураженого слід надягти протигаз, вивести із зараженої зони, дати повний спокій, полегшити дихання (зняти пасок, розстібнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво та якнайшвидше доставити в медичний заклад.

Наявність фосгену в атмосфері виявляють приладами хімічної розвідки.

Найстарішими представниками отруйних речовин, що використовуються в збройній боротьбі, є ОР шкірнонаривні дії.

Основною ОР шкірнонаривної дії є іприт. На озброєнні може бути як технічний (Н) так і очищений іприт (НD).

Іприт – це жовтувата чи темно-бура рідина із запахом часнику чи гірчиці, добре розчинна в органічних розчинниках і погано – у воді. Іприт важчий за воду, замерзає за температури близько 14С, легко всмоктується в різні лакофарбові покриття, гумотехнічні й пористі матеріали, що призводить до їх глибокого зараження. На повітрі іприт випаровується повільно. Основний бойовий стан іприту крапельно-рідкий чи аерозольний. Однак іприт може створювати небезпечні концентрації своєю парою за рахунок природного випару із зараженої місцевості. У бойових умовах іприт може бути застосований артилерією (мінометами), авіацією, а також фугасами. Ураження людей досягається шляхом зараження приземного шару повітря парою та аерозолями іприту, а також зараження аерозолями й краплями відкритих ділянок шкіри, одягу, техніки та місцевості.

Глибина поширення пари іприту становить від 1 до 20 км для відкритих ділянок місцевості. Іприт може заражати місцевість улітку до двох діб, узимку – до двох-трьох тижнів. Техніка, заражена іпритом, є небезпечною для людей і підлягає дегазації. Іприт на 2-3 місяці заражає непротічні водойми.

Зауважимо, що іприт уражає будь-яких шляхів проникнення в організм. Ураження слизових оболонок очей, носоглотки й верхніх дихальних шляхів відбувається навіть за незначних його концентрацій. За більш високих концентрацій поряд з місцевим ураженням настає загальне отруєння організму. Іприт має прихований період дії (2-8 годин) і кумулятивну здатність. У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається почервоніння шкіри, що виявляється через 2-6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці зливаються. За два-три дні вони лопаються й утворюють незагойну впродовж 20-30 діб виразку. Якщо у виразку потрапляє інфекція, то загоєння настає лише через два-три місяці. Під час вдихання пари чи аерозолів іприту перші ознаки ураження виявляються через кілька годин у вигляді сухості й печіння в носоглотці, потім настає сильний набряк слизової оболонки носоглотки, що супроводжується гнійними виділеннями. У тяжких випадках розвивається запалення легенів, смерть настає на третій-четвертий день від ядухи. Особливо чутливі до пари іприту очі, у них з’являються відчуття печіння, сльозотеча, світлобоязнь, потім почервоніння та набряк слизової оболонки. Такий стан супроводжується сильним виділенням гною. Потрапляння до очей крапельно-рідкого іприту може призвести до втрати зору.

Перша допомога. Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП, очі й ніс добре промити, а рот і горло прополоскати 2% -вим розчином питної соди або чистою водою. У разі отруєння водою чи їжею, заражених іпритом, слід викликати блювоту, а потім дати ураженому кашку, приготовлену з розрахунку 25 мг активованого вугілля на 100 мл води.

Наявність пари іприту визначають за допомогою приладів хімічної розвідки.

Для захисту від іприту використовують протигаз і загальновійськовий захисний комплект, а також сховища, обладнані фільтровентиляційними установками.

Третім видом зброї масового ураження є бактеріологічна (біологічна) зброя.

Бактеріологічна (біологічна) зброя – це спеціальні боєприпаси та бойові прилади, споряджені бактеріальними (біологічними) засобами.

Як бактеріальні (біологічні) засоби можуть бути використані:

для ураження людей – збудники бактеріальних захворювань, таких як: чума, туляремія, бруцельоз, сибірка, холера; збудники вірусних захворювань – натуральної віспи, жовтої лихоманки, венесуельського енцефаломіеліту коней; збудники рикетсіозів – сипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих гір, Ку-лихоманки; збудники грибкових захворювань – кокцидіодомікозу, покардіозу, гістоплазмозу;

для ураження тварин – збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірки, сапу, африканської лихоманки свиней, несправжнього сказу та інших захворювань;

для знищення рослин – збудники іржі хлібних злаків, фітофторозу картоплі, пізнього зів’янення кукурудзи та інших культур; комахи-шкідники сільськогосподарських рослин; фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди та інші хімічні речовини.

Суттєвою особливістю бактеріологічної (біологічної) зброї є наявність прихованого періоду дії, упродовж якого уражені залишаються працездатними й виконують свої обов’язки, а потім раптово занедужують. Прихований період може бути різним, наприклад, у разі зараження чумою та холерою він може тривати від декількох годин