Роль сечової кислоти в реалізації лікувальних ефектів бальнеочинників курорту Трускавець (клініко-експериментальне дослідження)

Отже, характер сумісних змін в результаті бальнеотерапії рівнів УЕ і кальційемії зумовлений констелляцією кореляційних зв’язків між низкою початкових параметрів, які є відображенням стану регуляторних процесів.

За результатом дискримінантного аналізу відібрано 6 варіант для включення в модель: калій плазми, УЕ, Са-АТФаза еритроцитів, хлоридемія, калій еритроцитів і фосфатемія. Коректність класифікації складає для першого типу 87, 5%, для другого – 85, 7%, в цілому – 86, 7%. Отже, з достатньо високим рівнем надійності за початковими величинами УЕ і низки параметрів електролітного обміну можна передбачити характер сумісних змін УЕ і кальційемії під впливом бальнеотерапії.

Відомо, що у ліквідаторів аварії на ЧАЕС з урологічною патологією імунодисфункція поєднується із гіпо- і нормоУЕ та гіперУУ, а бальнеотерапія на курорті Трускавець чинить сприятливу імуномодулювальну дію (Флюнт І. С. та ін., 2002). Оскільки нами показано сприятливий вплив бальнеотерапії на дизурикоз, тому було висунуто припущення про роль нормалізації обміну сечової кислоти у імуномодулювальній дії бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець.

Виявлено, що максимальна депресія фагоцитозу у хворих із активним КПН поєднується із мінімальним рівнем УЕ, мінімальним – гіперУУ та максимальним спряженням УЕ і УУ із параметрами цієї ланки імунітету. Редукція депресії фагоцитозу при переході активного запалення у латентне супроводжується незначною редукцією гіпоУЕ в поєднанні із різким послабленням її спряження з його параметрами. При цьому гіперУУ зростає, а спряження її з параметрами фагоцитозу проявляє тенденцію до ослаблення.

Досягнення ремісії, асоційоване із дальшим зменшенням вираженості пригнічення фагоцитозу, супроводжується нормалізацією рівня УЕ, чи навіть досягненням верхньої межі норми при збереженні гіперУУ, разом з тим спряження УЕ і УУ із фагоцитарною ланкою залишається на рівні активної фази.

Ліквідатори, хворі на асептичний уролітіаз, характеризуються мінімальним пригніченням фагоцитозу, максимальною концентрацією уратів в сечі, мінімальним спряженням УУ з параметрами фагоцитозу, другим рангом УЕ (в нижній зоні норми) і спряженням її з параметрами фагоцитозу на рівні латентної фази.

Обидва показники обміну сечової кислоти у цих хворих в мінімальній мірі спряжені із параметрами Т- і В-ланок імунітету. Обтяження уролітіазу латентним запаленням, спричинене поглибленням імунодисфункції, супроводжується помірним зниженням УЕ та УУ в поєднанні із посиленням спряження УУ (але не УЕ) з параметрами Т- і В-ланок. Маніфестація запального процесу, асоційована із максимально вираженою імунодисфункцією, супроводжується ще більшим зміцненням зв'язків параметрів уратів та Т- і В-ланок імунітету. Разом з тим, ремісія характеризується поєднанням максимального спряження параметрів із редукцією імунодисфункції. В цілому залежність між вираженістю гіпоУЕ та імунодисфункції пряма, натомість між УУ та імунодисфункцією – інверсна.

В руслі концепції про тісний взаємозв’язок фагоцитарної, Т- і В-клітинної ланок імунітету із системою гемостазу нами досліджені на цьому ж контингенті особливості стану гемостазу при різних фазах патологічного процесу та зв’язки його параметрів із урикемією. Разом з гемостазом розглядалися також параметри еритрону, позаяк пієлонефрит часто асоціюється із анемією, до того ж червоний паросток, поряд із білим, підлеглий дії малих доз радіації.

Виявлено, що для спостережуваного контингенту характерними є прояви синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та легкої гіперхромної макроцитарної гіпорегенераторної анемії.

Знову виявлено ту ж закономірність. Так, спряження УЕ із гемостазом і еритроном за умов асептичної фази мінімальне: мають місце лише 2 слабкі зв’язки. Поява латентного запалення супроводжується збільшенням їх кількості до 3 разом із ростом |r|. В активній фазі суттєвих зв’язків формується вже 5, з них 2 – значні, спряження стає суттєвим. На майже такому ж рівні залишається спряження і після досягнення ремісії: 4 зв’язки із 13.

Для об’єктивізації отриманого враження міра спряження параметрів обміну сечової кислоти із параметрами імунного статусу, оцінена за |r|, була співставлена із інтегральною оцінкою імунного статусу.

Констатовано, що найвідчутніша імунодисфункція (пригнічення фагоцитарної і Т-ланки в поєднанні із активацією В-ланки) має місце у хворих з активним калькульозним пієлонефритом: індекс Т імунного статусу складає 0, 679 (при нормі 1÷0, 734). Латентний процес супроводжується менш вираженою імунодисфункцією (0, 769). Мінімальні відхилення від норми імунного статусу відзначено у хворих в фазі ремісії пієлонефриту (0, 85) чи за відсутності останнього (0, 896).

Виявлено, що за максимальної імунодисфункції, яка супроводжує активний запальний процес, міра спряження УЕ з параметрами фагоцитарної, Т- і В-ланок імунітету, а також еритрону, судячи за |r|, середня, гемостазу – слабка. В фазі латентного запалення спряження послаблюється, особливо з параметрами фагоцитарної ланки, разом із ослабленням імунодисфункції, натомість з параметрами гемостазу – дещо посилюється. Разом з тим, ще менш виражена імунодисфункція в фазі ремісії супроводжується ослабленням спряження УЕ з параметрами еритрону, помірним посиленням – з параметрами гемостазу і фагоцитарної ланки та значним – з параметрами Т- і В-ланок імунітету. З іншого боку, асептичний уролітіаз супроводжується мінімальними значеннями |r| стосовно всіх чотирьох систем.

Отже, за умов відсутності пієлонефриту спряження УЕ із параметрами контактних захисних систем мінімальне і квантифікується як слабке. Розвиток латентного запального процесу супроводжується незначним посиленням (до середньої вираженості) спряження з параметрами еритрону і Т-, В-ланки імунітету при збереженні його на цьому ж низькому рівні стосовно фагоцитарної ланки і гемостазу. Маніфестація пієлонефриту асоціюється із максимальним спряженням урикемії з