Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Роман Джорджа Оруелла «1984» у контекстi антиутопiї першої половини ХХ столiття

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

єдиної природи утопiї та антиутопiї. 

У третьому пiдроздiлi першого роздiлу – “Особливостi втiлення утопiчних iдей у романах “Ми” Є. Зам’ятiна та “Цей дивний новий свiт” О. Хакслi” – подається аналiз вищезгаданих творiв з урахуванням висновкiв другого пiдроздiлу. 
Вибiр для аналiзу саме творiв Є. Зам’ятiна, О. Хакслi, Дж. Оруелла зумовлюється: 
1. Загальним визнанням в критицi романiв “Ми” Є. Зам’ятiна, “Цей дивний новий свiт” О. Хакслi та “1984” Дж. Оруелла за найбiльш вiдомих типових творiв негативної утопiї. (Цiєї точки зору дотримуються Вл. Гаков, Є. Черткова, Л. Iонiн, К. Буличов, О. Звєрев, В. Чаликова, Р. Гальцева, I. Роднянська, Т. Лахузен, А. Любимова). 
2. Необхiднiстю вивчення творчостi Є. Зам’ятiна як засновника антиутопiї в лiтературi ХХ ст., котрий розробив канони жанру, вiдштовхуючись вiд багатовікової утопiчної традицiї й полемiзуючи з нею. (Пiдхiд до Є. Зам’ятiна як засновника антиутопiї ХХ ст. знаходимо у роботах Р. Гальцевої, I. Роднянської, О. Звєрева, В. Чаликової, I. Шайтанова, Н. Мудрагей, Т. Лахузен, С. Максимова, С. Ендрюс та iн.). 
3. Творчi пошуки Є. Зам’ятiна та О. Хакслi в часі передували написанню роману “1984” й, за словами Дж. Оруелла, суттєво вплинули на загальний задум твору. (Це вiдзначають такi дослiдники, як Е. Гарднер, Д. Уайкс, Р. Рiс, Т. Хопкiнсон, Г. Гуревич, Вл. Новиков, Ю. Латинiна, О. Сабiнiна, М. Борецький, О. Бiлько, Л. Немировська). 
У підрозділі наголошується на послiдовності появи i значенні творiв для наступної лiтератури. Є. Зам’ятiну відводиться мiсце засновника жанру негативної утопiї у свiтовiй лiтературi ХХ ст., а О. Хакслi – мiсце талановитого послiдовника, продовжувача, який має свiй оригiнальний пiдхiд до проблеми втiленої утопiї, завдяки якому негативна утопiя стає на бiльш високий ступiнь свого художнього розвитку. 
У пiдроздiлi вiдзначається, що Є. Зам’ятiн та О. Хакслi продовжили багатовiкову утопiчну традицiю в ХХ ст., у своїх творах утiлили головнi риси негативної утопiї, якi стали потiм традицiйними, а саме: 
- зображення досконалого суспiльства, в якому автор на сучасному матерiалi реалiзує основнi положення позитивної утопiї, надаючи їм закiнченого абсурдного вигляду; 
- докорiнна змiна (в порiвняннi з попередньою утопiчною традицiєю) художнього завдання твору: не зображення досконалих держав (як у позитивнiй утопiї), не стiльки пародiювання положень iдеальних свiтiв (як у творах антиутопiчного корективу), скiльки глибинне бачення реальностi, в якiй цi положення намагаються здiйснити; 
- орiєнтацiя на умовно-негативний iдеал, на вiдмiну вiд умовно-позитивного в традицiйній утопiї; 
- пародiювання утопiчних канонiв; 
- змiна сюжетно-композицiйної будови твору: а) негативне ставлення автора до суспiльства, яке вiн зображає; б) сюжетна схема позитивної утопiї в антиутопiї повторюється зi знаком “-”; в) розвиток дiї визначається змiненою позицiєю героя: замiсть радості трiумфу (як у позитивнiй утопiї) – сумнiви героя в основних постулатах суспiльства, якi закiнчуються протестом проти системи; г) фабула антиутопiї неодмiнно має ключовi епiзоди: зустрiч з коханою жiнкою, суперечка головного героя з правителем, трагiчний фiнал; 
- значне розширення (в порiвняннi з традицiйною утопiєю) i суттєва змiна системи образiв; 
- створення романного конфлiкту мiж героєм i досконалим свiтом, на противагу попереднiй утопiї, де герой уособлює собою iдеальне суспiльство i є його невiд’ємною частиною; 
- оптимiстичний пафос усього твору, незважаючи на його трагiчну кiнцiвку. 
Пiдводячи пiдсумки аналiзу романiв “Ми” та “Цей дивний новий свiт”, відзначаємо, що зусиллями Є. Зам’ятiна та О. Хакслi антиутопiчний коректив, який iснував паралельно з позитивною утопiєю (Арiстофан, Г. Гоббс, Дж. Свiфт, Вольтер, С. Джонсон, Б. Мандевiль, С. Батлер, Т. Честертон, Р. Кiплiнг, Е. Фостер, Р. Нокс, К. Чапек), набуває закiнченого сформованого вигляду. Процес переходу утопiї вiд белетризованого трактату до утопiчного роману, започаткований у XVIII ст., продовжується на протязi XIX ст. i у ХХ ст. у творах Є. Зам’ятiна та О. Хакслi отримав своє блискуче завершення в надрах тепер уже антиутопiчного роману. 
У другому роздiлi – “Специфiка художнього свiту в романi Дж. Оруелла “1984” – зроблено спробу розглянути феномен цього великого англiйського письменника, визначити мiсце його у свiтовiй лiтературi. 
У першому пiдроздiлi другого роздiлу – “Творчiсть Оруелла в оцiнцi критики” – розглядається широкий спектр пiдходiв до оцiнки творчостi Оруелла, якi постiйно змiнювались протягом останнiх сорока семи рокiв, що минули пiсля смертi письменника. 
Лiтературна спадщина Дж. Оруелла має нещасливу долю: пiсля виходу в свiт його останнiх творiв “Скотний двiр” (1945) та “1984” (1949) iм’я письменника на довгi роки стає розмiнною картою у полiтичному протистояннi двох систем. На Заходi посилання на Оруелла були регулярними, коли робились черговi спроби скомпрометувати iдеї соцiалiзму та комунiзму. Тому в колишньому Радянському Союзi iм’я Оруелла майже не згадувалось, або, принаймнi, лише як пасквілянта, антикомунiста i т. п. За словами О. Звєрева, на Заходi Оруелл був давно канонiзований як провидець, полiтичний мислитель, але як художник вiн майже не дослiджувався. У працях захiдних вчених представлені: бiографiчний аналiз творчостi Оруелла (Р. Рiс, Дж. Вудкок, М. Шелден) ; аналіз його полiтичних поглядiв та симпатiй (А. Звєрдлiнг, Р. Вiльямс, К. Олдрiд) ; дослідження дiяльностi Оруелла з релiгiйно-мiстичної точки зору (К. Смолл) ; загальний негативний погляд на творчiсть письменника як автора невдалих творiв (Т. Хопкiнсон, Р. Вурхез). 
В
Фото Капча