Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розрахунково-графічна робота з дисципліни «Статистика» №РГР000012

Предмет: 
Тип роботи: 
Розрахунково-графічна робота
К-сть сторінок: 
44
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Розрахунково-графічна робота
з дисципліни «Статистика»
 
 
Завдання
 
Питання теоретичної частини:
Статистика продукції, товарів та послуг.
 
Практична частина. Варіант №1:
Побудувати ряд розподілу робочих кожного цеха і всього заводу по кваліфікації (розрядам).
Розрахувати відносні величини структури, які характеризують склад робочих кожного цеху і заводу в цілому по кваліфікації.
Визначити дисперсію тарифного розряду в кожному цеху і по заводу в цілому; середню із цехових дисперсій; міжцехову дисперсію. Пояснити зміст дисперсій. Використовуючи їх, перевірити правило складання дисперсій.
З вірогідністю 0, 954 визначити помилку вибірки для середнього тарифного розряду робочих заводу і для частини робочих, які мають 5-тий розряд. Вказати межі значень цих показників в генеральній сукупності. Якою повинна бути чисельність вибірки, щоб помилка вибірки з цією вірогідністю для середнього тарифного розряду не перевищувала 0, 2?
1. За допомогою графічного метода визначити форму зв’язку між тарифним розрядом і заробітною платою робочих цеха №1 з №1 по №20 включно (п=20).
2. Вичислити параметри рівняння регресії, які характеризують залежність між тарифним розрядом робочих і їх заробітною платою. Пояснити зміст отриманих параметрів.
3. Визначити ступінь тісноти зв’язку між признаками, які ми розглядали.
 
Частина І: статистика продукції, товарів та послуг
 
Статистика продукції
Статистика (state – стан) – це сукупність даних спостережень. Статистична сукупність – це, як правило, кількісна оцінка явища, що досліджується, зібрана одночасно з різних джерел в одному місці в різний час (числові значення). Статистика як наука покликана відображати реалії суспільного життя, його проблеми, успіхи і невдачі. Оволодіння методами статистичного вимірювання і аналізу складних суспільних явищ – невід’ємний елемент підготовки висококваліфікованих економістів. У системі економічного навчання місце статистики, як дисципліни, обумовлено її роллю у науковій та практичній діяльності людини. Надмірна централізація статистики в минулому сприяла формуванню відомчої монополії на збір і обробку інформації,   позбавляла статистичні органи аналізу та контролю. Недосконала методологія та прямі приписки зменшували вірогідність офіційних статистичних даних. Низький рівень статистичної роботи не відповідав вимогам життя; фундаментальні методи дослідження і досвід зарубіжної науки недооцінювались. Для того, щоб підняти статистику до сучасного наукового рівня, задовольнити проблеми системи управління та інших соціально-економічних суб’єктів в якісній, різноманітній і своєчасній інформації, потрібна докорінна її перебудова. Статистика має ряд суттєвих специфічних особливостей, що відрізняють її від інших наук. Ці особливості пов’язанні з пізнанням суспільно-економічних явищ і процесів, тобто характеристикою кількісної їх визначеності (характеристика зміни чисельності населення, його структури, випуску продукції в різних галузях народного господарства, чисельності робітників, зміни показників ефективності галузей народного господарства, співвідношення між обсягом виробництва і закупленої сільськогосподарської продукції, тощо). Першочерговим завданням статистики є оптимізація звітності, приведення обсягу інформації до потреб системи управління в умовах переходу до ринкових відносин. Впровадження замість суцільної звітності вибіркових обстежень, одноразових обліків, опитувань призведе до поглиблення аналізу. Це стосується передусім інвестиційних процесів, використання виробничого потенціалу, ресурсозбереження, збалансованості економіки, соціальної сфери, моральних і екологічних проблем. Крім того, слід розширити прогнозні функції статистики. Забезпечення вірогідності і надійності статистичної інформації можливе за умови підвищення наукового рівня всієї статистичної методології, наближення її до методології і стандартів світової практики. Це стосується, зокрема, методології оцінки збалансованості матеріальних і фінансових ресурсів, визначення витрат в народному господарстві, побудови зведених індексів, аналізу динаміки інфляційних процесів і купівельної спроможності грошей, оцінки життєвого рівня населення, обчислення індексів-дефляторів за макроекономічними показниками. Статистика тісно пов’язана з математикою, проте математика користується абстрактними теоремами, які не розглядають співвідношення з реальною дійсністю. Дійсні ж процеси соціальних, економічних та інших явищ вивчає статистика. Це вимагає від неї пізнання складних умов і чинників розвитку явищ і процесів. Реорганізація структур економічних і господарських органів управління, реалізація принципів територіального самоуправління викликають подальший розвиток регіональної статистики, вдосконалення методології міжтериторіальних і міжнародних порівнянь. Основні принципи статистичного дослідження Aрунтується на принципах матеріалізму. Так, статистика вивчає суспільні явища не ізольовано одне від одного, а виходячи з їх взаємозв’язку і взаємозалежності, виділяє різні типи і форми явищ, вивчає особливості їх та оцінює вилив факторів які формують варіацію та динаміку явищ. Суспільні явища розглядаються в їх розвитку, виявляються напрями та тенденції розвитку.. З точки зору обліку та економічного призначення промислова продукція являє собою прямий корисний результат виробничої діяльності промислових підприємств, виражений або у формі продукту, або у формі виробничої послуги (робіт промислового характеру). З цього визначення випливає:
1) продукція є результатом діяльності підприємства, тому сировина або матеріали, що ще не вступили у виробництво, не можуть бути зараховані як продукція цього підприємства, хоч у випадку її реалізації будуть одержані відповідні суми. Аналогічно, якщо яке виробляє верстати, реалізує устаткування, виготовлене на іншому заводі, що стало для нього зайве, то це також не буде враховано як реалізована продукція;
2) продукція є результатом виробничої діяльності промислового підприємства. Тому результат діяльності непромислових цехів підприємства не є промисловою продукцією і обліковується окремо. Так, результати роботи відділу капітального будівництва підприємства по ремонту будинків і споруд, будівництву нових об’єктів потрапляють у статистичні звіти щодо будівництва;
3) у продукцію включають тільки корисний результат діяльності підприємства. Тому брак не є продукцією. Суми від реалізації виробів, що являють собою брак не можуть бути зараховані як продукція;
4) продукція – прямий результат діяльності підприємств. Побічний результат - відходи та покидьки – не є продукцією. Так, стружки та обрізки деревини, які є на меблевій фабриці і реалізовані підприємству, що виготовляє з них будівельні матеріали. на будуть продукцією, а на одержану суму слід зменшити вартість сировини меблевого підприємства.
Разом з тим побічні продукти, передбачені планом виробництва підприємства і які мають самостійне значення (макуха при виробництві рослинного масла. патока, одержана при виробництві цукру та ін.), вважаються продукцією. Продукція може мати форму або продукту, або виробничої послуги (робіт виробничого характеру). Продуктом є такий результат виробничої діяльності підприємства, який має речовий, предметний характер. Роботи промислового характеру є результатом виробничої діяльності підприємства, який не носить форми продукту, і виражається або у відновленні втраченої споживчої вартості (наприклад, продукція авторемонтного підприємства), або в збільшенні раніше створеної вартості (наприклад, хромування або фарбування виробів на спеціалізованих підприємствах). У момент обліку на підприємствах продукція може мати різну ступінь готовності. Готовий виріб – це продукт, що на певному підприємстві пройшов всі стадії обробки, дістав документальне підтвердження про свою готовність і може бути відвантажений за межі підприємства. На практиці готовність виробу визначається моментом передачі його на склад готової продукції та оформленням відповідних документів. Підтвердженням готовності виробу є передача його замовнику. У всіх випадках готовність продукції визначають на основі даних документованого обліку. Напівфабрикат – це продукт, який закінчили обробляти в межах будь-якого основного цеху підприємства крім того, що випускає готову продукцію. Разом з тим готові вироби одного підприємства можуть бути використані як напівфабрикати на іншому, якщо вони будуть оброблятись. Незавершене виробництво – сировина та матеріали, що почали оброблятись, але виробництво готової продукції чи напівфабрикатів з них ще не закінчилось, або вже закінчилось, але вироби ще на прийняті ВТК. Такий розподіл результатів діяльності підприємства на три стадії по мірі готовності продукту потрібний для визначення показників, що характеризують обсяг промислової продукції. Основним методом обліку продукції є її облік в натуральному вираженні. При цьому обсяг продукції характеризують у фізичних одиницях міри (тонах, метрах); вона виступає як певна кількість конкретної споживчої вартості. Облік продукції в натуральному виразі потрібний для управління пропорційним розвитком окремих галузей народного господарства. На основі даних такого обліку складають баланси основних видів промислової продукції. Результати обліку продукції в натуральному вираженні використовують для розрахунку всіх показників обсягу продукції та виробництва. Виходячи з контрольних цифр, державних замовлень, а також замовлень споживачів та органів матеріально-технічного забезпечення на продукцію (роботи, послуги), підприємства самостійно розробляють та затверджують плани обсягу виробництва і випуску продукції в натуральному і вартісному вираженні. Первинний облік підприємства враховує випуск усіх без винятку виробів та виробничих послуг, причому кожен з них враховується за всіма параметрами – розміром, сортом, артикулом тощо. Обліку підлягають всі готові вироби і напівфабрикати. Такий облік необхідний для контролю за використанням матеріальних та трудових ресурсів при виробництві продукції. Однак номенклатура промислової продукції дуже широка та різноманітна й згідно з прейскурантом оптових цін перевищує 10 млн. найменувань. В статистичній звітності підприємства відображають дані за звітною номенклатурою, яка включає приблизно 10 тис. найменувань. По міністерствах та відомствах випуск промислової продукції враховують за номенклатурою, яка нараховує приблизно 4000 позицій. У державних планах позицій ще менше. Але майже всі підприємства випускають багато різних видів однієї і тієї ж самої продукції, які мають однакову споживчу вартість. Тоді обсяг виробництва у статистичних звітах показують в умовно-натуральних одиницях виміру. Основним показником в вартісному виразі сьогодні є обсяг продукції, робіт чи послуг в оптових цінах підприємства без ПДВ і акцизного збору, в порівняних цінах і в діючих цінах поточного року. Обсяг продукції визначають без вартості внутрізаводського обороту. Внутрізаводським оборотом вважається вартість тієї частини виробленої готової продукції, яка використовується на власні виробничо-промислові потреби. В останні роки статистика відмовилась від терміну валовий та товарний випуск в натуральному виразі. Під валовим випуском розуміють як продукцію, відпущену на сторону, так і продукцію, витрачену на промислово-виробничі потреби підприємства. В товарний випуск продукції включають лише продукцію, призначену для відпуску на сторону.
Основні елементи обсягу продукції:
1. готові вироби виготовлені за звітний період і призначені для реалізації за межі підприємства, своє капітальне будівництво і будівництво непромисловим господарствам свого підприємства;
2. напівфабрикати власного виробництва відпущені на сторону або своєму капітальному будівництву і непромисловим організаціям свого підприємства;
3. вартість робіт і послуг промислового характеру виконані на замовлення інших організацій або непромислових організацій свого підприємства;
4. вартість робіт з освоєння та впровадження нової техніки, виконаних за рахунок прибутку (включають в обсяг продукції в порівняних цінах).
Не включають в обсяг продукції:
1. вартість виробів, напівфабрикатів і робіт промислового характеру, які не відповідають державним стандартам і ТУ;
2. вартість перепродажу куплених матеріалів, напівфабрикатів виробів які відпущені на сторону без обробки на даному підприємстві;
3. вартість відходів виробництва;
4. продукція, отримана за бартером.
До недавнього часу статистика використовувала терміни чиста продукція та вартість обробки. Під чистою продукцією розуміли частину виробленої в промисловості продукції, яка еквівалентна поняттю «знову створена вартість». Практично чисту продукцію розраховували, як різницю валовою продукцією та сумою матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Вартість обробки ще називають умовно чистою продукцією. Обчислювали вартість обробки, як різницю між валовою продукцією і вартістю спожитих предметів праці. Отже чиста продукція відрізняється від вартості обробки тим, що включає амортизаційні відрахування. В зв’язку з переходом України на міжнародну систему обліку і статистики з 1999 р. в статистичній звітності відображається показник «додана вартість». За західною методологією додана вартість розкладається на три компоненти:
1. факторні витрати (заробітна плата, прибуток, амортизаційні відрахування);
2. чисті (без субсидій) непрямі товарні податки;
3. чисті (без субсидій) непрямі нетоварні податки (реєстраційні або чергові збори, поштові та судові мита, ліцензійні платежі, податки на нерухомість тощо).
Обсяг продукції виражається також і в трудових одиницях виміру, як добуток кількості продукції в натуральному виразі на нормальну трудомісткість одиниці продукції в людино-годинах або людино-днях. Крім вищенаведених показників, які характеризують обсяг виробництва використовують термін «реалізована продукція», який частіше є характеристикою фінансових результатів діяльності. Під реалізованою продукцією розуміють вартість відвантаженої і оплаченої покупцем продукції, гроші за яку надійшли на рахунок підприємства. Заборонено включати в реалізовану продукцію ту, що оплачена покупцем, але не відвантажена. Практично реалізовану продукцію за звітний період визначають як товарної продукції в діючих цінах за звітний період нереалізована продукція випуску минулих періодів, без нереалізованих залишків продукції звітного періоду. Динаміку обсягів виробництва вивчають за допомогою індексного методу. При цьому традиційно використовують систему спів-залежних індексів. Індекс вартісного обсягу продукції (обсягу продукції в діючих цінах). 5. Індекс фізичного обсягу продукції (обсягу продукції в порівняних цінах) Так як індекс цін визначається такою формулою, Співвідношення використовують для визначення індексу цін. Для вивчення динаміки обсягу використовують середньозважені індекси. Індекс середнього фізичного обсягу продукції- індивідуальні індекси фізичного обсягу продукції; – ваги, якими є обсяг продукції в цінах базисного періоду. Якщо відомі дані про індивідуальні індекси цін, то можна використати таку формулу індексу фізичного обсягу продукції Зручність цього індексу полягає в тому, що немає потреби здійснювати перерахунок обсягу продукції звітного періоду в цінах базисного періоду. Інформацію про промислову продукцію дає статистична звітність за формою 1-П «Звіт підприємства з продукції».
 
Статистика товарів
Товар і його властивості. Види товарів та їх класифікація. Величина вартості товару і фактори, що на неї впливають
Якщо вас запитати: чи знаєте ви, що таке товар? Напевно, більшість відповість, що знає. Адже кожен з вас щоденно щось купує. Ці речі називають товарами. Але чи задумався хто-небудь з вас над питанням – чому речі, продукти праці стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару, оцінює його лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, стан, запас і т. д. Однак ці властивості не можуть дати відповідь на запитання: чому одна і та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших товаром не стає?
Щоб з’ясувати, що являє собою товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб вироблені певним господарюючим суб’єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані, можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку вони є натуральними продуктами, а в третьому стають товаром. Чому? Адже за своїми властивостями, формою, якістю, призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту треба шукати не у властивостях, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Тому, товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання. Він має бути суспільним благом. Але цього мало. Суспільство має визначати це благо через його продаж – купівлю. Якщо ж вони не продані і за них не отримано певного еквіваленту, то вони товаром бути не можуть.
Отже, товар – це продукт, призначений для продажу. Він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т. д.), чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення не має.
Товар має дві властивості (рис. 1):
- здатність задовольняти певну потребу людини (споживна вартість);
- придатність для обміну на інший товар (мінова вартість).
Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживаною вартістю.
Товари, як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі – у одязі; треті – у засобах пересуваннях, четверті у послугах культурного призначення. За способом споживання або використання споживні вартості поділяються на три основні види: предмети споживання, засоби виробництва і послуги.
Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо, як життєві, матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг і т. д.).
Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, споруди, машини, обладнання, сировина, матеріали і т. д.).
Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними, неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.
Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.
Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.
Крім того, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей і т. д. А це означає, що хоча споживна вартість є категорією вічною, поза ставленням людей до неї вона не існує.
Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.
При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.
Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.
Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності, для того, щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і проявляє себе через їх обмін, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім проявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.
Вартість робить товари порівняльними. Кількість праці, затраченої на виготовлення товару, знаходить своє втілення у величині вартості товару.
Наприклад, товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”. Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1: 2 – це форма, тобто те, з чим ми маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це вартість товару.
Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність вартості та споживної вартості. Отже, споживні вартості різних товарів якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людини, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї і тієї ж загальнолюдської праці.
Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати за умови, якщо вона має споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не купується).
Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною спеціалізацією робітника, умовами виробництва. Наприклад, щоб стати кравцем, треба вчитися, а щоб пошити одяг, необхідно мати певні матеріали і кравецькі інструменти. Будівельнику потрібні інші знання, умови та знаряддя. Лікарю потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, будівельника, лікаря – це не одне і те саме. Вони відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності і найголовніше, – результатом: кравець шиє одяг, будівельник будує житло, лікар лікує хворих.
Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.
З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів, мозку, нервів. Не має значення, хто працює: лікар, кравець, селянин, будівельник – затрати ці є обов’язковими, вони не прив’язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.
Праця товаровиробників, взята за затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.
Отже, ми з’ясували, що вартість – це втілена в товарі праця. Тож постає питання: як виміряти її величину? Адже не має єдиної міри, за допомогою якої можна було б виміряти розумову, фізичну, нервову енергію, яку людина витрачає під час роботи. Тому враховуючи, що будь-яка праця відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення.
Розрізняють також індивідуальну і суспільно-необхідну працю і відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природних умовах. В результаті на виробництво товарів одного виду, маси, якості витрачається різна кількість праці, що втілюється в затратах робочого часу. Тому у товарах втілюється різна індивідуальна вартість.
Але на ринку товари оцінюються покупцями однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними затратами праці, а суспільно-необхідним робочим часом.
Суспільно-необхідний робочий час – це такий час, який є необхідним для виготовлення певної споживної вартості за наявних суспільно-нормалізованих умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості і інтенсивності праці. Суспільно-необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.
Продуктивна сила праці визначається рівнем розвитку науки, продуктивними здібностями, досвідом, кваліфікацією. Інтенсивність праці – це насиченість, наповненість робочого часу продуктивною працею.
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (без кваліфікації). Складна праця (кваліфікована) вимагає спеціальної підготовки. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої.
Закон вартості і його роль в умовах ринкової економіки. Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, називають законом вартості.
Фактичні витрати робочого часу на певне благо в різних товаровиробників не є однаковими. Це пов’язано з знаряддям праці, інтенсивністю, рівнем підготовки виробників. Через це час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називається індивідуальним робочим часом. А мірилом суспільної вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.
Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку. Це суперечило б прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня.
Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Якщо для пошиття одягу використовуються ручні машини, машини з ніжним приводом та електричні, то на виготовлення певної споживної вартості витрати різні. Перша група витрачає 12 годин і виробляє 10 тисяч одиниць товару, друга – 10 год. і 10 тис., третя – 8 год. і 10 тис. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.
Приклад свідчить, що реалізація товарів за їх суспільною вартістю призведе до того, що перша група виробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції втрачатиме 2 год., а третя група, навпаки, 2 год. виграватиме, оскільки їх індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.
Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, різноманітні не тільки за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються з затратами простої праці, інші потребують новітніх технологій, спеціальних знань (складна праця). За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.
Закон вартості в умовах розвинутого виробництва діє як закон цін. Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.
1. Якщо певного блага виробляється менше, ніж існує потреба в ньому, то попит на нього буде зростати і, відповідно, ціна буде вищою, ніж вартість. Виробник одержить більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюється. Але як тільки випуск продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Починається зворотній процес: виробництво скорочуєтья.
2. Функція закону як рушійної сили полягає в тому, що він стимулює виробників постійно зменшувати індивідуальні витрати (запроваджувати нову техніку і технологію).
3. Закон вартості впливає на соціальну диференціацію виробників, перетворюючи частину із них на таких, що розширюють виробництво і на таких, що розорюються. Закон вартості сприяє стимулюванню і розвитку виробництва.
Конкурентноздатність товару, її оцінка. Життєвий цикл товару та його стадії. На ринок має виводитися лише високо конкурентноспроможний товар. Будь-який товар, винесений на ринок, фактично проходить перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб. Кожен покупець купляє той товар, який найбільш повно задовольняє його особисті потреби, а маса покупців – той, який більш відповідає суспільним потребам, ніж товари-конкуренти. Тому передусім потрібно виробити сучасне уявлення про конкурентоспроможність товару.
Конкурентоспроможність товару, тобто можливість збути його на будь-якому ринку, можна визначити, лише порівнюючи товари конкурентів між собою. Іншими словами, конкурентоспроможність – поняття відносне, чітко прив’язане до ринку і терміну продажу. Визначаючи конкурентоспроможність, необхідно насамперед враховувати економічні показники експлуатації товару. Йдеться про те, що затрати покупця складаються з двох частин: витрати на купівлю (ціна товару) і витрати, пов’язані із споживанням (купівля запасних частин, ремонт тощо), що називається ціною споживання.
Ціна споживання істотно перевищує продажну ціну: в загальних експлуатаційних витратах за весь період «життя» вантажного автомобіля, наприклад, продажна ціна займає лише 15%, магістрального літака -11%. Тому найбільш конкурентоспроможним є не той товар, на який встановлена мінімальна ціна на ринку, а той, що має мінімальну ціну споживання за весь період його служби у покупця.
На конкурентоспроможність товару впливають також його якісні характеристики. Під якістю розуміють сукупність тих властивостей виробу, які роблять його здатним виконувати задані функції і задовольняти тим самим певну потребу. Говорячи про якість товару, слід мати на увазі, що конкурентоспроможність визначається лише тими властивостями, які представляють істотний інтерес для покупця. Всі параметри виробу, які виходять за її межі, при оцінці конкурентоспроможності повинні розглядатися як такі, що не мають до неї відношення в даних конкурентних умовах. Тому перевищення певних норм, стандартів не поліпшує конкурентоспроможність виробу.
Щоб вивести новий товар на ринок, необхідно детально вивчити як поточні, так і перспективні потреби потенційних покупців. Вимоги, які ставить споживач до властивостей товару, для виробника і продавця входять у поняття конкурентоспроможності продукту. Багато фірм борються з конкурентами, вдаючись до підкупу споживачів. Вони знижують ціни. Особливо це характерне для новачків, яким складно боротись зі старожилами, репутація фірми яких бездоганна. У даному випадку в жертву приноситься ціна і прибуток. Так, наприклад, на початку 60-х років ціни на японські судна були в два рази нижчі, ніж середньосвітові. Це дозволило Японії завоювати ринок.
На конкурентоспроможність впливають різні фактори. Зокрема, енергетична криза в середині 70-х років різко підвищила з точки зору споживачів цінність показника енергоспоживання. За оцінками виробників і споживачів освітлювальних приладів для промисловості серед показників якості, що відіграють основну роль у конкурентоспроможності виробів, економія енергії займає перше місце, строк служби – друге, зручність установки та монтажу – третє.
Таким чином, конкурентоспроможність не можна звести до якогось одного показника чи системи показників. Вона не є показником, рівень якого можна вирахувати для себе і для конкурента, а потім перевершити. Це важливо з’ясувати, оскільки командно-адміністративна система виховала у наших господарників саме «показникову психологію»: показники плану, ефективності, рентабельності і т. п.
Конкурентоспроможність – це ще й показник, що втілює в собі цілу систему стратегічних і тактичних прийомів менеджменту і маркетингу, зорієнтованих на потреби й запити споживача. Споживач – «король», і переможе в боротьбі за його вибір той, хто здатний створити йому максимум зручностей і переваг, пов’язаних з придбанням і використанням товару або послуги.
Коли виводиться новий товар на ринок, то спочатку здається, що він «житиме» довго (тривалий час вироблятиметься). Проте таке уявлення є примітивним. У кожного товару є свій вік, який називають його життєвим циклом.
Різні товари мають різний життєвий цикл: від декількох днів до десятків років.
ЖЦТ складається з етапів, кожний з яких вимагає від підприємства відповідної стратегії і тактики ринкової поведінки.
Життєвий цикл товару, як правило, включає декілька етапів (стадій):
‒дослідження і розробку товару;
‒впровадження;
‒ріст об’єму продажу;
‒зрілість;
‒спад.
В залежності від етапу ЖЦТ змінюються затрати підприємства на виробництво товару і об’єм прибутку, стають іншими ступінь конкуренції і ціна товару, поведінка покупців і диференціація випущених товарів.
Перший етап (І) – дослідження і розробка товару. Життя товару починається задовго до його народження як товару – в ідеях, розробках, експериментах. І це як мінімум на 50% визначає подальший успіх або невдачі товаровиробника на ринку. Для підприємств даний етап створення товару – це тільки затрати і можливі майбутні доходи.
Другий етап (ІІ) – впровадження (виведення на ринок). Товар починає поступати в продаж. Процедура виведення товару на ринок вимагає часу, і збут в цей період росте повільно. Повільний ріст може пояснюватись такими обставинами:
‒затримками з розширенням виробничих потужностей;
‒технічними проблемами;
‒затримками з доведенням товару до споживачів, особливо при налагодженні необхідного розподілу через різні роздрібні торгові точки;
‒небажанням клієнтів відмовлюватись від звичних схем поведінки.
У випадках з дороговартісними новинками ріст збуту стримується і рядом інших факторів – таких як незначна кількість покупців, здатних сприймати товар і дозволити собі його придбати. Для підприємств даний етап означає найбільш високі затрати на створення товару. На цьому етапі підприємство або несе збитки, або прибутки дуже невисокі із-за незначного продажу і високих витрат по організації розподілу товару і стимуляції його збуту. Затрати на стимулювання досягають в цей час найвищого рівня в зв’язку з необхідністю концентрованих зусиль по просуванню новинки, щоб: інформувати потенційних покупців про новий, ще невідомий їм товар; забезпечити цьому товару поширення через підприємства роздрібної торгівлі.
Нова технологія потребує доробки. Виробників на цьому етапі небагато, і вони випускають тільки основні варіанти товару, оскільки ринок ще не готовий до сприйняття його модифікації. Підприємства фокусують свої зусилля по збуту на споживачах, найбільш підготовлених до здійснення покупки (як правило, на представників груп з високим рівнем доходів). Першими купують товар саме активні споживачі. Однак їх, як правило, не так вже й багато, і об’єм реалізації невеликий; нерідко він росте дуже повільно. Підприємство на цьому етапі отримує незначну суму прибутку із-за високих затрат на виробництво.
Третій етап (ІІІ) – ріст. Якщо новинка задовольняє інтереси ринку, збут починає значно рости. До активних покупців, тих що повторно купують новий товар, приєднується велика кількість інших. Реклама допомогла поширити відомості про те, що на ринку з’явився новий хороший товар. У процесі обробки технології його висока якість стала стійкою. З’являються модифікації товару усередині підприємства, чому сприяє з’явлення товарів-конкурентів.
На ринку з’являються нові конкуренти, залучені можливістю, що відкривається. Вони запропонують товар з новими якостями, що дозволить розширити ринок. Ріст числа конкурентів приведе до різкого росту продажу із заводів, щоб наситити товаром канали розподілу. Затрати підприємств на стимулювання збуту зберігаються на колишньому рівні або трохи збільшуються, щоб протидіяти конкурентам і продовжувати інформувати публіку про товар.
Ціни або продовжують залишатися високими, або підвищуються. Попит на ринку росте. Підприємство починає отримувати значний прибуток, який зростає і досягає максимуму до кінця етапу росту. Прибутки на цьому етапі ростуть, оскільки витрати на стимулювання збуту розподіляються вже на більший об’єм продажу при одночасному скороченні витрат виробництва. Отримання прибутку і означає початок етапу росту.
Четвертий етап (IV) – зрілість. Товар випускається великими партіями по відробленій технології з підвищеною якістю. Йде більш повільне, ніж на етапі росту, але неухильне збільшення об’єму продажу до його максимального значення. По тривалості цей етап звичайно довший попередніх і ставить складні завдання в області управління маркетингом. Більшість наявних на ринку товарів знаходяться як раз на етапі зрілості. Стає більш гострою конкуренція в області цін, аналогічних товарів, з’являються оригінальні розробки конкурентів. Для утримання конкурентних позицій необхідні покращенні варіанти товару, що у більшості випадків відвертає значні кошти.
Сповільнення темпів росту збуту означає, що у багатьох виробників накопичуються запаси непроданих товарів. Це веде до загострення конкуренції; конкуренти все частіше вдаються до продажу по зниженим цінам і цінам нижче прейскурантних. Поширюється реклама, збільшується число пільгових угод зі сферою торгівлі і споживачами. Ростуть асигнування на наукові дослідження з метою створення покращених варіантів товару. Все це означає зниження прибутків. Найбільш слабі конкуренти починають вибувати з боротьби. У кінці кінців в галузі залишаються тільки тривало закріплені суперники.
Попит на товар став масовим, люди купують його повторно і багаторазово.
П’ятий етап (V) – спад. У кінці кінців збут певної різновидності або марки товару все-таки починає падати. Це свідчить про “поважний” вік товару, коли він вступає у завершальну стадію існування – спад, що характеризується його відходом з ринку. Падіння збуту може бути повільним або стрімким. Збут може впасти до нульової відмітки, а може опуститися до низького рівня і залишатися на ньому протягом багатьох років.
Падіння збуту пояснюється рядом причин: досягненнями в технології, зміною смаків споживачів і загостренням конкуренції з боку вітчизняних і зарубіжних суперників та ін. У підсумку прибуток різко скорочується, товари можуть продаватися навіть зі збитками. Як правило, ціни низькі, однак в кінці цього етапу вони можуть навіть підвищитись. По мірі падіння збуту і прибутку деякі підприємства йдуть з ринку. Ті, що залишилися, можуть скоротити асортимент товарної пропозиції, відмовитися від дрібних сегментів ринку і найменш ефективних торгових каналів, урізати асигнування на стимулювання і знизити ціни.
 
Соціально-економічна статистика сфери послуг та туризму
Статистична звітність підприємств туризму Підприємства туризму подають до органів статистики наступні статистичні форми звітності (основні):
Їх заробітня плата; Що заповнюємо; Чим керуємось; Звіт про про роботу готелю за рік; (Наказ Держкомстату ‘Про затвердження форми державної статистичної звітності N 1-готель (річна) «Звіт про роботу готелю» та Інструкції щодо її заповнення’ вiд 12. 01. 1999 р.). Звiт про використання води (форма 2-ТП (водгосп); (Наказ Держкомстату ‘Про затвердження форми державної статистичної звiтностi 2-ТП (водгосп) ‘ вiд 30. 09. 97 р.); Форма державної статистичної звiтностi (термiнова-квартальна);
Звiт з працi; (Наказ Держкомстату ‘Про затвердження форм державної статистичної звiтностi з працi’ вiд 28. 09. 2001 р.); Звiт про фiнансовi результати i дебiторську та кредиторську заборгованість; ‘Звiт про фiнансовi результати i дебiторську та кредиторську заборгованiсть’ та Iнструкцiї щодо її заповнення; Фiнансова звітність; Звiт ро наявнiсть вiльних робочих мiсць (вакантних посад) та потребу в працiвниках (форма 3-ПН) ; Iнструкцiя щодо заповнення державної статистичної звiтностi; ‘Звiт про наявнiсть вiльних робочих мiсць (вакантних посад) та потребу в працiвниках; ‘Звiт про вивiльнення працівників. Статистичні оцінки ризику в туризмі У процесі ведення бізнесу в туристичній сфері менеджерам необхідно часто реально оцінити присутній ризик при кожнім можливому рівні віддачі і порівняти альтернативні шляхи рішення з корпоративними цілями. Оцінка проектукапіталовкладення починається з постулату, що продуктивність капіталу виміряється коефіцієнтом віддачі капіталу, що ми припускаємо одержати через якийсь час у майбутньому. Долар, отриманий у наступному році, буде мати для нас меншу цінність у порівнянні з реальним доларом «у руці» сьогодні. Витрати визначеної величини, вироблені з даного моменту за три місяці, менш капіталомісткі, чим такі ж витрати, зроблені за два місяці. Таким чином, ми не зможемо реально підрахувати віддачу капіталу,   поки не врахуємо: а) коли буде витрачена вкладена сума і б) коли буде отримана віддача на капітал. Порівняння альтернативних проектів капіталовкладень, таким чином, ускладнюється тим, що вони звичайно відрізняються не тільки розмірами, але і періодом часу, протягом якого виробляються витрати і повертається доход. Ці факти з «життя» капіталовкладень оголили недоліки методологічних підходів, що просто усереднювали витрати і доходи або складали їх разом, як у випадку методу «кількість років виплати», вони ж підказали необхідність розробити більш точні методи визначення варіанта капіталовкладення, найбільш вигідного для компанії. Широко розглядався спосіб оцінки і розрахунку показника капіталовкладень. З’явився дисконтний метод «припливу наявних» як розумний засіб виміру коефіцієнта віддачі, очікуваної в майбутньому від вкладень, зроблених у сьогоденні. Оскільки цей метод на сьогоднішній день є одним з найбільше широко використовуваних у визначенні коефіцієнта віддачі капіталу, має сенс коротенько загострити на ньому увагу. Основна ідея полягає в тім, що гроші мають різну цінність у різні періоди часу. Дисконтний метод дозволяє враховувати часовий фактор і тим самим – визначати дійсну (на сьогоднішній день) вартість майбутньої суми віддачі капіталу, одержувану через визначений термін, на який вкладаються гроші. Припустимо, планується вкласти 100 фунтів під 10% на термін 2 роки. Після закінчення 2 років:
Майбутня вартість = наявна вартість * (1+r) n =100 * (1 + 0. 10) 2 = 100 * 1. 21 = 121.
Якби в навколишнім середовищі не було ризику й інфляції, таке припущення було б привабливим. Однак, трохи перетворивши формулу, ми одержуємо щиру цінність цієї суми з розрахунком на сьогоднішній день: Наявна вартість = Майбутня вартість / (1 + r) n = = 100 / (1 + 0. 10) 2 = 100 / 1. 21 = 82. 6 Поточна вартість 1 фунту на 1 рік вкладення Ї 1 / (1, 10) 1 = 0, 909; на 2 роки Ї 1 / (1, 10) 2 = 0, 826; на 5 років Ї 1 / (1, 10) 5 = 0, 621.
Ми маємо методи, що загалом являють собою математичні формули (для порівняння результатів різних капіталовкладень) і комбінації перемінних, що впливають на вкладення. В міру еволюції математичний метод ставав усе точніше, так що тепер ми маємо можливість підрахувати віддачу навіть від частини відсотка. Але досвідчений бізнесмен знає, що за цими точними розрахунками лежать менш точні дані. У кращому випадку, інформація з коефіцієнта віддачі буде заснована на усередненій думці, тому що одні з них достовірні, інші – далекі від істини. Коли показники очікуваної віддачі по двох проектах вкладення близькі, на ухвалення рішення можуть впливати так називані «нематеріальні фактори». Навіть коли результати двох вкладень сильно відрізняються і, здавалося б, вибір ясний, часто наявні від усіх сховані, що зберігаються в глибині свідомості бізнесмена, спогади про провалені починання. Незабаром відповідальна за ухвалення рішення людина усвідомлює, що вона повинна знати щось більше, ніж очікуваний коефіцієнт віддачі. Вона підозрює, що відсутнє саме те, що має відношення до природи даних, задіяних у підрахунку коефіцієнта віддачі, а також до того, як обробляються ці дані. Іноді це зв’язано з невизначеністю, імовірністю і можливістю, що є присутною у цілому ряді ризиків. Слабка сторона попередніх підходів не має нічого загального з математикою підрахунку коефіцієнта віддачі. Фактично не важливо, яка математична формула використовується для кожної з перемінних, присутніх у підрахунку коефіцієнта віддачі. Завжди мається високий ступіньневизначеності, імовірності. Наприклад, термін життя (експлуатації) нового капітального обладнання рідко можна знати заздалегідь, з визначеним відсотком точності. На нього можуть уплинути старіння цього устаткування, знос. Відносно невеликі зміни в терміну експлуатації можуть привести до великих змін у цифрах коефіцієнта віддачі. Тим часом, передбачуваний показник терміну експлуатації устаткування, заснований на великій інформації, з якої береться найкращий прогноз, вводиться в калькуляцію віддачі на вкладення. Те ж саме, як правило, робиться і з іншими факторами, що мають важливе значення при ухваленні рішення. Давайте подивимося, як часто спрацьовує цей механізм, а для приклада виберемо конкретну ситуацію, коли випадковий сторонній фактор впливає на ухвалення рішення. Керуючому компанією треба прийняти рішення, чи варто пускати гроші на відкриття нового бара-караоке. П’ять перемінних були названі вирішальними: весь ринок барів (пабів) і кафе; частка ринку даного продукту – бара-караоке; стартовий капітал для початку будівництва; розташування; витрати на рекламу і просування. Грунтуючись на «найбільш ймовірній» приблизній оцінці кожної з перемінних, ситуація виглядає дуже обіцяючою – цілих 30% віддачі. Але ця майбутня цифра залежить від того, наскільки виправдаються і будуть достовірними кожна з «найбільш ймовірних» приблизних оцінок. Якщо кожен з цих «наукових здогадів» буде мати, наприклад, 60% імовірності, то імовірність того, що в результаті всі п’ять перемінних будуть достовірними, складає усього лише 8% (0, 60 х 0, 60 х 0, 60 х 0, 60 х 0, 60). Таким чином, очікувана віддача в дійсності буде залежати від випадкового збігу обставин. Відповідальному за прийняття рішень треба знати про інші значення кожної з п’яти перемінних і про те, що він виграє або програє від їхніх різних комбінацій. Таким чином, віддача залежить від комбінації значень великого числа різних перемінних. Але у формальній математиці використовується тільки очікуване ранжирування (наприклад, найгірший, середній, найкращий). Отже, пророкування єдиного найбільш ймовірного рівня віддачі залежить від можливих цифр, що фактично не розкривають повної картини. Інфляція виявляється у підвищенні цін та зниженні купівельної спроможності грошової одиниці. Зростання рівня цін нерівнозначне поняттю Їінфляційне зростання цін, тому що їх підвищення може бути обумовлене покращенням якості товарів та послуг. Найважливішим показником, який характеризує інфляційні процеси в економіці, є індекс споживчих цін. Він є також основним показником, який дає можливість реально оцінити зміну цін (тарифів) на споживчому ринку. Методологія розрахунку індексу споживчих цін в Україні заснована на положеннях, які знайшли відображення в резолюції Міжнародної організації праці. Ціллю розрахунків індексу споживчих цін є оцінка виміру в часі загального рівня цін на товари та послуги, які придбаються, використовуються та здобуваються населенням для невиробничого споживання. При визначенні індексу споживчих цін спочатку розраховується за місяць ціна кожного товару, що спостерігається,   по окремій адміністративно-територіальній одиниці. При цьому використовується формула середньої арифметичної простої, тобто сума зареєстрованих цін на товар (послугу) у різних точках ділиться на кількість зареєстрованих цін. Потім визначаються середні ціни по регіонах на основі середніх цін на кожний товар (послугу). Представник, отриманих по окремим адміністративно-територіальним одиницям. Розрахунок проводиться за формулою середньої арифметичної зваженої, в якій вагою служить доля середньої річної чисельності наявного міського населення адміністративно-територіальних одиниць di, де проводиться реєстрація цін, в загальній чисельності наявного міського населення регіону. Індивідуальні індекси середніх цін використовуються потім в розрахунках індексу споживчих цін. Основою для розрахунку індексу споживчих цін виступає класична формула Ласперіса. Подана формула є більш універсальною в порівнянні зі стандартною формулою Ласперіса, оскільки в ній використовується безперервний ланцюг витрат. Визначення індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і таке інше відбувається ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і так далі) індексів споживчих цін. Індекс споживчих цін використовується при вирішення ряду питань державної політики, для аналізу та прогнозу цінових процесів в економіці, переглядання розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, перерахунку показників системи національних рахунків в постійні ціни. Для оцінки інфляції використовується також індекс-дефлятор валового внутрішнього продукту. Від визначає ступінь інфляції за всією сукупністю благ, які виробляються та споживаються у країні. Цей показник враховує не тільки зміну цін товарів народного споживання, але й цін товарів, які використовуються у державних інтересах, інвестиційних, товарів та послуг, які експортуються та імпортуються. Індекс-дефлятор у більшості країн світу визначається за методом Пааше відношенням номінального валового внутрішнього продукту (у поточних цінах) до реального (у порівняних цінах).
Рівень інфляції розраховується на основі індексу споживчих цін та індексу-дефлятора. Про рівень інфляції можна судити і по індексу купівельної спроможності грошової одиниці, який показує, у скільки раз знецінились гроші. Показником динаміки інфляції виступає її норма. Норма інфляції показує, на скільки відсотків змінився рівень інфляції.
Рейтингові оцінки видів транспорту В процесі надання послуг туристична компанія може проводити рейтингові оцінки видів транспорту. Оцінки видів транспорту за рейтингом дозволяють споживачам послуг туристичних та інших компаній, наприклад, таких, які займаються наданням послуг в сфері транспорту, придбати уявлення про той чи інший вид транспорту, про його рейтинг (вище або нижче інших видів транспорту). Рейтинг видів транспорту дозволяє споживачеві скоріше визначитися, яким з видів транспорту скористуватися при замовленні туристичних послуг, або тільки транспортних послуг для будь-яких цілей. Оцінювання рейтингу кожного виду транспорту може проводитися за допомогою анкетування. На кожний вид транспорту складається анкета з переліком важливих питань, які можуть включати наступні: зручність виду транспорту для споживача; ціна замовлення транспортного засобу; швидкість транспорту; головні відмінності одного виду транспорту від інших; престиж транспорту; інші питання. Відповідаючи на ці питання, менеджер компанії, яка надає транспорті або туристичні послуги, кожному з питань присвоює визначену оцінку. На основі оцінок в кінці підраховується рейтинг того чи іншого виду транспорту по шкалі, яка може бути вибрана довільно (наприклад, 10-тибальна шкала). Рейтинги можуть при цьому складатися як загальні, так і окремо по цілям використання транспорту. При визначенні рейтингу можна використовувати для більш точної оцінки, наприклад, 100-бальну шкалу оцінювання. Рейтингові оцінки набувають популярності у сучасних умовах розвитку економіки. У розвинутих країнах значна частина споживачіввідноситься з побоюванням до придбання послуг, в тому числі і транспортних, якщо неможливо довідатися про якість послуг, інші показники. Тому наявність рейтингів, а також характеристики того чи іншого виду транспорту дозволяє споживачеві відчувати себе комфортно. Система споживчого експортування з ціллю отримання рейтингу того чи іншого виду транспорту будується на наступних основних постулатах: довіра до традиційних інститутів інформування споживача про переваги того або іншого товару (реклама, експертні оцінки, державні сертифікати і т. п.) не має сьогодні ніякої підстави і Aрунтується, з одного боку, на деякому наборі звичок і стереотипів, а з іншого боку – на відсутності реальних альтернатив; єдино можливим джерелом достовірної експертної інформації є асоційований споживач, що замовляє й оплачує експертизу товарів (послуг), що здобуваються ним, послуг спеціально відібраним ним експертам і фахівцям; система споживчого експертування повинна виходити єдино з інтересів споживача в зміцненні здоров’я, підвищенні якості середовища перебування, поліпшення співвідношення «витрата-якість-сервіс», а також нарощування капіталу споживача як підстави послідовного підвищення рівня і якості його життя; предметом експертування повинні бути усі фактори, що впливають на якість споживаного товару, від репутації підприємства до рівня застосовуваної технології, від якості інгредієнтів до обAрунтованості застосовуваних логістичних (транспортно-розподільних) схем; власне экспертування повинно бути безперервним процесом, тобто досліджуваний товар (послуга) повинний бути досконально перевірений при початковому знайомстві з ним, а потім повинна бути розроблена детальна схема контролю всіх параметрів, що впливають на якість виробництва, постачання товару і його післяпродажного обслуговування в режимі раптових перевірок і інших активних заходів щодо ефективного захисту інтересів споживача. Ці позиції тим більше актуальні, що: уся торгово-виробнича машина сучасної цивілізації набудована на обслуговування інтересів продавця, найчастіше всупереч інтересам споживача; недостатня умотивованість виробничого персоналу в забезпеченні стабільності надаваємих транспортних послуг обумовлює необхідність гранично ретельного відстеження процесу надання послуг (для недопущення фальсифікації або погіршення якості послуг у процесі постачання); власне технологія надання послуг вибирається, як правило, не запринципом, щоб краще було споживачеві, а з погляду максимізації продажів і прискорення обороту вкладених грошей, тому детальна ревізія технології з погляду споживача є безумовно необхідною.
 
Частина ІІ
 
За умовою нам дано:
 
№ п/пРозрядСтаж роботи, повних роківЗ/п за вересень 2004 р., грн. № п/пРозрядСтаж роботи, повних роківЗ/п за вересень 2004 р., грн. № п/пРозрядСтаж роботи, повних роківЗ/п за вересень 2004 р., грн. № п/пРозрядСтаж роботи, повних роківЗ/п за вересень 2004 р., грн. 
Цех №1
145539112251521255163143553
213507122352422104833224518
347564135558323485483310485
4225071411479244125313423508
511490153450925245213538507
6255791638552263752936517578
738536172352627365203721505
85106041821495282147538623600
921481191049229385253934528
10375332046562301047240311538
Цех №2
135536163352331245174655595
2215011762975132355354734514
333517182349833304924838555
441567119413537344155534939524
521492203853035595735024505
64196622111494362148551411559
710480222046837425435211491
835541234351338345225339534
9375362439547393753454410552
10215022569694404105585532526
113352826512588412450656521697
12412565271250442245125738521
13425252836523433115525820483
14565362910460444552759513575
15585743041453645475476022508
 
І. Побудувати ряд розподілу робочих кожного цеха і всього заводу по кваліфікації (розрядам).
Щоб побудувати ряд розподілу скористаємось групуванням. Групування – це виділення окремих груп за характерними ознаками.
Розрізняють:
‒типологічне групування – це поділ якісно неоднорідної сукупності на класи, соціально-економічні типи, однорідні групи;
‒структурне групування характеризує склад однорідної сукупності за певними ознаками;
‒аналітичне групування – систематична зміна від групи до групи групових середніх результативної ознаки, при наявності зв’язку між ознаками.
 
РозрядКількість робочих у цеху №1Кількість робочих у цеху №2Кількість робочих всього на заводі
17512
2131225
3102030
461420
53710
6123
Всього: 4060100
 
ІІ. Розрахувати відносні величини структури, які характеризують склад робочих кожного цеху і заводу в цілому по кваліфікації.
Відносна величина структури – характеризує склад сукупності. Розраховують як відношення частки до цілого. В сумі всі відносні величини структури по даній сукупності рівні 1 або 100%.
В даному завданні часткою виступає цех, а цілим – завод.
Отже, щоб розрахувати відносні величини структури, які характеризують склад робочих кожного цеху і заводу в цілому по кваліфікації беремо всі відношення кількості робочих певного цеху, що мають певний розряд до загальної кількості робочих на заводі, які мають той же розряд.
 
Відносні величини структури (склад робочих) 
Цех №1/заводЦех №2/заводЗавод
0, 580, 421, 00
0, 520, 481, 00
0, 330, 671, 00
0, 300, 701, 00
0, 300, 701, 00
0, 330, 671, 00
 
Щоб визначити відносні величині структури заводу необхідно визначити суму відносних величин структур цеху №1 і цеху №2.
ІІІ. Визначити: а) дисперсію тарифного розряду в кожному цеху і по заводу в цілому; б) середню із цехових дисперсій; в) міжцехову дисперсію. Пояснити зміст дисперсії. Використовуючи їх перевірити правило складання дисперсій.
а) Дисперсія – це середній квадрат відхилень індивідуальних значень ознаки від середньої. Характеризує варіаційні ознаки під впливом всіх без винятку факторів для всіх без винятку одиниць сукупності.
 , де  
  – середня величина – це узагальнююча міра ознаки, що варіює у статистичній сукупності.
хі – значення і-того тарифного розряду;
f – частота тарифного розряду.
Підставивши у дані формули наші вихідні дані маємо:
  цеху №1 = 2, 70
  цеху №2 = 3, 20
  заводу = 3, 00
Дисперсія (σ2) тарифного розряду має такі значення:
для цеху №1 = 4, 79
для цеху №2 = 8, 26
для заводу = 16, 32
б) Середня із цехових дисперсій – показує вплив неврахованих факторів після розрахування групових дисперсій.
Знаходять середню групову дисперсію за формулою:
 , де σі2 – значення дисперсій цехів №1, №2
Підставивши у дану формулу наші вихідні дані визначили, що середня із цехових дисперсій ( ) = 6, 8718
в) Міжгрупова дисперсія – характеризує системи варіації, тобто відмінності, що виникли під впливом фактора, що покладається в основу групування.
Щоб визначити міжцехову дисперсію необхідно скористатися формулою:
Підставивши у дану формулу наші вихідні дані визначили, що міжцехова дисперсія ( 2) = 0, 06
Між наведеними видами дисперсій існує зв’язок, що називається правилом складання дисперсії.
Щоб перевірити це правило спершу знайдемо середнє значення дисперсії тарифного розряду в кожному цеху. Для цього скористаємося формулою середньої арифметичної простої:  
А тепер перевіримо правило складання дисперсії:
σ2 = 6, 8718+0, 06=6, 93
Можна вважати, що правило складання дисперсії справджується. (6, 525 6, 93)
Теоретичні і практичні значення цього правила полягають:
по-перше: якщо відома будь-яка дисперсія завжди можна знайти з А відповідно і вплив основних і другорядних факторів; по-друге: на цьому правилі базується весь дисперсійний аналіз, який дозволяє визначити силу впливу групової ознаки на величину досліджених явищ. Основним показником при цьому виступає емпіричний коефіцієнт.
 
Міру впливу визначають за допомогою емпіричного кореляційного відношення.
Цей показник змінюється від 0 до 1, якщо він = 0, то групова ознака не впливає на результат, залежить тільки від групової ознаки, тобто залежність стає функціональною.
вплив вважається істотним, якщо  = від 1 до 0, 8
вплив вважається відчутним, якщо  = від 0, 8 до 0, 6
вплив вважається середнім (опосередкованим), якщо  = від 0, 6 до 0, 4
вплив вважається незначним, якщо  = від 0, 4 до 0, 2
зв’язок майже відсутній, якщо  = від 0, 2 до 0.
Підставимо наші дані у формулу:
- для цеху №1:
- для цеху №2:
- для заводу в цілому:
Аналізуючи дані розрахунки можемо зробити висновок, що вплив фактора, який впливає на зміну показника майже відсутній і по обох цехах і по заводу в цілому.
IV. З вірогідністю 0, 954 визначити помилку вибірки для середнього тарифного розряду робочих заводу і для частини робочих, які мають п’ятий розряд. Вказати межі значень цих показників в генеральній сукупності. Якою повинна бути чисельність вибірки, щоб помилка вибірки з цією вірогідністю для середнього тарифного розряду не перевищувала 0, 2?
Ступінь неточності та недостовірності у відображенні фактів або помилковий їх запис називається помилками статистичного спостереження.
Помилка вибірки для середнього тарифного розряду робітників заводу розраховується за такою формулою:
де   – стандартна похибка вибірки; t – квантиль розподілу ймовірностей.
Стандартна похибка вибірки   є середнім квадратичним відхиленням вибіркових оцінок від значення параметра в генеральній сукупності і обчислюється за формулою:
 – дисперсія розряду робочих всього заводу.
В нашому випадку: п=100 (кількість по двом цехам); N=1000;  16, 32. Отже
При вірогідності 0, 954, а значить t=2.
Границі можливих значень:
 , де
 - середній тарифний розряд для 100 робітників,  
Помилка вибірки для середнього розряду робітників, які мають четвертий розряд:
p i q – частка робітників, що відповідно мають і не мають 5 розряд.
Робітників, що мають 5 розряд 10 зі 100, тому p = 0, 1, відповідно q = (1-p) = 0, 9.
Тепер можна розрахувати значення:
При значенні ймовірності 0, 954 значення квантиля розподілу ймовірностей t=2.
Границі можливих значень:
Для того, щоб дізнатися, якою повинна бути чисельність вибірки, щоб помилка вибірки з цією вірогідністю для середнього тарифного розряду не перевищувала 0, 2 необхідно скористатися формулою:
 , де
t – це квантиль розподілу ймовірностей.
W – частка одиниць, що досліджуються у вибірковій сукупності;  
m – кількість досліджуваних одиниць, що володіють цією певною, у вибірковій сукупності; n – кількість одиниць вибіркової сукупності;
N – число одиниць усієї генеральної сукупності.
Δ – відхилення
Тому:
Отже, можемо зробити висновок, що для того, щоб помилка вибірки з вірогідністю 0, 954 для середнього тарифного розряду не перевищувала 0, 2 необхідно, щоб чисельність вибірки не перевищувала 8, 92.
V. 1. за допомогою графічного метода визначити форму зв’язку між тарифним розрядом і заробітною платою робочих цеха №1 з №1 по №20 включно (п=20).
2. Вичислити параметри рівняння регресії, які характеризують залежність між тарифним розрядом робочих і їх заробітною платнею. Пояснити зміст отриманих параметрів.
3. Визначити ступінь тісноти зв’язку між признаками, які ми розглядали.
1. Існує два типи зв’язків – функціональний та стохастичний. У разі функціонального зв’язку кожному значенню фактора х відповідає одне або кілька чітко визначених значень у.
Стохастичний зв’язок виявляється як узгодженість варіації двох чи більше ознак. У ланці зв’язку “ ” кожному значенню ознаки х відповідає певна множина значень ознаки у, які утворюють так званий умовний розподіл. Стохастичний зв’язок, відбиваючи множинність причин і наслідків, виявляється в зміні умовних розподілів.
Побудуємо таблицю зв’язку між тарифним розрядом і заробітною платнею.
Тарифний розрядЗаробітна плата
4539
1507
4564
2507
1490
2579
3536
5604
2481
3533
2515
2524
5583
1479
3509
3552
2526
2495
1492
4562
На основі отриманої таблиці будуємо графік зв’язку між тарифним розрядом заробітною платнею.
Виходячи з отриманого графіка, можна зробити висновок, що між виробничим стажем та заробітною платою існує лінійний зв’язок.
2. Лінія регресії є важливою характеристикою кореляційного зв’язку – емпірична моделі аналітичного групування і теоретична в моделі регресійного аналізу. Емпірична лінія регресії представлена груповими середніми результативної ознаки  , кожна з яких належить до відповідного інтервалу значень групувального фактора  . Теоретична лінія регресії описується певною функцією  , яку називають рівнянням регресії, а Y – теоретичним рівнем результативної ознаки.
Для того, щоб відобразити характерні особливості зв’язку конкретних явищ, статистика використовує різні за функціональним видом регресій ні рівняння. Якщо зі зміною фактора х результат у змінюється більш-менш рівномірно, такий зв’язок описується лінійною функцією:
Параметр b (коефіцієнт регресії) – величина іменована, має розмірність результативної ознаки і розглядається як ефект впливу х на у. Параметр а – вільний член рівняння регресії, це значення при х – 0. Якщо межі варіації х не містять нуля, то цей параметр має лише розрахункове значення.
Параметри рівняння регресії визначаються методом найменших квадратів, основна задача якого – мінімізація суми квадратів відхилень емпіричних значень у від теоретичних Y:
Математично доведено, що значення параметрів a та b, при яких мінімізується сума квадратів відхилень, визначаються із системи нормальних рівнянь:
Розв’язавши цю систему рівнянь, знаходимо значення параметрів a та b:
Необхідні дані для розрахунку формул:
 
№ п/пТарифний розряд х, Заробітна плата у, грн. хуY
14539215616560, 99
215075071492, 14
34564225616560, 99
4250710144515, 09
514904901492, 14
6257911584515, 09
7353616089538, 04
85604302025583, 94
924819624515, 09
10353315999538, 04
11251510304515, 09
12252410484515, 09
135583291525583, 94
1414794791492, 14
15350915279538, 04
16355216569538, 04
17252610524515, 09
1824959904515, 09
1914924921492, 14
204562224816560, 99
Разом52105772820716610577, 2
Отже, маємо таке рівняння регресії:
 . Це значення регресії означає, що з підвищенням тарифного розряду працівника на 1 ступінь заробітна плата зростає в середньому на 22, 95 грн. при відсутності тарифного розряду заробітна плата працівника не буде перевищувати 469, 19 грн.
3. Поряд із визначенням характеру зв’язку та ефектів впливу факторів х на результат у важливе значення має оцінка щільності зв’язку, тобто оцінка узгодженості варіації взаємозв’язаних ознак. Якщо вплив одно факторної ознаки х на результативну ознаку у значний, це виявиться в закономірній зміні значень у зі зміною значень х, тобто фактор х своїм впливом формує варіацію у.
Серед мір щільності найпоширенішим є лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона (r). Обчислення лінійного коефіцієнта кореляції r ґрунтується на відхиленнях значень взаємозв’язаних ознак х і у від середніх.
Коефіцієнт кореляції, оцінюючи щільність зв’язку, указує також на його напрям: коли зв’язок прямий, r – величина додатна, а коли він зворотний – від’ємна. Знаки коефіцієнтів кореляції і регресії однакові, величини їх взаємозв’язані функціонально.
З попереднього пункту параметр b нам вже відомий, отже,
Це значення коефіцієнта r говорить нам про майже відсутній вплив тарифного розряду на розмір заробітної плати.
Отже зробимо висновок, що між тарифним розрядом та розміром заробітної плати майже незначний ступінь тісноти зв’язку (зв’язок між ними прямий, так як r – величина додатна).
Необхідні дані для розрахунку формул:
№ п/пТарифний розряд, хЗаробітна плата у, грн.   
14539103, 0225483, 56011, 96
21507477, 4225220, 81962, 56
345641235, 5239, 06011, 96
42507477, 422565, 44810, 36
514901509, 3234, 57962, 56
62579332283, 14084, 4880, 36
73536284558, 24, 16160, 16
85604361730, 1402, 40365, 76
92481228904, 81162, 1280, 36
103533281366, 625, 40160, 16
112515262594, 80, 00810, 36
122524271899, 779, 38810, 36
135583336910, 60, 88365, 76
141479226995, 1172, 65962, 56
153509256481, 5843, 32160, 16
163552301884, 3194, 88160, 16
172526273989, 4119, 02810, 36
182495242497, 2403, 60810, 36
191492239551, 50, 01962, 56
204562312973, 11, 02011, 96
Разом521057742184238276, 86930, 8
Фото Капча