Рання творчість М.О. Волошина як етап ідейно-філософських шукань

 

 

Світоглядне становлення Волошина відбувалось під впливом двох головних чинників. По-перше, істотний вплив на ідейно-філософські шукання поета мали особливості загального стану й умонастрою в середовищі західноєвропейської та російської літературно-художньої інтелігенції початку ХХ століття: процес “окультного відродження” та російський духовний Ренесанс. М. Волошин, який з 1902 до 1917 року жив переважно у Франції, не міг не потрапити до орбіти “окультного відродження”, однак загальний стан західноєвропейського інтелектуального та духовного життя був лише тлом, що підготував ґрунт для серйозного інтересу поета до теософії. 

Значну роль у безпосередньому залученні поета до ідей окультизму та теософії зіграло знайомство та спілкування Волошина з Г. Мінцловою, що стала ініціатором багатьох містичних переживань поета. Творча взаємодія поета з Мінцловою була недовгою, але її вплив на світогляд Волошина був величезним, якщо не визначальним. Окультні теорії та ідеї, що повідомлялися Г. Мінцловою її “учням”, належали не їй, а Р. Штайнеру, тому ті, хто втягувався до орбіти спілкування з Г.Мінцловою, неминуче приходили до вчення Штайнера.

Антропософія Р.Штайнера стала підсумком природної еволюції тео-софських ідей, привнесених на західноєвропейський ґрунт. Якщо теософія О. Блаватської апелювала до східних, насамперед буддистсько-індуїстських духовних цінностей та міфології, не завжди зрозумілих неофітам, вихованим на традиціях західноєвропейської культури, то Р.Штайнер, реформувавши деякі положення теософії, узгодив її з християнськими духовними цінностями, що зробило його вчення популярним саме в західноєвропейському культурному просторі.

І хоча Волошин назвав “1900-й год, стык двух столетий” роком “духовного народження”, є всі підстави вважати саме 1905 рік поворотним пунктом у творчій біографії поета, коли для нього відкрився “целый мир совершенно нового знания и нового миропонимания, новой морали”.

Теософсько-антропософські мотиви поезії, що вперше з'являються в циклі “Звезда Полынь”, відбивають радикальний поворот у світогляді поета. Інтерес Волошина до теософії був не випадковим “захопленням”, а закономірним явищем, наслідком його природної духовної еволюції. 

Тема Кіммерії – його “духовної батьківщини”, теософсько-антропософські мотиви поезії 1905-1910 років вказують на радикальну зміну поетичного космосу Волошина, системи образів, колористичної палітри, хронотопа й тропіки. 

Поетичний імпресіонізм змінюється на медитативне самозаглиблення ліричного героя, а зіткнення та “взаємоотожнення” з природою Кіммерії зцілює його від гіркоти нерозділеної любові. Відтепер його ліричний герой не просто фіксує свої просторово-часові враження, а, усвідомивши свою мікрокосмічну єдність з Макрокосмом, цілком випадає з низки часу – він розчинений у Вічності. Про духовну єдність та ідейно-тематичну спорідненість віршів “планетарного” циклу з містико-окультним космогенезом Р. Штайнера свідчить не лише поетичне відображення головних ідей штайнерівського космогенезу, але й сам розгляд еволюції Всесвіту через призму “мікрокосму”, суб'єктивного людського “я”. 

У Сонеті “Сатурн” антропософські мотиви виражені Волошиним найбільш виразно й показово. Волошин називає стан “Сатурна” - “пращуром Лун и Солнц”, а “праобраз” крові поетично названий ним “звездным соком”, - “что темным языком лепечет в венах глухо”.

Волошинський образ “всезрящего” Сонця, яке “полишило” людину її високодуховного стану й таким чином скинуло її в “чресла ночи” фізичного існування, проте, не заважає поету вірити в можливість свого духовного воскресіння, коли в його душі буде “возжено иное”, духовне око.

Штайнеріанська ідея містичної Смерті-Воскресіння визначає поетичну структуру циклу “Руанский собор”, де п’ятий розділ “Смерть” знаходить своє продовження через шостий розділ “Погребение” і кульмінує в останньому сьомому розділі – “Воскресение”.

Душевна драма ліричного героя сягає своєї кульмінації в циклі “Киммерийские сумерки”, де у Волошина вперше з’являється художній образ Кіммерії, ще не зовсім ясний і осмислений, проте, виявлений вже цілком оригінально й цілісно. До вірша поета входить багатогранна символіка. “Праматерь” – земля, всесвітня Мати, жива й животворяща. Всі складові природного ландшафту Кіммерії – це сповнені життя та сили живі істоти, що в сукупності також є живим і одухотворенним цілим, землею-“Праматерью”. Лейтмотив Смерті-Відродження стане переважаючим у поетиці. Ліричний герой жадає Смерті та Воскресіння (перетворення як виходу на новий рівень), він їх знаходить і переживає, після чого в душі поета “кіммерійські сутінки” змінюються “кіммерійською весною”. 

Теософські ідеї збагатили творчість Волошина новими езотеричними знаннями та “новими” поетичними мотивами (міфологема Смерті-Воскресіння, мотиви езотеричного “шляху”, втілення в творчості “духовної батьківщини”, “взаємоотожнення” мікрокосму з Макрокосмом), суттєво трансформували поетичну палітру, систему образів та колористичну гаму поета, а також сформували його уявлення про зміст та призначення художньої творчості й поезії.

Аналіз теософсько-антропософських мотивів поезії М. Волошина раннього періоду творчості з погляду його ідейно-філософських шукань вбачається плідним і для аналізу поетичної творчості поета пізнього періоду, дозволяючи в динаміці простежити трансформацію поетичного космосу Волошина, систему образів, особливості його поетики й естетики.

 

 

1. Левичев И.В. Мистическая муза Максимилиана Волошина // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр “Крым”,