Приватизація в Україні: передумови виникнення, історія та сучасний стан

Крім суто технологічних переваг, така модель відповідала соціальним сподіванням населення, оскільки передбачала залучення людей до цього процесу, надання кожному громадянинові рівної кількості державного майна.

Розділ ІІ. Історія приватизації в Україні: основні етапи

Історичний розвиток і досвід інших країн свідчать про доцільність широкого впровадження ринкових відносин, розумного поєднання та взаємодії різних форм власності. Приватизація розглядається сьогодні як найкращий спосіб реформування державної власності.

За період з початку приватизації і по теперішній час підходи до приватизації часто коригувалися, змінювалися пріоритети і моделі, що було викликано багатьма причинами. Серед цих причин були як об'єктивні, наприклад, узагальнення отриманого досвіду реформування державної власності, так і суб'єктивні, пов'язані з прагненням окремих владних кіл впливати на процеси перерозподілу державного майна. Проте незважаючи на певні негативні моменти сьогодні можна констатувати, що приватизаційна реформа в України має вже незворотний характер і попри всілякі нарікання вона створила необхідні умови для ринкової трансформації національної економіки.

Процес приватизації в Україні можна поділити на три етапи.

1993 – 1995 рр. – І етап;

1996- 1999 рр. – II етап;

з початку 2000 р. – III етап.

На першому етапі переважала змішана грошо-во-сертифікатна форма привласнення державної власності. За період з 1993 до 1995 р. з 14 000 підприємств близько 10 500 було приватизовано через оренду з викупом.

Стратегічні завдання приватизації на першому етапі її проведення через цілком зрозумілі причини мали більш політичний, ніж економічний характер:

якомога швидше створити прошарок власників, спроможних підтримати економічні реформи уряду;

звільнити державу від необхідності дотувати нерентабельні господарства, переклавши на нових господарів тягар відповідальності за їх роботу;

зняти загострення соціальної напруженості у суспільстві, викликаної різким падінням життєвого рівня, шляхом практично безплатної роздачі частини державного майна та надання ряду пільг робітничим колективам у ході приватизації їх підприємств.

Через явну перевагу політичних завдань над економічною доцільністю перед процесом приватизації на той момент гостро не ставили питання про поповнення державного бюджету.

На другому етапі через систему Національної мережі центрів сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати було продано більш як 13 000 пакетів акцій 6 912 підприємств України на загальну суму більш як 2 млрд грн. Крім того, ще більш як 7 000 пакетів акцій загальною вартістю 1, 6 млрд грн. було запропоновано для продажу за КС. Через центри сертифікатних аукціонів було вкладено більш як 32 мли приватизаційних майнових сертифікатів громадян України. За весь період сертифікатної приватизації населенням було отримано більш як 45, 7 млн, а вкладено в процесі придбання акцій більш як 43 млн приватизаційних майнових сертифікатів. За цей самий період з емітованих КС на загальну суму більш як 3, 3 млрд грн. населенням було отримано близько 30% від запланованої кількості КС.

За всіх негативних моментів, що супроводжували другий етап приватизації, не можна не відзначити його позитивні підсумки. За 1996 – 1999 рр. було:

ліквідовано державну монополію у багатьох галузях народного господарства, створено основи конкурентної ринкової економіки;

розподілено та закріплено значну частину державної власності в приватних осіб без істотних соціальних конфліктів, а також створено умови для подальшої концентрації власності в руках більш ефективних власників;

знижено навантаження на державний бюджет;

закладено основи нового корпоративного сектора економіки;

створено такі ринкові сегменти, як фондовий ринок і, зокрема, ринок корпоративних цінних паперів, мережа фірм – посередників з оцінки майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг;

мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами.

На третьому етапі продаж об'єктів здійснюється виключно за грошові кошти. Це зумовлено, з одного боку, необхідністю повернення Україною раніше зроблених великих кредитних позик у міжнародних фінансових інститутів і приватних інвесторів, а з іншого – вирішенням соціальних проблем, серед яких головна – підтримка працівників бюджетних організацій і пенсіонерів.

З метою сприяння здійсненню економічних реформ шляхом прискорення процесу приватизації майна та подальшого розвитку фондового ринку 29 грудня 1999 р. Президент України підписав Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» (№ 1629/99). Також вперше за коротку історію роздержавлення та приватизації Верховна Рада України прийняла Державну програму приватизації, розраховану на 3 роки – 2000 – 2002 рр. (Закон України від 18. 05. 2000 № 1723-ІІІ). Цей надважливий для розвитку економіки держави законодавчий документ накреслив основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, відчуження комунального майна, орієнтовні обсяги приватизації та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України. Основною метою роздержавлення протягом найближчих трьох років є створення у виробничій і невиробничій сферах економіки умов для ефективної діяльності підприємств, установ, організацій, а також створення конкурентного середовища.

Зараз органи приватизації, виконуючи Державну програму приватизації на 2000 – 2002 роки, передбачають такі цілі:

- збільшення частки приватного та корпоративного секторів у фінансово-господарській структурі країни;

- створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об’єкта та здійснюють ефективне управління ним;

підвищення ефективності приватизації державної власності через створення прозорого, інвестиційно привабливого