Програма та методичні рекомендації до лекційних та семінарських занять з курсу «ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ» для студентів Соціально-гуманітарного факультету, спеціальності 6.020302 Історія. / уклад. С.С. Баханова, Ю.В. Білай –Бердянськ.: БДПУ, 2014. – 77 с.

9.Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.

10.Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.

11.История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

12.История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

13.Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

14.Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.

15.Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

16.История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

17.Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

18.Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.

19.Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001

 

Франція у ХІІ- ХV ст.

1.Посилення влади Капетінгів. 

2.Початки централізованої податкової системи. 

3.Скликання Генеральних штатів. 

4.Початки французького парламентаризму. 

5.Суспільно-економічні зміни у Французькому королівстві у XIV-XV ст. 

6.Створення абсолютної монархії.

Самостійна робота

1.Розкрийте сутність структури Генеральних штатів

2.Складіть хронологічну таблицю «Створення французької абсолютної монархії»

3.Виконати лабораторну роботу

Методичні рекомендації

У X ст. західну частину колишньої імперії Карла Великого вже називали Францією, а не Галлією. Але централізованою державою тогочасна Франція не була. В IX-X ст. вона першою в Західній Європі розпалася на кілька незалежних володінь - герцогства Нормандія, Аквітанія, Гасконь, Бургундія, графства Тулузьке, Шампань, Фландрія (була васалом водночас і французької, і німецької корон) та ін. Кожне з них було фактично державою в державі, а їх володарі часом переважали могутністю короля і лише вдавали із себе вірнопідданих.

Проте королівська влада, хоч і дуже слабка, збереглася, бо в її існуванні були зацікавлені всі французи, зокрема й великі сеньйори.

Наприкінці X ст., після смерті Людовіка Лисого - останнього Каролінга, феодальна знать обрала новим королем графа Гуго Капета, який володів Парижем та навколишніми землями. Він і заснував династію Капетингів (987-1328).

Капетинги - французька королівська династія X-XIV ст., з історією якої тісно пов'язаний процес формування Франції як єдиної національної держави. Вийшли із середовища заможних феодалів Робертинів, які уславилися у IX ст. обороною Франції від норманів. Син Гуго Великого Гуго Капет після смерті останнього короля з династії Каролінгів був обраний королем Франції (987р.). Перші Капетинги володіли лише 5 графствами в Іль-де-Франсі і мали скоріше номінальні права феодального верховенства у Франції, але поступово встановили реальну владу над усією Францією, спираючись на духівництво і городян. Головні представники династії: Туго Капет (987-996) - засновник, Генріх І (1081-1060), Людовік VI (1108-1137), Філіпп II Август (1180-1228), Людовік IX Святий (1226-1270), Філіпп IV Красивий (1285-1314).

Перші Капети лише мріяли про сильну владу. Але поступово могутність цієї династії зростала. Капетинги ставали дедалі багатшими (їм належали великі земельні угіддя, включаючи міста Париж і Орлеан), їх підтримували церква, дрібні феодали і городяни, які натерпілися від феодальної вольниці і прагнули жити під захистом сильного монарха. Спираючись на підтримку цих сил, Капети нарощували свої володіння і потроху об'єднували Францію.

Зрозуміло, в нарощуванні королівських володінь не все відбувалося гладко. Так, король Людовік VII взяв шлюб з Алієнорою й одержав за нею герцогство Аквітанію, але у 1152 р. він розлучився. Розлучену королеву взяв в дружини його васал Генріх Плантагенет, якому вже належали графство Анжу та герцогство Нормандія, а тепер дісталася й Аквітанія. У середині XII ст. він став англійським королем. Отже, король Англії, володіючи французькими землями, був васалом французького короля. Величезні володіння Генріха Плантагенета - від Ла-Маншу до Піренеїв - перейшли до Англії.

На початку XIII ст. французький король Філіпп II Август (1165-1223) назавжди повернув Франції Нормандію та кілька суміжних територій. Його володіння вже поширювалися на майже половиною території сучасної Франції. Король створив потужне наймане військо і його влада посилилася.

На початку XIII ст. політичне життя у Франції також ускладнилося внаслідок поширення Альбігойської єресі. Серед альбігойців було чимало світських феодалів, які хотіли заволодіти церковними землями та зберегти політичну незалежність Півдня Франції.

Єресі (з грец. - напрям, вчення, секта) - релігійні течії, опозиційні або ворожі панівній церкві. Викликали осуд, відлучення і репресії з боку церкви і влади. В єресях за релігійними суперечностями стояли соціальні інтереси різних верств і груп населення. Нерідко були виступами політичного протесту під релігійною оболонкою, характерними для того історичного періоду, коли релігія становила панівну форму суспільної свідомості. Поділяються на ранньохристиянські (аріани, ебіоніти, монтаністи, докети) і середньовічні. Останні у свою чергу поділяються на єресі раннього середньовіччя (павликіани, богомили, катари, вальденси) та єресі XIV-XVI ст. (таборити, апостольські брати, анабаптисти). Поняття "єресь" випливає з притаманної релігійній свідомості та поведінці нетерпимості до будь-якого вільнодумства. Інколи розглядаються як вияв прогресу і творчого духу в релігії та культурі, а єретиків вважають новаторами, революціонерами і героями.

Альбігойці- учасники єретичного