Програма та методичні рекомендації до лекційних та семінарських занять з курсу «ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ» для студентів Соціально-гуманітарного факультету, спеціальності 6.020302 Історія. / уклад. С.С. Баханова, Ю.В. Білай –Бердянськ.: БДПУ, 2014. – 77 с.

Війна продовжувалася 116 років (з перервами). Столітня війна була низкою різних конфліктів: перший (Едвардіанська війна) продовжувався в 1337—1360, другий (Каролінська війна) — в 1369—1389, третій (Ланкастерська війна) — в 1415—1429, четвертий — в 1429—1453. Термін «Столітня війна» — назва, яка узагальнює всі ці конфлікти — з'явився пізніше.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

39.Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.

40.Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

41.Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

42.Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.

43.Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

44.История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.

45.Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М., 1988.

46.Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.

47.Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.

48.Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.

49.История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

50.История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

51.Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

52.Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.

53.Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

54.История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

55.Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

56.Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.

57.Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001

 

Дунайський регіон у ХІІ- ХV ст.

 

1.Трансільванія її роль в регіоні

2.Валахія

3.Молдавія

4.Угорщина, її суспільно-політичний розвиток

Самостійна робота

1.Підготувати хронологічну таблицю «Розвиток країн дунайського регіону у Добу Середніх віків»

2.Позначити на карті розглянуті країни

3.Виконати лабораторну роботу

Методичні рекомендації

В першій половині Х ст. угорці здійснили грабіжницькі походи в сусідні країни – Німеччину, Північну Італію, Східну Францію. Тільки після поразки на Лесі (Леха) у 955 р. їх набіги припинились. У Х ст. під впливом підкорених народів в угорців почали розвиватися класові відносини, піднялась князівська влада. Цьому сприяло і прийняття християнства. Князь Іштван з роду Арпадів об‘єднав під своєю владою всі мадьярські області і близько 1000 р. із згоди папи Сільвестра ІІ прийняв королівський титул. Він завершив християнізацію мадьяр. 

   Країна була поділена на судово-адміністративні округи – комітати, на чолі яких стояли ішпани (слов‘янське жупани). Вони збирали податки для короля і від його імені здійснювали владу. Ішпани селились в замках і мали в своєму розпорядженні гарнізони кінних воїнів.

   В ХІ ст. в Угорщині вже склались феодальні відносини. Найбільшим землевласником був король, який володів величезним доменом, єпископства і монастирі, були і світські феодали.

   Значну частину населення складали вільні селяни. Найбільш експлуатовані – серви і лібертіни – вільновідпущеники і їх нащадки, які несли панщинні повинності. В королівських помістях було багато замкових людей – посаджених на землю воїнів, які виконували натуральні повинності на користь короля. Чисельною була верства королівських міністеріалів – удврників, які несли двірцеві служби.

   Повстання селян проходили під гаслом відновлення старих порядків і язичництва. Ці повстання використала родова аристократія, позбавлена влади. У 1041 р. в результаті народного повстання був скинутий король Петр, син венеціанського дожа і сестри Іштвана, і на престол став Аба Шамуель, один із нащадків родових старійшин, який хотів відновити общинну власність на землю. Багато представників феодальної знаті були страчені. Феодали закликали в країну германського імператора Генріха ІІІ, який придушив повстання. Аба Шамуель був захоплений в полон і страчений. Споба відновити на престолі Петра викликала ще одне повстання (запросили Андрія з Києва). Король Белла І змушений був у 1061 р. скликати народні збори з представників міст і сіл і скоротити податки. Він же наніс поразку повсталим. В країні були відновлені католицька віра і феодальні порядки.

   У ХІІІ ст. оформилися класи феодального суспільства, поширилась грошова рента. Але селяни ще мали право переходу.

   Все більше посилювалася феодальна знать, слабшала влада короля. Король сам роздавав землі із свого домена і привілеї. Особливо багато пожертвувань зробив Ендре ІІ (1205 – 1235). 

   Посилення знаті викликало невдоволення дрібних дворян, які домагались зрівняння в правах із знаттю і захисту від її свавілля. Скориставшись поразкою короля у війні за Галицьку Русь і народними повстаннями, дворянство у союзі з однією з груп знаті змусили Ендре ІІ підписати у 1222 р. Золоту буллу (указ із золотою печаткою), що