Роман Джорджа Оруелла «1984» у контекстi антиутопiї першої половини ХХ столiття

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЖАДАНОВ ЮРIЙ АНАТОЛIЙОВИЧ

 

УДК 820-31 Ор. 091

 

 

10. 01. 04 – література зарубіжних країн

 

 

Дніпропетровськ-1999

 

Дисертацією є рукопис. 

Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету Міністерства освіти України. 

Науковий керівник: доктор філологічних наук, академік АН ВШ України, професор Міхільов Олександр Дмитрович, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету

Офіційні опоненти: доктор фiлологiчних наук, професор Демченко Володимир Дмитрович, Днiпропетровський державний унiверситет, завідувач кафедри журналістики; 

кандидат фiлологiчних наук, доцент Семейкiна Наталія Миколаївна, Харкiвська державна академiя культури, доцент кафедри літератури. 

Провідна установа: Сiмферопольский державний унiверситет, кафедра російської та зарубіжної літератури, Міністерство освіти України, м. Сімферополь. 

 

Захист відбудеться 17 листопада 1999 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08. 051. 12 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті (320625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп. 1, ауд. 804). 

3 дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету (320050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8). 

 

 

Актуальнiсть теми дослiдження. В ХХ сторiччi мрії про “земний рай”, “золотий вiк”, якi завжди супроводжували людство на шляху його розвитку, отримують реальнi шанси бути втiленими у життя, що приводить до трансформацiї двохтисячолiтньої утопiчної традицiї, переорiєнтацiї літератури на пріоритетний розвиток негативної утопiї (антиутопiї). Проблеми втіленої утопії, які стають актуальними саме в першій половині XX ст., з найбільшою виразністю постають в романі Дж. Оруелла “1984” – центральному творі цього жанру. Це зумовило необхiднiсть вивчення роману Дж. Оруелла у контекстi антиутопiї означеного перiоду. 

Вiтчизняне лiтературознавство пострадянського перiоду характеризується майже повною вiдсутнiстю спеціальних дослiджень творчостi видатного англiйського письменника та недостатньою вивченiстю феномена антиутопiї. Цю ситуацiю маловивченостi можна пояснити зневажливим ставленням до жанру негативної утопiї, яку довгий час не визнавали за рiвноцiнний жанр у просторi великої лiтератури, а також надмiрно полiтизованим пiдходом до творiв Дж. Оруелла, Є. Зам’ятiна, О. Хакслi, що заважало їх серйозному вивченню. 

Актуальнiсть дослiдження зумовлена по-перше, назрiлою у сучасному вiтчизняному лiтературознавствi необхiднiстю дати об’єктивну оцiнку антиутопiї першої половини ХХ ст., дослідити умови її формування i розвитку, взаємовiдносини з класичною утопiєю, по-друге, недостатньою вивченiстю творчостi засновникiв негативної утопiї ХХ ст. – Є. Зам’ятiна та О. Хакслi, якi своїми романами “Ми” та “Цей дивний новий свiт” надали творчий iмпульс подальшому розвитку одного з перспективних напрямкiв у сучаснiй лiтературi, по-третє, потребою звернутися до вивчення творчостi Джорджа Оруелла, який зробив великий внесок у справу формування і становлення негативної утопiї, надання їй статусу великої лiтератури. 

Ступiнь наукової розробки проблеми. В літературознавствi останнiх рокiв проблеми позитивної та негативної утопiї стають все бiльш злободенними й знаходять глибоке теоретичне осмислення. Про це свiдчать роботи як захiдноєвропейських дослiдникiв (Ф. Боумен, Г. Вудкок, Ж. Вюарне, Ж. Габель, Дж. Гаррет, А. Гарднер, Г. Гриффтс, Д. Гюнтер, Д. Дiчев, Р. Девiс, Р. Джексон, Г. Кейтеб, В. Колевськi, К. Кумар, Ф. Мануель, Г. Морсон, Р. Нозiк, Ф. Полак, Р. Рiс, Р. Сандерсон, Л. Сарджент, Р. Смол, Д. Сувiн, Е. Фромм, Є. Шацький, Дж. Шкляр и др.), так i українських (С. Безчетникова, О. Бiлько, О. Лазаренко, Л. Немировська, Л. Скуратовська, М. Епштейн) та російських науковцiв (Р. Арбiтман, Е. Баталов, С. Батракова, I. Бестужев-Лада, Є. Брандiс, К. Буличов, В. Волгiн, Вл. Гаков, Г. Гуревич, В. Гуторов, С. Залигiн, O. Звєрев, I. Iсаєв, В. Козак, Ч. Кiрвель, О. Кудрявцев, Н. Мудрагей, В. Новиков, О. Сабiнiна, В. Чаликова, Є. Черткова, В. Шестаков, А. Штеклi), якi з’явилися останнiм часом. 

Сьогодні пожвавлюється критичний аналiз i наукове дослiдження творчостi Є. Зам’ятіна, О. Хакслі, Дж. Оруелла – засновникiв негативної утопiї XX ст. (В. Акiмов, О. Басовська, О. Бiлько, М. Борецький, Я. Мащенко, О. Михайлов, В. Недошивiн, П. Палiєвський, Л. Ребрикова, А. Сафонова, Г. Сиваченко, Т. Каракан, В. Чаликова, Т. Чернишова та iн.). Останнім часом захищено кiлька дисертацiйних робiт, присвячених проблемам утопiї та антиутопiї (А. Бєгалiєв, С. Безчетникова, О. Бистрова, О. Голозубов, О. Лазаренко, Б. Ланiн, Г. Лiпiн, Л. Латинiна, О. Нiколенко, О. Петрова, С. Романов, О. Сабiнiна, А. Тимофєєва, С. Тузков, Л. Хабiбулiна). 

Заслуга цих дослiдникiв полягає у подоланнi однобiчного погляду на лiтературну спадщину Дж. Оруелла, Є. Зам’ятiна, О. Хакслi. Вiд суто полiтизованих публіцистичних оцiнок, якi мали мiсце у недалекому минулому, на сучасному етапi намiтився перехiд до серйозної лiтературознавчої роботи. 

Творчiсть Дж. Оруелла, видатного письменника сучасностi, привернула увагу західноєвропейських дослідників (Р. Рiс, Дж. Вудкок, Р. Уiльямс, А. Звердлiнг, К. Олдрiд, Т. Хопкiнсон). Всi вони пiдходять з рiзних бокiв до аналiзу феномена Дж. Оруелла, але поза їх увагою залишається найцiннiше – художнi особливостi творчостi англiйського письменника. У пострадянськiй критицi останнiм часом з’явилося декiлька робiт, якi є етапними щодо формування вiдношення до Оруелла-художника (В. Чаликова, В. Недошивiн,