Роман Джорджа Оруелла «1984» у контекстi антиутопiї першої половини ХХ столiття

У першому пiдроздiлi цього роздiлу – “Проблеми дефiнiцiї, класифiкацiї, жанрових особливостей i функцiй утопiї (позитивної i негативної) ” – проаналiзовано характер та стан вивчення утопiчної лiтератури у вiтчизнянiй та зарубiжнiй науцi. Найбiльшi дискусiї виникають через вiдсутнicть чiтких дефiнiцiй термiну утопiя. У роботi проаналiзовано точки зору на цю проблему таких вчених, як Г. Гюнтер, Ж. Габель, Р. Джексон, Дж. Кейтеб, М. Ласкi, К. Мангейм, Ф. Мануель, Г. Морсон, А. Мортон, Ф. Полак, Л. Сарджент, Р. Стайтс, Е. Фромм, Дж. Шкляр, Е. Баталов, С. Батракова, I. Бестужев-Лада, Є. Брандiс, Вл. Гаков, Б. Гiленсон, Ю. Давидов, В. Дмитрiєвський, С. Залигiн, O. Звєрев, Ю. Кагарлицький, Ч. Кiрвель, А. Клiбанов, О. Лазаренко, O. Лосєв, А. Свєнтоховський, Л. Скуратовська, В. Чаликова, Є. Черткова, В. Шестаков та iнших, що дало змогу визначити головнi, суттєво важливi риси утопiї як феномена суспiльної свiдомостi та лiтературного жанру. 

У пiдроздiлi наводяться основнi пiдходи cучасної науки до визначення утопiї. Утопiя трактується як неiснуюча, досконала країна; мрiї про щастя; зображення досконалого суспiльного устрою, позбавленого наукового обгрунтування; довiльне конструювання iдеалiв; загальна назва планiв, проектiв, для реалiзацiї яких немає практичних пiдстав; нездiйсненнi плани соцiальних перетворень; сукупнiсть соцiальних iдей, лозунгiв, цiлей, якi мають вiдтiнок популiзму; лiтературний жанр, який змальовує неiснуюче досконале суспiльство. 

У сучасному лiтературознавствi важливе мiсце займає проблема спiввiдношення утопiї та фантастики. Про це свiдчать роботи українських та російських вчених (Є. Брандiс, О. Бритиков, Вл. Гаков, Г. Лiпiн, Л. Скуратовська, Т. Чернишова та iн.) i зарубiжних науковцiв (Р. Бауер, Д. Гриффтс, Т. Клерсон, Д. Сарджент та iн.), на основi аналізу яких робиться висновок про наявнiсть фантастичної образностi в утопiчних творах. Проте в останніх наукові гiпотези, iдеї не стають метою (як у науково-фантастичних романах, повiстях i оповiданнях), а є лише засобом, що дозволяє найкраще розкрити задум письменника – зобразити iдеальне (досконале чи недосконале) суспiльство. 

У роботi пiдкреслюється, що на початку ХХ ст. пiд впливом бурхливого розвитку науково-технiчного прогресу й соцiально-полiтичних перетворень складаються умови для здiйснення споконвiчної мрiї людства про iдеальне суспiльство, про щасливе життя. Це, в свою чергу, викликає подальшу модифiкацiю утопiї. 

У пiдроздiлi наводяться рiзноманiтнi класифiкацiї утопiї, якi дають змогу з рiзних бокiв пiдiйти до характеристики цього непростого явища суспiльної свiдомостi й жанру лiтератури. 

Найголовнiшою визначається така лiтературна утопiя, яка впливає на iншi її форми й типи. Серед функцiй утопiї релевантною є критична, завдяки якiй утопiя висловлює своє негативне ставлення до iснуючого ладу. 

Особливу увагу у підрозділі придiлено специфiчним особливостям лiтературної утопiї. У пiдроздiлi наведена рiзноманiтна гама думок, поглядiв з цього питання українських, російських та зарубiжних дослiдникiв. Найважливiшими, на нашу думку, є: орiєнтацiя на iдеал; критика iснуючого суспiльства; утвердження зразка бажаного досконалого суспiльства; вiдсутнiсть конфлiктiв у змальованому суспiльствi; перфектибiлiзм (переконанiсть у можливостi досягнення досконалостi) ; деталiзована розробка рiзноманiтних сфер життя змальованого суспiльства; цiлiснiсть (як протиставлення роздрiбненостi сучасностi) ; нiгiлiстичне ставлення до дiйсностi; антиiсторизм (у ставленні до минулого i майбутнього) ; нормативнiсть, апрiоризм. Ці характерні ознаки лiтературної утопiї доповнено аналізом художніх творів. Основнi характернi риси утопiї подаються авторами не в теоретичних положеннях, а реалiзуються у всiй художнiй структурi твору: його проблематицi, характерному сюжетi, особливiй композицiї, своєрiдному зображенні образної cистеми. 

Найголовнiшою проблемою утопiчної лiтератури у ХХ ст. стає проблема здiйсненостi-нездiйсненостi утопiї, яка, загалом, приводить до появи антиутопiї. Порiвняно з позитивною класичною утопiєю проблема визначення антиутопiї ускладнюється тим, що вона й досi не має єдиної назви: у працях сучасних вчених у рiзних спiввiдношеннях вживаються термiни “какотопiя” (погане мiсце, держава зла) ; “негативна утопiя” (альтернатива позитивнiй утопiї) ; “контрутопiя” (свiдоме протиставлення iншiй, написанiй ранiше, утопiї) ; “дистопiя” (погане мiсце, перевернута утопiя) ; “квазiутопiя” (уявна, несправжня утопiя) та iншi. Найбiльш поширенi у науковiй лiтературi термiни “негативна утопiя”, “антиутопiя” й “дистопiя”. В роботi вiддається перевага класифiкацiї В. Чаликової, за якою поняття негативна утопiя пiдпорядковує терміни антиутопiя й дистопiя. Такий розподiл припускає iснування й позитивної утопiї, що є кроком до одного з головних положень дослiдження про єдиний утопiчний простiр, котрий об’єднує позитивну й негативну утопiю як генетично споріднені, а не протиставлені один одному. Негативна утопiя, представлена двома чiтко окресленими потоками, має закiнчений вигляд. Антиутопiя розумiється як категоричне заперечення самої можливостi побудови iдеального досконалого суспiльства. Дистопiя, не заперечуючи iснування утопiчних iдеалiв, нацiлена на вiдображення жахливих наслiдкiв непродуманих дiй при запроважденні їх у життя. У рiзноманiтних визначеннях негативної утопiї, яки наводяться у пiдроздiлi, присутнi мотиви: протиставлення утопiї (Е. Араб-Огли, Е. Баталов, К. Кумар, В. Чаликова) ; зображення згубних наслiдкiв втілення утопiчних iдеалiв у життя (Б. Гiленсон, М. Бердяєв, Е. Ендрюс, Т. Лахузен, С. Максимова, В. Муравйов) ; карикатури на утопiю (Ж. Габель, I. Дiчев) ; пародiї на досконалi, iдеальнi мiста й держави (Г. Морсон) ; глибинного усвідомлення реальностi, в якiй здiйснюються утопiї (О. Звєрев, В. Новиков) ; негативної педагогiки, яка пiдштовхує людство до пошукiв альтернативних шляхiв розвитку (О. Сабiнiна, Є. Черткова). 

Деякi дослiдники (Вл. Гаков, С. Залигiн, В. Чаликова) називають негативну утопiю соцiальною