Розробка стратегії розвитку підприємства ресторанного господарства: на прикладі ресторану "Ужгородський замок"

Функціонування підприємств розглядається як єдність її складових, які тісно пов'язані з зовнішнім середовищем. Внутрішнє середовище організації формується під впливом структури підприємства, його ресурсів, серед яких людям з їх знаннями і мистецтвом взаємодії належить визначальна роль. Важливе значення на сучасному етапі має використання ситуаційного підходу до управління організаціями, процесами, що в них відбуваються. Особливе місце у вирішенні завдань управління займає організаційна культура, що визначається наявністю в усіх працюючих загальних цілей, їх безпосередньої участі в розробці шляхів досягнення цілей, зацікавленості в забезпеченості загальних кінцевих результатів організації. Різні форми демократизації виробництва сприяють залученню до участі працюючих у прибутках, власності, управлінні, до зміни стилю керівництва і визначення лідерів[11c. 128 ].

Найважливішою характеристикою менеджменту на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях – когнітаріат, сила якого базується на знаннях і використанні інтелекту. Він розглядається як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощення якого є головним завданням менеджменту.

Головна увага сьогодні приділяється соціальному аспекту управління:

менеджмент зорієнтований на людину, на те, щоб формувати людину, здатну до спільних дій, підвищувати ефективність її зусиль;

менеджмент невіддільний від культури, базується на чесності і довірі до людей;

менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат;

етика в бізнесі є золотим правилом менеджменту.

Змінюються структури управління, в яких перевагу надають децентралізації, організаційні механізми більше пристосовуються до розв'язання нових проблем і вироблення нових рішень, ніж контролю раніше прийнятих. Маневрування в розподілі ресурсів ціниться вище, ніж пунктуальність в їх розподілі.

У період радикальних змін в економіці країни склалась певна система вимог до управління:

необхідне гнучке поєднання методів ринкового регулювання, що базується на зворотних зв'язках, з державним регулюванням соціально-економічних процесів;

формування і функціонування ринкових господарюючих суб'єктів треба розглядати з позиції відкритих, соціально орієнтованих систем;

характерним є самоуправління на всіх рівнях і перехід до полі- центричної системи господарювання, що базується на функціонуванні в народному господарстві структур, здатних до самоуправління і саморозвитку;

необхідне співіснування ринкових та адміністративних методів управління підприємствами державного сектора економіки.

Нові методи менеджменту, що періодично з'являються на тому чи іншому рівні за тих чи інших умов доповнюють існуючу структуру методів. Найбільш прогресивні та ефективні з них широко впроваджуються на практиці при цьому керівники можуть їх поступово видозмінювати, намагаючись пристосувати до потреб свого підприємства[10c. 128 ].

 

 

Одним з головних завдань менеджменту є встановлення цілей, задля яких формується, функціонує і розвивається організація (підприємство, фірма) як цілісна система. У результаті роздержавлення і демонополізації, законодавчого закріплення різних форм власності, децентралізації і регіоналізації управління економікою з кожним роком збільшується кількість об'єктів управління. Кожний з них починає свій життєвий цикл зі стадії створення, на якій визначаються цілі та завдання організації, її спеціалізація, розміри, ресурси, ринки споживачів продукції та послуг. Ті самі завдання вирішують і діючі господарюючі суб'єкти. Поряд з регулярно виникаючими проблемами вони повинні приймати рішення з невизначених ситуацій.  Ще до перетворення ресурсів на товари та послуги на стадії виробництва та обслуговування споживачів у підприємствах громадського харчування («Процес») система управління на основі цілей і наявних ресурсів з урахуванням часових обмежень розробляє певну модель процесу і модель ефективності організації. Ці моделі можуть бути розроблені для обслуговування поточної і перспективної діяльності та можуть мати множину різних станів, що визначаються за допомогою таких показників, як: обсяг продаж, чисельність працівників, рівень організації праці, продуктивність праці, виробничі витрати [11c. 168].

Система управління із множини станів моделей вибирає найбільш підходящі – оптимальні на основі певних критеріїв. Ці критерії вибирають залежно від становища організації на ринку, цілей та переваг керівництва.

Завдання системи управління – виробити такі управлінські рішення, при яких у ході здійснення реального процесу досягається стан, що відповідає спланованому (змодельованому) стану. Підтримка цього стану є складною справою тому, що під час діяльності організації можуть змінюватися показники процесу, цілі, величина ресурсів і характеристика зовнішнього середовища.

Ресурси і способи їх перетворення на продукцію (процеси) об'єднуються в так зване (за Д. Томпсоном) «технологічне ядро», яке максимально наближається до закритої системи. У ній створюють такі служби, як технологічну, оперативного управління, організації та оплати праці, кадрову тощо, головними завданнями яких є планування, організація і забезпечення процесів виготовлення та реалізації продукції (тобто процесів перетворення сировини і матеріалів на готову продукцію, яка, в основному відразу, реалізується споживачам, бо не може довго зберігатися. Ці служби утворюють так званий «адміністративний шар». Через розробку планових завдань, нормативів тощо вони намагаються забезпечити незмінність умов виконання процесів по відношенню до запланованого стану. «Адміністративний шар» взаємодіє з «зовнішнім шаром» організації, який складається зі служб маркетингу, збуту, постачання тощо і вищим керівництвом [28c. 325].

«Зовнішній шар» організації, бажаючи забезпечити кращі умови для роботи «адміністративному шару» і «технологічному ядру», діє на зовнішнє середовище шляхом укладання