Роль сечової кислоти в реалізації лікувальних ефектів бальнеочинників курорту Трускавець (клініко-експериментальне дослідження)

Наприкінці лікування практично не змінилася чисельність кластерів: гіпоУЕ-гіпоУУ (3, 0%) ; гіпоУЕ-нормоУУ (9, 5%) ; нормоУЕ-гіпоУУ (4, 5%) ; нормоУЕ-гіперУУ (36, 5%), натомість відчутно (із 21, 0% до 33, 0%) збільшилась доля осіб із нормальними обидвома параметрами обміну. З іншого боку, приблизно вдвічі зменшилися частості хворих із комбінаціями гіпоУЕ-гіперУУ (5, 5%), гіперУЕ-гіперУУ (3, 5%), гіперУЕ-нормоУУ (2, 5%), вперше виявлено 2, 0% хворих із протилежними відхиленнями параметрів – поєднанням гіперУЕ із гіпоУУ.

З точки зору ризику розвитку уролітіазу чи подагри перші три кластери із перелічених є принаймі індиферентними, також не вплинула на їх загальну долю бальнеотерапія. З іншого боку, загальна частість патогенетично найбільш несприятливих комбінацій знизилась від 25, 0% до 11, 5%, що вкупі із підвищенням частості осіб із нормальними параметрами свідчить за патогенетично сприятливий ефект бальнеотерапії на обмін сечової кислоти.

З метою клінічної оцінки порушень обміну сечової кислоти нами запроваджено поняття дизурикозу із його кількісним вираженням.

Інтегральна кількісна оцінка ефекту бальнеотерапії проведена нами шляхом обчислення відношення початкового індексу дизурикозу до кінцевого. Найкращий лікувальний ефект отримано у хворих з гіпоУЕ-гіперУУ та гіперУЕ-гіперУУ, дещо гірший, але в рамках цієї ж градації “покращення” – у хворих І, ІІ і VI кластерів. “Незначне покращення” констатовано у хворих з нормоУЕ-гіпоУУ. Разом з тим, у осіб з початково нормальним рівнем уратів плазми в поєднанні із нормальною чи підвищеною їх екскрецією із сечею вираженість дизурикозу наприкінці лікування дещо зростала.

З метою вияснення ролі в ефектах БТК його складників нами було сформовано дві рівноцінні групи порівняння хворих із гіпоуУЕ-гіперУУ, в першій із яких було застосовано повний комплекс, тоді як в іншій озокерит не застосовувався. Показано, що вираженість гіпоУЕ зменшувалася відповідно на 0, 490 і 0, 585 бала, гіперУУ – на 0, 207 і 0, 031 бала. У підсумку вираженість дизурикозу у хворих, котрі отримували повний БТК, зменшилася у 2, 13 раза, що відповідає критерію “значне покращення”. Усунення із комплексу аплікацій озокериту суттєво не відбилося на ефективності редукції дизурикозу, яка склала 2, 04. Отже, сприятливий ефект БТК на порушений обмін сечової кислоти практично цілком можна віднести на рахунок води Нафтуся.

Окрема увага була приділена дослідженню зв’язків між станом обміну сечової кислоти і головними клінічними синдромами – астено-вегетативним, больовим та диспепсичним. Виявлено пряму кореляцію між вираженістю дизурикозу і астено-вегетативного (r=0, 765), диспепсичного (r=0, 702) і больового (r=0, 622) синдромів. Показано, що як у урологічних, так і у гастроентерологічних хворих зменшення вираженості дизурикозу супроводжується поліпшенням клінічного стану. Відсутність чи невиразність динаміки нормального рівня УЕ асоціюється із менш відчутною клінічною динамікою. В цілому зміни під впливом бальнеотерапії стану обміну сечової кислоти закономірно визначають її клінічну ефективність. Дизурикемія тісніше пов’язана із неспецифічними проявами захворювань, ніж дизурикоз.

Виявлене нами розмаїття типів обміну сечової кислоти та їх реакцій на БТК стимулювало пошук чинників, які зумовлюють існування того чи іншого типу метаболізму та його реактивність.

Припустивши, що одним із таких зумовлюючих факторів може бути фаза патологічного процесу в нирках, ми порівнювали параметри обміну сечової кислоти у здорових мужчин та ліквідаторів аварії на ЧАЕС, хворих на асептичний уратний і уратно-оксалатно-кальцієвий уролітіаз, калькульозний пієлонефрит в фазі ремісії, латентного чи активного процесів. Наша увага була сконцентрована навколо урикемії та її зв’язків з іншими параметрами гомеостазу з метою перевірки гіпотези про посередницьку роль сечової кислоти в механізмах дії бальнеотерапії на процеси життєдіяльності.

Показано, що наявність чи відсутність вторинного пієлонефриту, як і фаза останнього, є суттєвими факторами параметрів обміну уратів та характеру і сили взаємозв’язків між ними.

Згідно із концепцією загальних адаптаційних реакцій організму (ЗАРО), кожній ЗАРО притаманна певна констелляція функціонального стану головних адаптивних залоз (щитовидної, кори наднирників і гонад), яка визначає стан неспецифічної резистентності, працездатності, гемостазу, метаболізму тощо. Виходячи з даної концепції, нами проведено порівняльний аналіз параметрів обміну уратів у ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Обстежений контингент в цілому характеризується високою частістю патологічних (50, 0%) і преморбідних (27, 9%) ЗАРО, та низькою (22, 1%) – фізіологічних ЗАРО, що свідчить за дизадаптоз.

За умов песимальної ЗАРО – дизгармонійної підвищеної активації – УЕ значно зв’язана лише з реабсорбцією уратів та їх кліренсом. Підвищення індексу адаптації Поповича (ІАП) до 1, 7 зумовлює посилення цих зв’язків, а також виникнення помірного зв’язку із концентрацією в сечі креатиніну та добовим діурезом. Дальший ріст рівня адаптації знаменує утворення сильних зв’язків УЕ із гломерулярною фільтрацією і креатинінемією разом з втратою їх з добовим об’ємом сечі та концентрацією в ній креатиніну при збереженні зв’язків із реабсорбцією і кліренсом уратів. Дизгармонійна реакція спокійної активації зумовлює прямий значний зв’язок УЕ