Роман Джорджа Оруелла «1984» у контекстi антиутопiї першої половини ХХ столiття

У другому пiдроздiлi цього роздiлу – “До iсторiї cтворення роману “1984” – вiдзначається, що все життя письменника, вся логiка його творчостi – це лiнiя сходження до самопiзнання загальнолюдських iстин та iдеалiв i наближення до головного твору свого життя – роману “1984”. 

Аналiз творчостi Оруелла свiдчить про рiзний рiвень творiв письменника. Його раннi романи справедливо критикувались за їх суттєві вади. Традицiйний англiйський роман звичаїв Оруеллу не вдавався, бо його обдарованiсть мала зовсiм iншу природу. Прорив у творчiй бiографiї Оруелла вiдбувається з виходом у свiт сатиричної повiстi “Скотний двiр” (1945). У пiдроздiлi розглядається iсторiя виникнення твору, подається його загальний огляд, аналiз художнiх особливостей. Визначено, що для сучасного оруеллознавства найважливiшою є проблема визначення жанру твору. У дослiдженнях вiтчизняних, росiйських та захiдних вчених “Скотний двiр” характеризується як казка, притча, байка, утопiя та антиутопiя. Наша точка зору на жанрову природу “Скотного двору” базується на авторськiй позицiї у цьому питаннi й на аналiзi тексту твору. Ми визначаємо “Скотний двiр” як сатиричну повiсть з елементами антиутопiчного свiтосприйняття, в якiй утворився своєрiдний синтез казки, притчи, байки, утопiї та антиутопiї i яка стала останньою спробою перед написанням головного твору – роману “1984”. 

В останньому третьому пiдроздiлi цього роздiлу – “Проблематика i поетика роману “1984” – аналiзується тематичне, стилiстичне, художнє новаторство твору Дж. Оруелла. 

Аналiз проводився у двох напрямках: з одного боку, досліджувався зв’язок Оруелла iз свiтовою утопiчною традицiєю (критика i подальший розвиток), з другого, здійснювався комплексний аналiз твору, його художнiх особливостей з точки зору відношення до жанру негативної утопiї. 

Особлива роль Дж. Оруелла у розвитку утопiчної лiтератури першої половини ХХ ст. визначається: 1) високохудожнiм вирiшенням основних проблем попередньої утопiчної традицiї й злободенних питань сучасностi; 2) перенесенням акцентiв художньої оповiдi з вiдтворення соцiально досконалих держав (позитивна утопiя) чи критичного зображення утопiчних iдеалiв (антиутопiя) на змалювання катастрофiчних наслiдкiв їх повного впровадження у життя; 3) надання негативнiй утопiї завершеного, канонiчного вигляду: 

- iдеально недосконале суспiльство Оруелла носить виразний тотальний людиноненависницький характер; 

- тоталiтаризм як найбiльш страшне явище сучасної епохи стає головним об’єктом дослiдження i художнього вiдтворення у романi; 

- конфлiкт у романi має внутрiшнiй і зовнiшнiй характер: перший йде вiд “злочинних” думок героя, другий – є результатом протиправних дiй героя; 

- своєрiднiсть сюжету полягає у тому, що вiн розкривається не як оповiдна послiдовнiсть подiй, а як iсторiя виникнення, розвитку, становлення й загибелi Особистостi у суспiльствi знеособлених громадян; 

- система образiв має завершений і самодостатнiй характер; 

- художня структура роману характеризується складною системою лейтмотивiв (мотив опору, мотив стiни-огорожi, мотив спадкоємностi духовної культури людства), якi дозволяють яскравiше, гострiше вирiшувати традицiйнi проблеми утопiчної лiтератури; 

- фантастичний елемент у романi відіграє допомiжну, не сюжетотворчу (як у науковiй фантастицi) роль; 

- “1984”, як i личить творові антиутопiчного напрямку, має яскраво виражену сатиричну забарвленicть, що iснує на рiзних рiвнях роману; 

- Оруелл створює особливий тип художностi: у романі “1984” синтезуються споконвiчно iснуючi в утопiчних творах публiцистичнi, фантастичнi та белетристичнi елементи. 

Найважливiшою рисою не тiльки роману Оруелла, але й усiх творiв негативної утопiї першої половини ХХ ст., стає просторово-часова пiзнаваність, що знаменує собою перехiд вiд традицiйно утопiчного абстрагованого зображення iдеальної держави до вiдтворення реалiй сучасностi, сатирично гiперболiзованих, яким надано узагальнюючий характер. 

Новаторство Оруелла найбiльш виявилося у жанровiй своєрiдностi його творiв. Творчi пошуки письменника виявились у збагаченнi та ускладненнi художньої форми двох останнiх творiв, в яких Оруелл продемонстрував очевидне прагнення до полiжанровостi, тобто до синтезу рiзних жанрових тенденцiй. Становленню антиутопiчних творiв Оруелла сприяли класична утопiя, наукова фантастика, реалiстична лiтература i публiцистика. Звiдси витiкає специфiчна художня структура роману-антиутопiї, який об’єднує в собi риси наукової фантастики, соцiальної утопiї, фiлософського та сатиричного твору, публiцистики й наукового, iсторичного документа. У “Скотному дворi” до вищезгаданого додаються також риси казки, байки та притчi. Такий синтез рiзних жанрових типiв є характерною особливiстю творiв здiйсненої утопiї першої половини ХХ ст. 

Полiжанровiсть антиутопiї Дж. Оруелла – це не кiлькiсне, а якiсне явище. Конкретнi художнi форми рiзних жанрових типiв, що мають свої cтiйкi специфiчнi риси, об’єднуючись у негативну утопiю, вступають у складну взаємодiю, яка за наявностi провiдної жанрової домiнанти “здiйсненостi, реалiзованостi” формує нову художню єднiсть. 

Все це дало змогу поставити Оруелла на перше мiсце серед великої трійки антиутопістів першої половини ХХ ст. 

У дослідженні зроблена спроба обгрунтувати деякі важливі питання, що активно обговорюються протягом останніх років. Зокрема, йдеться про визначення взаємозалежності й самостійності утопії та антиутопії як літературних жанрів. Маючи спiльнiсть у генезисi, комплексi соцiально-полiтичних проблем, наборi мотивiв, розрiзнюючись метою, характером конфлiктiв, своєрiднiстю поетики, позитивна i негативна утопiя, являють собою два пiдвиди жанру