Програма та методичні рекомендації до лекційних та семінарських занять з курсу «ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ» для студентів Соціально-гуманітарного факультету, спеціальності 6.020302 Історія. / уклад. С.С. Баханова, Ю.В. Білай –Бердянськ.: БДПУ, 2014. – 77 с.

У 1307 р. французький король за згодою з папою Климентом V заарештував членів цього ордену і посадив їх у в'язницю. Було ув'язнено і великого магістра ордену. Королю кортіло якнайшвидше заволодіти скарбами тамплієрів, але вони безслідно зникли. Король і папа влаштували над тамплієрами суд. 54 з них спалили живцем у Парижі. Зберігся переказ, що великий магістр тамплієрів перед смертю прокляв Філіппа IV й Климента V і напророчив їм швидку загибель. Це похмуре пророцтво справдилося - обидва вони незабаром померли. Історики вважають, що хтось за допомогою отрути помстився королю й папі за загиблих тамплієрів, які "були значно меншими грішниками, ніж їх судді".

Після смерті Філіппа IV пророцтво тамплієрів і далі справджувалося - три його сини померли за загадкових обставин. Королем вельможі проголосили Філіппа VI Довгого - представника сімейства Валуа. Він започаткував королівську династію Валу а, яка існувала до кінця середньовіччя.

Проте утвердитися новій династії було непросто. У Філіппа IV Красивого залишилася донька - англійська королева, син якої Едуард III посів англійський трон. Саме він заявив, що в нього більше прав на французьку корону, ніж у будь-кого з Валуа. Щоб віднадити Едуард а III, французькі законодавці заявили, що корону не слід передавати по жіночій лінії. Отже, мати Едуард а III не могла передати сину право на французький трон, бо сама його не мала. Едуард III стояв на своєму. Питання про те, хто має посісти французький трон, було лише приводом до війни, бо воєнний конфлікт назрівав уже давно. Яблуком розбрату між Францією і Англією стала багата Фландрія, яка лише вважалася васалом Франції, а насправді була незалежною. Міста Фландрії більше тяжіли до Англії, з якою їх пов'язували спільні господарські інтереси.

Страшна війна між Францією та Англією, яку назвали Столітньою, почалася у 1337 р. і точилася з перервами до 1453 р. Внаслідок її тривалий і болісний процес об'єднання Франції завершився.

Англія у ХІІ-ХV ст.

1.Внутрішнє становище на початку ХІІ ст. 

2.Реформи Генріха ІІ Плантагенета 

3.Велика хартія вольностей. 

4.Боротьба королів з парламентом у другій половині ХІІІ – першій половині XIV ст. 

5.Початок війни Білої і Червоної троянд (1455-1485). 

6.Утворення абсолютної монархії. 

Самостійна робота

1.Підготувати тезовий план «Реформи Генріха ІІ Плантагенета»

2.Позначити на карті основні битви війни Білої і Червоної троянд

3.Виконати лабораторну роботу

Методичні рекомендації

По смерті Кнута Англія добула назад самостійність під проводом короля Едуарда Сповідника (1042—1066). Він списав старе англосаксонське право і побудував величаве Вестмінстерське абатство. Але його династія не утрималася в Англії. До англійської корони заявив претензії норманський князь Вільгельм, якого підпирав папа. Він виправився до Англії і в бою під Гестінгсом у 1066 р. розбив англійське військо. Ціла країна перейшла у руки нової, норманської, династії. Вільгельм Завойовник (1066— 1087) уповні використав права переможця і всю земельну власність роздав своїм лицарям або тим англійським панам, що склали йому присягу вірності. Він завів феодальний устрій на французький лад, але з такою різницею, що всі васали, навіть найнижчі, повинні були складати королеві чолобитню. Завдяки цьому він розпоряджав далеко більшими силами, як інші тодішні володарі, що були залежні від вельмож. Вільгельм протегував французькі звичаї, завів французьку мову в урядуванні, запроваджував французьких духівників. Англійський народ дістався знову під вплив романізації. Але з часом знову прийшло до голосу місцеве населення, і з різних расових елементів почав творитися один англійський народ.

В 1154 р. англійський престіл добула нова династіяі— Анжу-Плянтаженет, французького роду, Назва Плянтаженетів походила від рослини, якою предок роду Фулько прикрасив свій шолом під час хрестоносного походу. Перший із цієї династії, Генріх II (1154—1189), мав великі землі у Франції (Анжу, Мен, Турен, Пуату, Гієнь, Гасконь, Нормандію і Бретонію). Майже половина французької території належала йому, але формально був він васалом французького короля. З таких відносин виникли пізніші довгі англійсько-французькі війни.

Генріх П намагався довести до миру і ладу в державі, а при тім дбав про піднесення королівської влади. Його улюбленим товаришем і дорадником був канцлер Тома Бекет, що довгий час спільно з королем лікував державу з ран, які їй завдала громадянська війна. Щоб нагородити свого співробітника, Генріх віддав йому уряд архієпископа Кентербері. Але на цьому високому становищі Бекет змінив свої погляди: з веселого дворянина він став понурим аскетом, а всі свої змагання прикладав до того, щоб видвигнути владу церкви проти короля. В 1164 р. Генріх видав у Кларендоні конституцію, якою постановив, що за світські провини духовенство має відповідати перед світськими судами та що духовні уряди можна обсаджувати тільки за дозволом короля. Бекет запротестував проти цих постанов, а коли Генріх визвав його перед свій суд, він утік до Франції до папи Александра ІІІ.

Син Генріха, Річард Левине Серце (1189—1199), був типом" лицаря своєї епохи, сполучуючи в собі незвичайну хоробрість із легкодушністю, християнську побожність із Дикою невгамовною вдачею, добродушність із жорстокістю. Він був одним із героїв Третього хрестоносного походу (1190—1191 pp.) і державними справами мало журився.

Брат Річарда Іоанн