Рушники західного Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ століть (Технологія. Семантика. Художні особливості.)

Питання технології виготовлення та декорування подаються у контексті міфологічного світогляду, повір’їв, вірувань, які побутували на Західному Поліссі до кінця ХХ століття.

В науковий обіг введено велику кількість автентичних матеріалів, зібраних під час експедицій, зразків декоративно-обрядових рушників як цінних пам’яток орнаментального мистецтва.

Практичне значення роботи. Комплексне дослідження дозволило проаналізувати рушники як видатне мистецьке явище, що посідає гідне місце в етнічній культурі. Особлива цінність роботи у висвітленні та науковому обґрунтуванні сенсового значення рушника і його орнаментального оздоблення.

Ілюстративний та теоретичний матеріал дисертації може залучатись для подальшого дослідження народного мистецтва у загальноукраїнському та східнослов’янському контекстах.

Узагальнення великого об’єму фактологічного матеріалу важливе у висвітленні багатьох актуальних питань теорії і практики декоративно-прикладного мистецтва та традиційної культури.

Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні кафедри історії і теорії мистецтва Львівської академії мистецтв. Основні положення роботи апробовані у курсі лекцій для студентів факультету україністики Волинського державного університету ім. Лесі Українки, Брестського державного університету та доповідях на науковій конференції ІІІ Міжнародного фестивалю “Берегиня” (1998 р.) – “Семантика полотна у весільній, поховальній та поминальній обрядовості Західного Полісся” і конференції Луцького державного технічного університету – “Знакові символи західнополіського рушника” (2001 р.).

За темою дисертації опубліковано 8 статей та тези доповіді.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація (160 с. тексту) складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (194 позиції). Текст дисертації доповнений додатком (100 ілюстрацій).

 

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, мету та завдання, хронологічні рамки і територіальні межі, наукову новизну, теоретичну цінність і практичне значення роботи.

Перший розділ “Джерела і методика дослідження. Аналіз літератури. Постановка проблеми”. Першоосновою для дослідження рушника як твору декоративно-прикладного мистецтва та ритуальної тканини у контексті синкретичної єдності духовної і матеріальної культури слугують експедиційні матеріали автора, зібрані на теренах сучасного українського і білоруського Західного Полісся у 1995-1999 роках під час Міжнародної комплексної експедиції „Славія – 2000”.

Виявлено велику кількість автентичних рушників кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Значна варіативність орнаментального оздоблення та мистецька довершеність викликали закономірний науковий інтерес до цього виду народної творчості. Експедиційні матеріали засвідчують, що рушник у комплексі духовної і матеріальної культури Західного Полісся до кінця ХХ століття мав важливе значення.

Збір автентичного матеріалу проводився за традиційною методикою: замальовки та фотофіксація речових пам’яток, опитування респондентів за розробленою програмою-питальником (170 позицій).

Цінною джерельною базою слугували музейні колекції рушників та архівні матеріали, зазначені у вступі.

Методика дослідження передбачала залучення широкого кола фактологічного матеріалу із царини історії та теорії мистецтва і релігії, етнографії, етнології, археології, міфології, лінгвістики. Певні аспекти технології виготовлення, орнаментики, обрядового використання рушника розглядаються в загальноукраїнському та східнослов’янському контекстах. Комплексний, ретроспективний підхід дозволяє простежити процеси формування і розвитку художніх особливостей та семантики рушників Західного Полісся. Для виявлення закономірностей становлення художньо-образної системи західнополіських рушників використовувався мистецтвознавчий аналіз. При дослідженні композиційних схем, орнаментів та мотивів, обрядових функцій рушника застосовувався типологічний аналіз. Порівняльно-історичний метод дозволив розглядати особливості виготовлення, декорування та обрядові функції західнополіських рушників у загальноукраїнському і східнослов’янському контексті.

Цінні відомості для методики дослідження означеного кола проблем містять праці українських та зарубіжних науковців кінця ХІХ – початку ХХ століть. Для історично-порівняльного аналізу, висвітлення основ народного матеріалознавства важливими є опубліковані праці А. Афанасьєва, А. Братчикова, П. Ісполатовського, Н. Нікіфоровського, П. Чубинського. Цьому ж періоду належать фольклорно-етнографічні студії традиційної обрядовості, звичаїв та вірувань А. Богдановича, Ф. Вовка, Д. Зелєніна, А. Малинки, А. Сержпутовського, М. Сумцова, П. Шейна.

З середини ХІХ століття в Україні вишивка об’єктом наукового дослідження. Проходить процес нагромадження фактологічного матеріалу, формування критеріїв його наукової оцінки, систематизації та класифікації. Для мистецтвознавчого аналізу орнаментики цінними є праці Ф. Вовка, О. Косачевої, І. Раковського, Г. Павлуцького.

Певні аспекти орнаментики народних тканин Полісся висвітлені у публікаціях польських дослідників А. Гузовської, М. Морельовського, І. Корзеновської.

Важливою джерельною базою для порівняльно-історичного, структурно-типологічного аналізу є дослідження різних аспектів народної культури у другій половині ХХ століття. Узагальнюючий матеріал по ткацтву давніх слов’ян містить робота Н. Лебедєвої.

Ґрунтовно досліджено техніку та технологію ткацтва, орнаментально-композиційний уклад народних художніх тканин у загальноукраїнському контексті у фундаментальних працях українських науковців О. Нестер, О. Никорак, С. Сидорович. Народне ткацтво як феномен духовної культури досліджувала О. Боряк.

Для мистецтвознавчого аналізу української народної вишивки цінними є монографії Т. Кари-Васильєвої, Г. Стельмащук, Р. Захарчук-Чугай, С. Китової. Методологічною основою дослідження народної орнаментики слугували праці Д. Антоновича, М. Селівачова.

Важливими у етномистецтвознавчому аспекті є роботи О. Демкіної, Л. Молчанової, М. Кацара, А. Куриловича, О. Фадєєвої, які розглядали особливості західнополіських рушників у контексті білоруського народного мистецтва.

При аналізі архаїчних орнаментів і сюжетів, обрядових функцій рушника, що відносяться до періоду слов’янського язичництва, залучалися праці П. Богатирьова, І. Богуславської, Г. Маслової, В. Фалєєвої, І. Шангіної.

Для з’ясування семантики рушника у контексті міфологічної системи світосприйняття, її асоціативно-образного, культового і ритуального вираження цінними є праці О. Афанасьєва, Я. Боровського, В. Давидюка, М. Костомарова,