Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Найчастіше виразка локалізується на верхніх кінцівках: пальці, кисті, передпліччя, плече (500 випадків з 1300), далі на чолі, скроні, тімені, вилицях, щоках, повіках, нижніх щелепах, підборідді (480 випадків), шиї та потилиці (200), грудях, ключиці, грудних залозах, спині, животі (70). На нижніх кінцівках виразки з’являлися лише у 30 випадках. Локалізації в інших місцях були поодинокими.

Ознаки загальної інтоксикації (лихоманка до 40С, загальна слабкість, головний біль, адінамія, тахікардія) виникають під кінець першої доби або на другий день хвороби. Лихоманка тримається впродовж 5-7 днів, температура тіла знижується критично. Місцеві зміни в ділянці виразки поступово гояться, й до кінця другою-третього тижня струп відривається. Зазвичай виразка буває одиничною, хоча іноді можуть бути й множинні (2-5 і навіть 36). Збільшення кількості виразок помітного впливу на перебіг захворювання не має, важливу роль тут відіграє вік хворого. До введення в практику антибіотиків серед хворих, вік яких перевищував 50 років, летальність була в п’ять разів вища (54%), ніж у осіб молодшого віку (8-11%).

У людей, яким зробили щеплення проти сибірки, зміни на шкірі можуть бути дуже незначними й нагадувати, радше, звичайні фурункули, а загальних ознак інтоксикації може й не бути.

Едематозний різновид шкірної форми сибірки зустрічається зрідка й характеризується розвитком набряку без видимого карбункула на початку хвороби. Захворювання протікає важче, з вираженими проявами загальної інтоксикації. Перегодом на місці щільного безболісного набряку з’являється некроз шкіри, що покривається струпом.

Буллезний різновид шкірної форми сибірки також є поодиноким явищем. За цього різновиду на місці типового карбункула у дільниці воріт інфекції утворюються пухирі, наповнені геморагічною рідиною. Вони досягають великих розмірів і розкриваються лише на 5-10 день хвороби. На їх місці утворюється велика некротична (виразкова) поверхня. Для цього різновиду сибірки характерні лихоманка й виражені симптоми загальної інтоксикації.

Еризипелоїдний різновид шкірної форми сибірки є явищем спорадичним. Його особливістю є утворення великої кількості білуватих пухирів, наповнених прозорою рідиною, розташованих на припухлій, почервонілій, але безболісній шкірі. Після розкриття пухирів залишаються множинні виразки, що швидко підсихають. Цей різновид характеризується більш легким перебігом і успішним результатом лікування.

Легенева форма сибірки починається гостро, протікає важко й навіть за сучасних методів лікування може закінчитися летально. Раптово з’являється сильна остуда, температура тіла швидко досягає високих показників (40С і вище), відзначаються кон’юнктиви (сльозотеча, світлобоязнь, гіперемія), катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів (чихання, нежить, хриплий голос, кашель). Стан хворого з перших годин хвороби стає важким, виникають сильні колючі болі у грудях, задишка, ціаноз, тахікардія (до 120-140 уд/хв). У мокротинні з’являється кров. Над легенями визначаються ділянки притуплення перкуторного звуку, сухі й вологі хрипи, іноді шум тертя плеври. Смерть настає за два-три дні.

Кишкова форма сибірки характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, болем в епігастрії, рідкими випорожненнями і блювотою. У блювотних масах і випорожненнях може бути кров. Живіт роздутий, різко болючий під час пальпації, є ознаки подразнень очеревини. Стан хворого швидко погіршується й у разі інфекційно-токсичного шоку він вмирає.

За кожної з описаних форм сибірки можуть розвитися сепсис з бактеріємією, виникати вторинні осередки (менінгіт, ураження печінки, селезінки тощо).

Діагноз і диференційний діагноз. Розпізнавання сибірки ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу (професія хворого, характер матеріалу, що оброблявся, місце надходження сировини, контакт з хворими тваринами тощо). Враховують також характерні зміни шкіри біля воріт інфекції (розташування на відкритих ділянках шкіри, наявність темного струпа, оточеного вторинними пустулами, набряк і гіперемія, анестезія виразки). Слід пам’ятати, що у людей, які отримали щеплення, всі зміни шкіри можуть бути слабо виражені й нагадувати стафілококові захворювання (фурункули тощо). Лабораторним підтвердженням діагнозу можуть бути виділення культури палички сибірки та її ідентифікація. Для дослідження беруть вміст пустули, везикули, тихорєцький випіт зі струпа. Якщо є підозра на легеневу форму сибірки, беруть аналіз крові, мокротиння, випорожнення. У разі шкірних форм гемокультуру виділяють рідко.

Взяття й пересилання матеріалу проводять з дотриманням усіх правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження матеріалу (шкіри, вовни) застосовують реакцію термопреципітації (реакція Асколи). Для виявлення збудника використовують також імунофлуоресцентний метод. Як допоміжний метод можна взяти шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном – антраксином. Препарат вводять внутрішньошкірно (0, 1 мл). Результат враховують через 24 і 48 годин. Позитивною вважають реакцію за наявності гіперемії та інфільтрату понад 10 мм у діаметрі за умови, що реакція не зникла через 48 годин. Необхідно диференціювати від фурункула, карбункула, пики, зокрема й від буллезної форми. Легеневу (інгаляційну) форму сибірки диференціюють від легеневої форми чуми, туляремії, меліоідозу, легіонеллезу й важких пневмоній інших етиологій.

Ще однією не менш небезпечною хворобою є холера. Її відносять до особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Збудник холери – холерний вібріон. Інкубаційний період хвороби – 1-5 діб. Джерелом інфекції є хвора людина й бактеріоносій. Хворі в гострій стадії виділяють збудника не тільки з випорожненнями, а й з блювотними масами. Вібріони добре зберігаються в зовнішньому середовищі, особливо у воді холодних водойм.

Ознаки захворювання. Хвороба починається гостро